Наслідки змін до Конституції в політичній боротьбі

Валентин Краснопьоров, Олександр Дмітрієв, рух «Сильні громади Донеччини», для "Хвилі"

Конституция Украины

Українська політична система знов виходить на новий етап активної внутрішньої боротьби. Теза про консолідованість позицій колишніх партнерів по Майдану через військову агресію вже не діє в повній мірі. І причин цьому достатньо – це і перехід боротьби з фронту у кабінети дипломатів, і істотна різність у поглядах на розвиток держави представниками парламентських партій, і важкий процес домовленостей представників олігархії з Президентом. Політикум наш прорвало на голосуванні за зміни до Конституції, де небажання Батьківщини, Радикальної партії і Самопомочі голосувати за зміни можна розглядати більше як формальний привід, ніж причину заради самостійної гри поза коаліцією.

Власне збільшення градусу політичної боротьби в Україні є цілком природнім. Для сталого функціонування в країні має чітко оформитися і влада, і опозиція, адже практики кругової політичної відповідальності, як правило, ні до чого доброго не призводять. Проте, мова йде про демократичну опозицію, а не сформовану паном Льовочкіним і компанією.

Прогнозовано, що штучне утримання таких різних політичних суб’єктів в одній коаліції матиме кінець, за оцінками — максимум до кінця 2015 року, рівно до часу остаточного втілення Мінських домовленостей. Очевидно, що наступного року ситуація буде кардинально інакшою, а рівень політичної кризи – набагато вище.

Передумови до перевиборів парламенту.

Через такі події все більшу актуальність набирає можливість перевиборів до парламенту, вперш за все через те, що склад Верховної Ради не відображає сьогодні вподобання суспільства, про що свідчать соціологічні опитування. Президент і Прем’єр, звісно, можуть скільки завгодно ховати втрату підтримки суспільством частини коаліції через злиття та об’єднання власних партій, проте втрата електоральною довіри до Народного Фронту очевидна. Варто додати посилення позицій потенційних політичних гравців поза парламентом, які чітко виразяться після місцевих виборів. І чим більше їх буде, тим актуальніше ставитиметься питання позачергових виборів.

Сценаріїв такого розвитку подій декілька, проте очевидно, що ключовою точкою відліку в них є небажання деяких коаліційних фракцій голосувати за зміни до Конституції щодо децентралізації, хід реалізації Мінських домовленостей та склад оновлених органів місцевого самоврядування. Цілком можливо, що реалізація сценарію позачергових парламентських виборів може каталізуватися й пропрезидентським блоком нардепів, що змінить політичне партнерство з командою Прем’єр-міністра на фіктивний шлюб «не по любви, но понадобности» з командою екс-прем’єра Тимошенко. До цього призведе посилення позицій «Батьківщини» після спроби стати головним обличчям протистояння існуючим владним домовленостям, а також наслідки місцевих виборів. А сьогоднішнє ставлення Тимошенко до існуючого формату реалізації виконавчої влади, тільки додає логіки таким прогнозам. До речі, разом з критикою уряду, представники Батьківщини зазначають досить ефективний тандем генпрокурора і людини Порошенка Шокіна разом з спостерігачем за кадровими змінами Сакварелідзе. Що теж стає значним аргументом можливим домовленостям Президента і Батьківщини.

Основні підстави і старі умови.

Правові підстави реалізації таких сценаріїв можуть бути оформлені у відповідності до процедурних норм формування коаліції, коли вона може бути зупинена формальним виходом її суб’єктів. Проте реалізація візантійських загравань з правом, коли ціль відверто виправдовує заходи з правом щодо пошуку підстав відправити країну знов на вибори, також не слід відкидати.

Отже, перевибори парламенту дуже потенційні, проте умови проведення позачергового волевиявлення залишаються на старих позиціях. Обіцянки реформувати підходи формування парламенту через зміну виборчого законодавства не були виконані, тож подібні вибори відбудеться знов за змішаною системою. Очевидно, що в країнах слабкої політичної культури, якою є і Україна, такий підхід надто шкідливий, що цілком показала ситуація у 205 окрузі. Власне, така виборча система призводить до спотворення політичного процесу – коли соціологічна картина підтримки партій одна, а склад парламенту виходить протилежно інший. Яскравим прикладом можуть бути вибори до парламенту 2012 року, коли об’єднана опозиція, якщо рахувати виключно пропорційну частину, мала б взяти більшість.

Об’єктивні умови можливості нових парламентських виборів змушують вже зараз активізувати процеси зміни виборчого законодавства, в першу чергу у бік реалізації обіцянок – і власне тренду українського суспільства – впровадити відкриті партійні списки. Але для посилення транспарентності та прозорості політичних процесів, зміна виборчих правил має системно існувати поруч зі зміною загалом правил діяльності політичних партій. Мова йде і про більшу відкритість та активну участь пересічних партійців у формування політики партій, і про інклюзію механізму державного фінансування політичних партій, тощо. Тобто, про все те, що збільшить вплив суспільства на політичний процес, деоліархізує його та включить соціальні ліфти для активних громадян.

Якщо не змінити суму систему політичного процесу в країні, то градус радикалізацію буде лише зростати. І вигоди, які політики бачать у змішаній системі вибори через використання накопиченого капіталу та адмінресурсу у довгостроковому плані перетворяться у значні потрясіння для країни. Коли сподівання після революції одні, а взаємовідносини влади і суспільства залишаються на старій платформі взаємодій.

Проте, на сьогодні існує лише надія, що український політикум використає політичну кризу, що активно набирає обороти, заради зміни системи політичних відноси. Та розуміє факт наближення шторму і потрясінь у разі, якщо цю кризу заздалегідь не розв’язати.




Комментирование закрыто.