Останній лист із Франкфурта: як місцеві вибори у Гессені змінили політичний ландшафт Німеччини

Ілія Куса, Український інститут майбутнього, "Хвиля"

Коли жителі потужної і великої німецької землі Гессен рано-вранці 28 жовтня пішли на виборчі дільниці вперше з 2013 року, ніхто не думав, що результати тамтешніх виборів назавжди змінять країну. Мабуть, це один з найбільших політичних афтершоків у Німеччині після складних і напружених коаліційних переговорів на початку року. Вибори у Гессені затьмарили навіть післявиборчі емоції у Баварії 2 тижні тому, де найближчі соратники канцлера ФРН Ангели Меркель – консерватори з Християнського Соціального Союзу (ХСС) – втратили голоси та більшість у місцевому парламенті. Ще тоді стало зрозуміло, що «велика коаліція» у Німеччині дала тріщину, а канцлер опинилася у скрутному становищі ледь не на межі відставки. Однак вибори у Гессені остаточно добили коаліцію. Тепер настала черга самої Меркель та її союзників соціал-демократів.

Нищівний результат обох партій – Християнсько-демократичного союзу (ХДС) та Соціал-демократичної партії (СДПН) – призвів до справжньої паніки всередині правлячої коаліції. Вже у понеділок наступного дня Ангела Меркель дала прес-конференцію, на якій оголосила, що йде з посади лідера партії вже цього грудня і полишає велику політику раз і назавжди у 2021 році, коли термін її повноважень як канцлера завершиться. Її заява остаточно підвела риску під процесом розвалу традиційних політичних еліт у Німеччині після міграційної кризи 2015 року. Старі політики фактично відходять у минуле, поступаючись місцем новому поколінню, ідеям і, можливо, політичним союзам.

Відставка Меркель з посади лідера партії обговорювалася давно. Відкрито про оновлення керівництва ХДС заговорили після парламентських виборів 2017 року та коаліційних переговорів, які завершилися формуванням нинішньої «великої коаліції» ХДС і Соціал-демократичної партії. Ще під час перемов, молодіжне крило і внутрішня консервативна опозиція всередині ХДС піднімали питання про зміну лідера партії через погані результати парламентських виборів і неспроможність старих еліт реагувати на актуальні проблеми порядку денного. Тоді на з`їзді ХДС члени партії домоглися оновлення свого керівництва. Хоча саму Меркель лишили на посаді лідера та канцлера, багатьох її соратників усунули від керування ХДС, а деякі міністерські портфелі в новому уряді Меркель навіть роздала своїм опонентам з числа консерваторів.

Але тепер ситуація погіршилася. Меркель не просто ослабла внаслідок внутрішніх партійних суперечок і компромісів, на які вона пішла заради формування стабільного уряду. Її власна партія під її керівництвом отримала найгірший результат на виборах у Гессені з 1966 року. Єдине, що дозволяє ХДС зберігати обережний оптимізм, це віра у те, що їхня фракція у Гессенському парламенті увійде в коаліцію з «зеленими», а на посаді міністра-президента цієї федеральної землі збережуть близького соратника Меркель – Фолькера Буфьє. У протилежному випадку можна буде констатувати тотальний провал для канцлера та її соратників.

Те саме відбулося і з Соціал-демократичною партією. Вибори у Гессені, на яких СДПН отримала найнижчий результат за останні 69 років, остаточно засвідчили кризу ідей цієї старої політичної сили. Вони засумнівалися, чи варто було взагалі приєднуватися до коаліції з ХДС\ХСС і мати справу з Ангелою Меркель, яку нещодавно вони ж і критикували, заявляючи, що про спільну коаліцію годі й говорити. Лідер СДПН Андреа Налес після виборів у Гессені прямо повідомила, що партія матиме рік, щоб ухвалити рішення щодо подальшого перебування у коаліції – до виборів в інших федеральних землях. Скоріше за все, соціал-демократи підуть з уряду. Вони розцінюють свій електоральний провал як результат своєї участі у роботі коаліційного уряду, мовляв, критика влади поширюється і на них.

Як і вибори у Баварії, голосування у Гессені засвідчило стрімке падіння популярності традиційних післявоєнних німецьких еліт, розмивання їхнього електорату та невідповідність меседжів керівництва з новими актуальними проблемами світового порядку. Розчарувавшись у звичних для усіх елітах, населення віддає свої голоси іншим політичним силам: або якісно новим, або тим, які давно не були в уряді. У Гессені так і сталося. Та частина громадськості, яка розчарувалася у Меркель через міграційну кризу, віддала свої голоси або місцевим консерваторам, або націонал-популістам з «Альтернативи для Німеччини». А ті, хто загалом погоджувався з міграційною політикою Меркель, але не розділяє її економічну чи енергетичну політику, віддали голоси за «зелених», які завжди були обережною опозицією до уряду. Зрештою, головна опозиційна партія «Альтернативна для Німеччини», хоча й влетіла у парламент з 13% голосів, не отримала так багато, як прагнула, за рахунок того, що Гессен – багата федеральна земля з низьким рівнем безробіття і доволі непоганим бізнес-середовищем.

          Для Німеччини вибори у Гессені стали логічним кінцем 18-річного правління у ХДС Ангели Меркель та її соратників, поразкою ліберально-демократичної частини партії і піднесенням внутрішньої опозиції у вигляді молодих консерваторів. Оновлення керівництва включно з відставкою Меркель з посади лідера варто очікувати вже у грудні цього року на щорічному з`їзді ХДС. Від того, хто стане наступником канцлера на посаді лідера партії, залежить не лише подальший курс ХДС, але й доля усієї коаліції. На сьогоднішній день існує кілька кандидатів, які претендують як заміна Меркель на найвищій партійній посаді:

  1. Генеральний секретар ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер – близька соратниця канцлера, обрана генсеком ХДС після парламентських виборів 2017 року. Її вважають особистою протеже Меркель, її стиль управління та політики дуже схожий на канцлера, через що її називають «міні-Меркель». Вона також доволі прийнятна кандидатура для частини консерваторів, оскільки сповідує сильні католицькі цінності. У випадку обрання новим лідером Крамп-Карренбауер, політика ХДС не сильно зміниться, а Ангела Меркель встигне спокійно завершити свій термін канцлера до 2021 року і, можливо, навіть збереже частковий контроль над партією.
  2. Міністр охорони здоров`я Єнс Шпан – один з найбільших критиків канцлера Ангели Меркель, який вирвав для себе свою нинішню посаду саме завдяки нищівній критиці Меркель після виборів у 2017 році. Цей молодий 38-річний політик був лідером молодіжного крила ХДС і є одним з найбільш затятих консерваторів, опозиційних Меркель. Шпана підтримує значна частина молодих партійців у ХДС і навіть деякі члени сестринської партії – Християнського Соціального Союзу з Баварії. Однак кандидатура Шпана лякає Європу, адже він є правим консерватором і націоналістом і, можливо, навіть здатен піти на угоду з «Альтернативою для Німеччини» заради своїх амбіцій стати канцлером. Якщо Шпан стане лідером партії, він почне розхитувати корабель ХДС ще дужче і, вірогідно, змусить Меркель піти з посади канцлера до 2021 року, що автоматично призведе до дострокових виборів.
  3. Фрідріх Мерц – цей багаторічний німецький політик є одним з найближчих соратників Ангели Меркель, які все ще лишилися у керівництві партії після кадрових змін на початку року. Хоча він давно підтримує тісні зв`язки з канцлером, Мерц все-таки молодший Меркель і може претендувати на те, щоб називатися «новим обличчям» християнських демократів. Кандидатура Мерца може стати компромісною для внутрішніх фракцій ХДС у виборі між «Меркель 2.0» Аннегрет Крамп-Карренбауер і радикалом Єнсом Шпаном. До того ж, багато років Мерц пропрацював у приватному секторі та вважається позитивною фігурою для німецького бізнесу.
  4. Заступник голови ХДС Армін Лашет – ще один соратник канцлера Ангели Меркель, який є її заступником у партійній ієрархії. Протягом останніх років Лашет був одним з тих політиків, які виступали проти правого розвороту ХДС на тлі міграційної кризи та необхідності грати на електоральному полі «Альтернативи для Німеччини» та інших націонал-популістів. Лашет має підтримку з боку багатьох ветеранів християнських демократів. Він є протеже нинішнього міністра енергетики Петера Альтмаєра. Як і Аннегрет Крамп-Карренбауер, Лашет є одним з найуспішніших членів ХДС. У 2017 році він переміг соціал-демократів і став прем`єр-міністром найбільшої федеральної землі у Німеччині – Північного Рейну-Вестфалії.
  5. Міністр сільського господарства Юлія Кльокнер – одна з так званих «молодих лідерів» у ХДС. Вона була лідером партійного осередку в федеральній землі Райнланд-Пфальц, де проявила себе як уміла керівниця та талановита політик. Як і Єнс Шпан, Кльокнер є представницею консервативного опозиційного до «старої гвардії» Меркель крила християнських демократів. У випадку її обрання, молоді члени ХДС і консерватори стануть рушійною силою нового політичного курсу ХДС, а сама партія візьме розворот вправо і посилить міграційне законодавство, у чому отримає підтримку не лише баварських політиків, але й «Альтернативи для Німеччини».
  6. Міністр енергетики Петер Альтмаєр – один з близьких соратників Ангели Меркель, його називають «охоронцем канцлера». Він багато років виконував різноманітні складні завдання уряду, пов`язані з економікою і енергетикою, включаючи будівництво «Північного потоку». Альтмаєр є прихильником центристських позицій ХДС, а тому може стати таким собі ідеологічно компромісним кандидатом. Однак його обрання внесе ще більше нестабільності в партію, оскільки сторони будуть критикувати нового лідера вже з усіх позицій, як лівих, так і правих.
  7. Міністр оборони Урсула фон дер Ляєн – соратниця Меркель, яку канцлер лишила на посаді міністр оборони після виборів 2017 року, попри провали в модернізації німецької армії. Колись Урсулу фон дер Ляєн називали протеже Меркель, однак останнім часом проблеми у Збройних силах сильно вдарили по позиціях і рейтингах міністра. Тим не менше, якби вона стала новим лідером партії, для Меркель це означало би збереження впливу на ХДС і завершення свого терміну на посаді до 2021 року, а може навіть приборкання внутрішньопартійного бунту консерваторів.
  8. Фолькер Буфьє – 66-річний німецький християнський демократ, який вже двічі мав на своєму рахунку велику «перемогу» на виборах у Гессені, коли ставав міністром-президентом цієї федеральної землі. Буфьє багато років забезпечував контроль ХДС над Гессеном і Франкфуртом. Всі очікують, що навіть після теперішніх провальних виборів він все одно зможе очолити місцевий уряд і об`єднатися у сильну коаліцію з «зеленими». Від цього залежить, чи захочуть цього політика вивести вище на рівень федеральний. Шанси у нього є, оскільки він входить до виконавчої ради ХДС і є радником Меркель.

Кінець 18-річного партійного лідерства канцлера ФРН Ангели Меркель у Німеччині став дуже поганою новиною для Євросоюзу. Заява канцлера про відхід від великої політики після 2021 року та її відставка з посади лідера ХДС у грудні лишають занадто багато невизначеності у повітрі у найбільш непідходящий період. Внутрішня інституційна та ідеологічна криза у ЄС з кожним роком лише загострюється. Глобальне протистояння США, РФ і Китаю набирає обертів. Націонал-популісти звалюють один ліберальний післявоєнний уряд за іншим і загрожують повністю змінити підвалини самого ЄС, якщо не саме інтеграційне об`єднання. Відцентрові тенденції, пов`язані з конфліктами між Західною і Східною Європою, а також між Брюсселем і Південною Європою, поглиблюються по мірі падіння популярності проєвропейських еліт і наближення виборів до Європарламенту в 2019 році.

Заява Меркель стала справжнім ударом по європейським традиційним політикам. Оголосивши про завершення своєї політичної кар`єри, яка була одним зі стовпів загальноєвропейської регіональної політики останніх 13 років, канцлер фактично розв`язала багатьом язики, відкривши небезпечну «скриньку Пандори», з якої на посиплються сотні критичних і не дуже висловлювань як на адресу Меркель, так і її союзників у гонитві за лідерством та владою. Відхід Меркель також послабив її позицію на регіональному рівні. Відтепер, коли всі знають, що вона не буде лідером партії уже з грудня цього року, а також може залишити посаду канцлера вже наступного року, мало хто буде сприймати старіючу канцлера всерйоз. Її політична вага розтанула у вирі гессенських виборів і розтворилася у хаотичному натовпі франкфуртських ділових вулиць. Питання лише у тому, коли вона нарешті зникне, а вакуум впливу заповнить хтось інший.

Послаблення позицій Меркель і загалом усієї правлячої коаліції може паралізувати весь процес реформування ЄС. Сторони і так не можуть дійти згоди щодо подальших соціально-економічних і політичних перетворень, аби зберегти цілісність Союзу та вивести його у ядро технологічно-розвинутих регіонів у найближчому майбутньому. Без німецького канцлера зробити це стане практично неможливим, принаймні поки в Берліні триватиме внутрішня боротьба за владу та період невизначеності, коли всі сили мають рівні шанси перемогти, але жодна не має переваги.

Франція залишиться наодинці, намагаючись просунути реформи, необхідні для посилення наднаціональних структур ЄС. Однак останнім часом президенту Еммануелю Макрону не вдається здобути підтримку правлячих європейських кіл, навіть у Німеччині. Певною мірою, тому що сама канцлер була настільки послабленою після коаліційних переговорів 2017-2018 років, що вимушена була піти в глуху оборону та зайнятися внутрішніми проблемами в країні, а не регіональними питаннями.

У свою чергу, це дасть перевагу євроскептикам і опозиційним мейнстримним партіям силам. Попереду вибори у Бельгії, Данії, Хорватії, Естонії, Греції, Фінляндії, Литві, Польщі, Словаччині, Румунії, Португалії, а також довгоочікуване голосування до Європейського Парламенту. Кінець епохи Меркель до цього часу може посилити правих консерваторів і націонал-популістів, які через вибори до Європарламенту остаточно заблокують процес реформування ЄС і паралізують його основні політичні структури.

За ситуацією у Німеччині уважно стежать з двох віддалених столиць: Вашингтона і Москви. Для Сполучених Штатів поразка ХДС і СДПН на виборах у Гессені – це можливість дочекатися зміни керівництва країни та поставити на чолі християнських демократів більш лояльну та дружню до адміністрації Трампа людину. Такою, наприклад, є нинішній міністр охорони здоров`я ФРН Єнс Шпан. Він підтримує тісні відносини з послом США в Німеччині Річардом Греннелом, а одного разу той навіть влаштував йому зустріч з радником президента США з питань нацбезпеки Джоном Болтоном. Для США зміна еліт у ФРН – це шанс налагодити стосунки між Берліном і Вашингтоном, взяти під контроль неслухняні європейські бюрократичні кола у Брюсселі, вирвавши з їхнього табору ключову країну, на якій тримається економіка ЄС. Це допомогло б Штатам легше просувати в ЄС свої енергетичні інтереси замість альтернативних проектів з Росією чи Туреччиною, а також дозволить американцям приборкати Берлін і Париж, які на сьогодні є головними опонентами Білого Дому в їхній анти-іранській політиці. Відхід Меркель, яка уособлює у собі все, що ненавидить Трамп в істеблішменті, буде подарунком для США, які скористаються ситуацією, щоб посилити тиск на сусідню Францію.

Росія так само бачить у змінах еліт в Берліні шанс для посилення своїх позицій. Хоча Ангела Меркель є не найгіршим співрозмовником для Володимира Путіна, прихід нових облич – це нові перспективи, а також можливість скористатися їхньою недосвідченістю і амбіціями для цементування свого впливу в Європі. У Москві віддають перевагу обранню когось із соратників канцлера: або Аннегрет Крамп-Карренбауер, або ж представників «старої гвардії»: Петера Альтмаєра, Фрідріха Мерца та Арміна Лашета. Для росіян важливо зберегти діалог з німцями та отримати лідера ХДС, який буде якщо не дружнім, то хоча б нейтральним до РФ, особливо до їхніх енергетичних проектів. Утім, Кремль все-таки сподіватиметься на дострокові вибори внаслідок спалаху внутрішньопартійної боротьби серед християнських демократів. У цьому випадку до влади, скоріше за все, прийдуть націонал-популісти з «Альтернативи для Німеччини», які просувають ідею нормалізації стосунків з РФ і скасування санкцій.

 Для України вибори у Гессені – це подальша маргіналізація українського питання у Німеччині, оскільки країна занурюється у вир внутрішньополітичної боротьби за те, що буде після епохи Меркель. Протягом останнього часу Німеччина дещо втратила інтерес до України як через відсутність активної зовнішньої політики з боку Києва та провалу деяких реформ, так і через внутрішні процеси у ЄС та ФРН, які змушують еліти дивитися на внутрішні проблеми, аніж на схід. Від виборів нового партійного лідера ХДС залежить, яким далі буде курс німецького уряду щодо протистояння України та РФ. Утім, варто готуватися вже зараз до того, що Німеччина все менше приділятиме цьому увагу, прогинаючись під тиском необхідності реформування ЄС, балансуючи між США, РФ та Китаєм, а також намагаючись втримати Союз разом, не допустивши розпаду Єврозони та втрати Східної Європи на чолі з Угорщиною і Польщею.

Фото: Юрія Романенка

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.