Путінське православ’я як фактор впливу в Україні

Володимир Мулярчук, для «Хвилі»

Владимир Путин и патриарх Кирилл

Для більшості росіян Путін завжди був хорошим царем, а на боці царя завжди має бути церква. Великий вплив на церкву Путін мав ще на початку свого першого президентського терміну. Він використовував церкву для пропаганди свого культу, тому перемігши на виборах 2000-ого року, відразу попросив благословення у патріарха Олексія ІІ (Рідігера). Якщо у патріарха Олексія запитували про Путіна, він дуже схвально оцінював наслідки його діяльності для Росії і називав президента «совісною, безкорисною людиною» та «істинним християнином», який «йде шляхом віри». «Володимир Володимирович – людина дуже порядна, чесна. Він не соромиться своєї віри, бо хрещений в дитинстві. І його дружина Людмила Путіна, теж віруюча. І дівчата їхні, доньки, я знаю, хрещені. Чудова православна родина! Це мені особливо подобається і як пастирю, і як Російському Патріарху» — казав Олексій ІІ у 2001 році. Ще одним аргументом на користь своїх симпатій до Путіна патріарх Олексій назвав те, що він «не приймав участь у гоніннях на Церкву, не займався богохульством, ніде себе не заплямував», а лише «гідно служив своїй Вітчизні», що, насправді, повністю суперечить дійсності.

5 грудня 2008 року 79-річний патріарх Олексій помирає. 1 лютого 2009 року 16-м «Патріархом Московським і Всієї Русі» було обрано Кирила (Гундяєва). Видання «Московський комсомолець» від 25.05.2001 р. опублікувало справжній компромат на Гундяєва, де зазначалося, що він заробив величезні гроші займаючись гумнітарно-економічною діяльністю в 90-х рр., працюючи на посаді керівника Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської патріархії. Тоді при відділі було створено декілька комерційних структур: фінансово-торгову групу «Ніка», банк «Пєрєсвєт», АО «Міжнародна економічна співпраця», а також АО «Вільне народне телебачення». Хоча патріарх Кирило під час зустрічі із президентом Росії казав, що в економіці погано розуміється, інші висновки напрошуються самі. У 1996 році «Ніка» без акцизів продала більше 8 мільярдів цигарок. Крім того пан Гундяєв після 1996 року займався експортом нафти без мита. Щорічний прибуток підконтрольної йому компанії «Міжнародна економічна співпраця» склав близько 2 мільярдів доларів. Тоді отець Кирило казав, що хоче відновити зруйновані церкви й монастирі. По всій Росії він організовував збір грошей на собор у Вязьмі і навіть виступив із пропозицією ввести на росіян податок на церкву. «Гроші потрібні Гундяєву для виборів. Він спить і бачить себе настуним патріархом Всієї Русі» — було написано у викривальній статті 2001 року.

Люди, які знали Гундяєва ще в 70-ті рр. ХХ ст. казали, що він завжди був амбіційним, прагнув влади і ніколи цього не приховував. Як Патріарх «всея Русі» Кирило відразу став справжньою релігійною опорою путінського режиму. Він підтримував президента майже в усьому – особливо у зовнішній політиці, зокрема у війнах в Грузії, Україні та Сирії. Адже російській церкві завжди було вигідно співпрацювати з владою, це дозволяло їхнім представникам безперешкодно збільшувати свої статки.

Співпраця російської церкви з сучасним авторитарним режимом зовсім не виглядає дивиною. Адже у ХХ ст. російська церква співпрацювала із комуністичною владою, боячись за власне існування. Так, наприклад, 29 липня 1927 року митрополит Сергій (Страгородський) видав Послання «Про відносини Православної Російської Церкви до існуючої громадянської влади», яку пізніше дуже часто критикували церковні та політичні діячі. «Ми хочемо бути православними і у той же час визнавати Радянський Союз нашою громадянською батьківщиною, радості і успіхи котрої – наші радості і успіхи, а невдачі – наші невдачі. Будь-який удар, спрямований на Союз, будь то війна, бойкот…усвідомлюється нами як удар, спрямований на нас» — говорилося у посланні. 16-ого патріарха «всея Русі» Кирила вороги часто називають агентом КДБ. Але таким був не лише Гундяєв. Майже кожен священик радянських часів, боячись проблем у відносинах із владою мусили співпрацювати із режимом. Сам Патріарх, як і Путін завжди вважав розпад СРСР «втратою історичної Росії», а також неодноразово закликав пам’ятати успіхи керівництва Радянського союзу в 1920-30-ті роки, незважаючи на їхні злочини. Зокрема, у 2016 році він відмовився привітати з 85-річчям М. Горбачева. «Навіть Путін його привітав. Але не голова церкви, котрій Горбачев подарував свободу» — прокоментував рішення патріарха російський протидиякон А. Кураєв.

У 2014 році Російська православна церква підтримала анексію Криму та агресію Кремля проти України. Хоча сам Гундяєв довгий час публічно не коментував конфлікт на Україні, 2 квітня 2014 р. у прес-службі РПЦ заявили: «російський народ – розділена нація на власній історичній території, яка має право на возз’єднання в єдиному державному тілі…Будемо сподіватися на те, що місія російських воїнів із захисту свободи та самобутності цих людей і їхнього життя не зустріне жорсткого спротиву (з боку України), який призведе до великомасштабного зіткнення». У травні РПЦ відігравала велику роль у створенні сепаратистських загонів на Донбасі, а її священики часто закликали брати в руки зброю і «йти захищати руський мир від українців». У Крамоторську та Словянську часто траплялись випадки, коли священики МП пібдурювали людей проти України. Самі ж церкви, зокрема лавра у Св’ятогірську, який пізніше було звільнено українцями використовувалися в якості баз для диверсійних груп. Такою ж діяльністю священики РЦ займалися в Одесі, де під час так званого молебню за єдину Русь, у травні 2014 р. один зі священиків роздавав прихожанам зброю.

Усе це спричинило масовий перехід прихожан УПЦ МП до УПЦ КП у багатьох регіонах України. У 2015 році влада РПЦ відправляла у західноукраїнські області своїх семінаристів, аби ті заважали прихожанам переходити на бік УПЦ КП. Тоді люди неодноразово скаржилися на криваві бійки, які влаштовують «спортсмени в рясах». Такі події відбувалися у Рівенській, Тернопільській, Закарпатській та інших областях.

Хоча перехід прихожан був добровільним і викликаним лише не задоволенням політикою російського патріарха щодо України, 26 лютого 2016 р. Кирило заявив, що в Україні «шляхом рейдерських захоплень більше 30 храмів УПЦ МП були переведені під владу Київського Патрірхату, ще близько 10 знаходиться під загрозою нападів розкольників та націоналістів, які вдають, що відбувається начебто добровільний перехід віруючих в так званий Київський патріархат». Коли патріарх Кирило підтримував російську агресію проти Грузії 2008 року, заявляв, що вона була «наслідком згубної політики грузинської влади» і додавав, що «каже це зі свідомістю близькості до грузинського народу і палкої любові до грузинської церкви».

Але на Україні імперіалістичні ідеї патріарха не зупинилися, наступною частиною «російського світу» для нього стала Сирія. Так 7 січня 2016 року патріарх Кирило офіційно підтримав вторгнення російських повітряних військ до Сирії, заявивши: «Те, що зараз відбувається у далекій, здавалося б, Сирії, котра далекою зовсім не є, це в прямому сенсі наш сусід, — це і є захист Вітчизни…Тому ця війна оборонна — не стільки навіть війна, скільки точкова взаємодія. Але тим не менш, це участь наших людей у військових діях, і доки ця війна носить захисний характер, вона є справедливою».

Коментуючи політику патріарха Кирила, Голова УПЦ КП Філарет ще в 2010 р. сказав: «Він, безумовно, православний ієрарх. Але в нього є схильність – брати приклад з католицької церкви. ЇЇ організованості, її величі, її розповсюдження по всьому світу. Це його приваблювало ще з тих часів, коли наша церква починала контакти з римо-католиками. Його багато хто звинувачував у схильності до католицизму…його приваблювала зовнішня сторона католицизму. Він православний, але не духовний…Зараз РПЦ займається питанням експансії, вона відступає від сутності Церкви. Від духовних цінностей…Вона може досягти зовнішньої величі, втративши внутрішню сущність». Також Філарет сказав, що його позиція по Україні не самостійна. Він дії зі згоди Кремля. «Його ідея російського світу – це та сама імперія, тільки в гарній обкладинці».

12 лютого 2016 року на Кубі відбулася зустріч між патріархом Кирилом та Папою Римським Франциском. Зустріч назвали історичною, бо Папа та православний патріарх не зустрічалися більше, ніж п’ятсот років, але ніяких суттєвих наслідків вона не мала. Папа Франциск займався дипломатією а московський патріарх робив те, що йому сказав В. Путін та грав на власну публіку. Наприкінці зустрічі між Кирилом а Франциском було підписано Декларацію, 26 та 27 стаття якої була присвячена Україні. «Ми тужимо за тим, що відбувається в Україні, що забрало багато життів і спричинило безкінечні страждання мирних жителів. Закликаємо всі сторони конфлікту до суспільної солідарності та діяльної миротворчості. Закликаємо наші церкви в Україні трудитися заради досягнення загальної згоди, утриматися від участі у протиборствах та не підтримувати подальший розвиток конфлікту» (ст. 26) та ст. 27 «Висловлюємо надію на те, що розкол серед православних віруючих в Україні буде подолано на основі існуючих канонічних норм, що всі православні християни України будуть жити в мирі та згоді, а католицькі спільноти країни цьому сприятимуть, щоб наше християнське братство було ще більше очевидним».

Підписана декларація викликала жорсткий осуд серед представників УПЦ КП та української греко-католицької церкви. Адже ці дві статті у декларації прямо суперечать справжнім намірам РПЦ, метою якої є поширення ненависті та розколу між українськими віруючими. Наведемо лише звернення Кирила від 27 липня 2015 року, коли під час літургії на честь князя Володимира він сказав: «коли сьогодні проливають крокодилячі сльози, кажучи про те, що хтось зовні руйнує єдність українського народу, хочеться сказати – помовчіть! Ви чотириста років працювали над тим, щоб розділити народ України. І це страшніше будь-якої зовнішньої агресії, так, як ця агресія йде зсередини. До неї приєднуються бідолашні, затьмарені націоналізмом люди, які заблукали і створили розкол». Ось справжня позиція РПЦ щодо подій, які відбуваються на Україні. Він називає різноманітність християнських церков розколом і заперечує незалежність української церкви в нашій країні.

Як ми бачимо, від підписання декларації від 21 лютого 2016 року ніхто не переміг і не програв, а політика московського патріархату віками була і залишиться незмінною стосовно України, незалежно від прізвища патріарха. Російська церква з владою настільки зрощені, що церква просто пропагандує експансійну політику уряду. Так воно було завжди, і так триває до цього часу.

В кінці-кінців хочеться запитати: невже в РПЦ не розуміють, що всі імперії рано чи пізно руйнуються? Чи хочуть вони, щоб разом з імперською владою зазнала руїни і їхня церква?.




Комментирование закрыто.