Сергій Дацюк: Два роки президента Петра Порошенка

Сергей Дацюк

Порошенко

2 роки діяльності на посаді Президента дозволяють підвести деякі підсумки та зробити деякі оцінки.

Для цієї дати був створений сайт «2 роки руху вперед». Цей сайт вміщує доволі пропагандистську інформацію про здобутки революційної влади загалом. Водночас ця оцінка є дуже необ’єктивною, бо замовчує половинчастий характер цих позитивних здобутків, не показує сумнівність деяких не дуже позитивних здобутків і зовсім нічого не говорить про негативні здобутки. Також деякі здобутки Парламенту чи Уряду приписані на цьому сайті Президентом собі. Так само як здобутки окремих територіальних громад теж видаються Президентом за його здобутки. Окрім того, на цьому сайті системні здобутки відображаються вкупі з несистемними дрібницями, так ніби дрібниці є такими ж важливими, як і системні здобутки.

………

З позиції української громади діяльність Президента виглядає зовсім не так, як вона виглядає з позиції влади загалом чи Президента зокрема.

Очевидні Здобутки Президента, як можна критикувати, але важко заперечити

1. Зруйновано проект «Новоросія», дякуючи наступу АТО і звільненню двох третин окупованого Донбасу, а також дякуючи позиції громад в Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Маріуполі, Запоріжжі.

2. Відновлено мирне життя на відвойованих територіях.

3. Відтворено сухопутну армію, яка здатна протистояти нерегулярним збройним угрупованням.

4. Задокументовано злочини російських військ.

5.Звільнено з полону тисячі українців.

………

Здобутки Уряду, що приписані Президентом собі

6. Зроблені серйозні кроки, щоб звільнитися від енергетичної залежності від Росії.

7. Україна переорієнтувалася на ринки ЄС.

8. Реформа поліції.

………

Сумнівні здобутки Президента

1. Президент втягнув Україну у Мінський процес. З одного боку, це дозволило морочити голову Росії і в цей час доволі мляво створювати українську армію. З іншого боку, це не призвело до припинення вогню і досі не створило можливості повернення Донбасу в Україну. Мінськ-1 і Мінськ-2 законсервували цей процес і переключили увагу українців з відвоювання території на збереження людських життів і повернення полонених.

2. В рамках конституційної реформи Президент та Парламент спробували передати владу громадам на місця. Децентралізація стала чи не найбільш скандальним процесом Президента. Зовнішньополітичний торг суверенітетом України в рамках перемовин Мінськ-1 призвів до кривавих наслідків під Парламентом, коли пропрезидентські сили хотіли протягти Конституцію з фейковою децентралізацією та особливим статусом Донбасу. В рамках Мінськ-2 Президент все питається протягнути вибори на Донбасі, які українська громада на підтримує і це основа ще одного майбутнього конфлікту.

3. Розпочато фейкову боротьбу з корупцією. Жоден антикорупційний орган реальної боротьби з корупцією Президента, депутатів та міністрів вести не може.

4. Українська армія все ще не може протистояти регулярній російській армії. Також Україна беззахисна з повітря (немає власного повітряного щита) і з моря (немає власного сильного морського флоту).

………

Негативні здобутки Президента

1. Президент так і не здійснив обіцяні 50 реформ. Лише деякі з них розпочаті. Навіть реформа поліції, яка зазвичай згадується, не доведена до кінця. А більшість з реформ так і лишаються деклараціями.

2. Президент так і не став державним діячом, він залишився бізнесменом, торгашем, баригою. Політичні угоди він розглядав як бізнес, причому громадянську ініціативу, активність та пасіонарність він в принципі не розглядав як найбільший ресурс країни. Більше того, Президент уклав з олігархами так званий олігархічний консенсус.

3. Президент продовжував контролювати процеси у власному бізнесі і створювати для нього привілеї, використовуючи публічні можливості своєї посади. Це свідчить про пряму і очевидну корупцію Президента, тобто використання публічних можливостей в приватних цілях. На відміну від більшості олігархів, які зменшили свої статки в середньому на 25%, Президент як олігарх збільшив свої статки на 100 мільйонів доларів.

4. Президент – безпосередній учасник офшорного скандалу. Більше того, він поставив пряме завдання замовчати цей скандал і спустити на гальмах його розслідування в Парламенті. Окрім того, він дав завдання членам блоку свого імені в Парламенті провести фейкову деофшоризацію і затягти розробку закону проти офшорів.

5. 14-го квітня 2016-го року з ініціативи Президента було здійснено контрреволюційний переворот в Парламенті: фальшива Парламентська Коаліція незаконно обрала новий Уряд.

6. Уряд під контролем Президента одразу ж переклав весь тягар за проведення реформ на громаду (підвищення тарифів), в той же час як на вимогу олігархів було задекларовано в країні війни та реформ макроекономічну стабільність. Це свідчить про прагнення авторитарного режиму до макроекономічної консервації на тлі незначних мікроекономічних реформ.

7. Президент створив в Україні авторитарний режим. Сьогодні Президент контролює Парламент, Уряд, Генпрокуратуру, армію, Нацгвардію, частково Констиційний Суд та ЦВК. Навіть Кривавий Президент на мав свого часу такої влади. Владу не концентрують просто так – це дуже затратно як в розумінні ресурсів, так і в розумінні репутації. Така концентрована влада диктує свою логіку дій – поступове знищення прав та свобод.

………

Соціологічні дослідження прямо показують – довіра до Президента знизилася за межі критичної позначки і продовжує знижуватись.

В цьому сенсі Президент збирає на собі весь негатив влади (включно з Парламентом, Урядом та Генпрокуратурою). Президент став одноосібним відповідачем за дії всієї влади, відколи він зосередив в своїх руках всю повноту влади – переважаючий (включаючи домовленості з олігархічними групами) вплив на Парламент, Уряд та Генпрокуратуру (це не рахуючи армію, яка нібито поза політикою). Крім того у випадку Генпрокурора Луценка на перше місце виходить ще і провал кадрової політики Президента (кумівсто, візантійщина, протекціонізм).

Президент також на собі зібрав не тільки негатив невтішних результатів дій влади («мінська змова» та саботаж реформ), але і негатив усіх олігархів. Президент як бізнесмен за роки свого правління примножив свої статки, на відміну від інших олігархів. Тобто Президент в дійсності став найбільшим олігархом в країні – у нього швидкозростаючий крупний бізнес, який розвивається корупційним чином.

Іншим олігархам (неполітикам) в принципі можна мати офшори, а Президенту – ні, бо він відповідає за податкову систему в країні, яка продовжує виштовхувати бізнес-гроші в офшори. Президент не має права навіть жалітися, що типу така ситуація була і є в Україні, що офшори дозволяють вести бізнес найбільш оптимально, бо він за 2 роки при владі міг змінити цю ситуацію, але не змінив. Окрім того ми пам’ятаємо дві передвиборних обіцянки Президента – продати свій бізнес та покінчити з офшорами. Ці обіцянки не виконані.

Тобто нинішнє ставлення респондентів до Президента є інтегральним – оцінка влади загалом (оскільки він зосередив всю її повноту в своїх руках), оцінка його як олігарха (примноження бізнес-статків на публічній посаді) та оцінка його як неуспішного Президента (який саботував реформи, не змінив податкову систему і не ліквідував масову офшоризацію).

Це наслідок концентрації адміністративної влади, політичного впливу та капіталу в одних руках. Українці традиційно погано ставляться до авторитаризму та диктатури. Україна зараз за крок від диктатури. Причому навіть війна тут як привід є. Надзвичайний стан в країні (без оголошення стану війни) дуже ймовірний.

Українська громада помилилася з обранням Президента. Політична структура суспільства значно змінилася, рівень довіри до парламентських політичних партій так званої парламентської коаліції знизився суттєво. Україні потрібні парламентські та президентські перевибори.

………

Водночас презентація тез цього тексту 26-го травня 2016-го року в київському парку Шевченка на публічній трибуні «Діалоги про країну» в дискусії на тему «Що не зробив Порошенко? Що можемо зробити ми?» породила запитання у слухачів щодо варіантів розвитку подій, коли Президент залишається при владі наступні 3 роки.

Я дав відповідь, що звичайно ж дива у політиці бувають, особливо, коли політики цього прагнуть.

Якщо Порошенко справді хоче змінитися, він для цього має зробити три головні речі: 1) Гідно вийти з Мінського процесу, розробивши стратегію повернення територіального суверенітету Україною самостійно; 2) Продати свій бізнес, показово і ефективно розібратися з офшорами в Україні; 3) Забути про свої дурниці щодо 50-ти реформ, вибрати 10 основних системних реформ і за решту часу провести їх фундаментально та ефективно.

В принципі це можливо. Але я не вірю в політичні дива.

Джерело: блог Сергія Дацюка




Комментирование закрыто.