Ментовська клєптократія або комунізм, що переміг в окремо взятій країні

Михайло Бродич

 

1991 рік для радянської партгоспноменклатури став роком остаточного самоочищення від химери совісті та присмаків месіанського ідеалізму, який у імперський період «будівництва комунізму» покликаний був сакралізувати її планетарні амбіції. У міжклановій боротьбі остаточно закріпила свою перемогу та частина архітекторів комуністичного майбуття, яка виросла із насіння, посіяного подіями майже сторічної давнини, які Микола Бердяєв влучно охрестив як «бунт черни за право на бесчестье». У результаті, могутня імперія з глобальними амбіціями, що віками живилися потом і кров’ю поколінь, розлетілася, як карточний будиночок, як тільки її керманичі відчули запах омріяного щасливого «завтра»

Такий фінал був закодований, а значить, легко прогнозований ще на світанку більшовицької «революції» — як рівнодійна справжніх устремлінь її творців і натхненників, яких вабила не тільки і не стільки перспектива «царства вічної справедливості», як банальне бажання поживитися добром сусіда.

Знадобилося понад півстоліття для остаточного розвіювання густого туману шаманських мантр і бутафорій, що супроводжували дійство, банальний смисл якого постав у всій своїй безстидній наготі тільки зараз. Знайшлися, правда, і такі, кого всі ці містичні обряди просякли наскрізь і вони до тепер велять називати себе комуністами і регулярно-показово виконують ритуальні пісні і заклинання. Та це явище скоріш маргінальне та атавістичне.

Основна ж маса комуністичного воїнства міцно засвоїла один, але основний, урок із досвіду будівництва соціалізму – чарівне слово «влада» це і є ключ, який відкриває усі скриньки з багатствами «експропріаторів» і не тільки, а загалом – усі і є найнадійнішим засобом досягнення земного щастя не у віддаленому майбутньому, а уже тут і зараз.

А, стосовно хронологічних провінціалів, які не у змозі осягнути матеріалістичної діалектики і дотепер ходять поклонятися старим ідолам, то…прапор їм у руки.

І класики, виходить, могли помилятися. Карл Маркс, наприклад, твердив, що джерелом багатства в епоху капіталізму є додана вартість. Не знав, та й не міг знати наскільки ефективнішим засобом збагачення може бути влада в епоху «диктатури пролетаріату»! «Послідовні» ленінці нашого національного ґатунку, жодної нової вартості не створюючи, давно змагаються з арабськими нафтовими шейхами – хто купить дорожчий особняк у Лондоні чи у Монако і уже залишили позаду німців за кількістю придбаних «Майбахів». Дарма, що саме німці їх і майструють!

Не менш вражаючі «успіхи» архітектори «реформ» демонструють і на господарській ниві. Наслідки їх «реформістського» господарювання за масштабами співмірні з напастями і збитками для України від другої світової війни. А подекуди їх навіть перевершили. За 20 років «реформ» ВВП України опустився більш як на 30% , тоді як у середньому по світі за цей же період зріс утричі! На 6 мільйонів за найскромнішими підрахунками зменшилася кількість населення, зношення основних фондів склало 60%, а елементів інфраструктури – понад 80%. Настирливе «лише б не було війни» тут уже ні до чого — обійшлися і без війни.

До речі, про «реформи». Це незамінне слово-паразит сподобилося частині вітчизняної «еліти» навербованої з комсомольсько-партійного активу замість колись обов’язкового посилання на класиків, а їх партнерам із криміналітету воно заповнює прогалину, що утворилася від давньої звички до мату, який у новій іпостасі чиновного бізнесмена вживати якось несолідно.

Із квазірелігійним придиханням обновлений істеблішмент вставляє це магічне слово до речі і не дуже, вдаючи, що ніяк по-справжньому за ці прокляті «реформи» не візьметься. Насправді ж, за 20 років владної монополії кримінально-номенклатурна «буржуазія» нічим іншим, крім «реформ» і не займалася, а смисл їх простий, як двері: мобілізація всіх наявних матеріальних і інтелектуальних ресурсів на створення штучних монополій, цінових диспропорцій та юридичних колізій. Всього того, що збільшує розміри їх ресурсної та адміністративної ренти. У той же час, новоявлені рантье-мародери велять називати себе олігархами, капіталістами, а перманентний перерозподіл між собою добра поцупленого з «колгоспної комори» не інакше як «будівництвом ринкової економіки». Кошмарний сон Ілліча про імперіалістичні монополії збувся в окремо взятій країні!

Паразит, кажуть біологи, інстинктивно розуміє, що загибель організму, на якому він паразитує, автоматично означатиме загибель і для нього самого. Однак, нашу популяцію трутнів, чи то пак, олігархів, інстинкт самозбереження зраджує – розпродавши на металобрухт створені тяжкою, часто підневільною працею зеками у сталінські п’ятирічки, основні засоби виробництва і трансформувавши їх у такий спосіб у предмети паразитарного споживання, наші мародери-капіталісти комсомольсько-бандитської закваски свято вірять, що комунізм для них уже наступив і манна небесна не закінчиться ніколи.

Те, що колишні диригенти «світової революції», їх спільники та нащадки зоркестрували під лейблою «розбудова ринкової економіки» найяскравіше можна змоделювати на такому, може надто жорстокому, прикладі. Уявіть собі нащадка офіцера СС, що у другу світову служив охоронцем в Освенцімі, який на запасах золотих зубних коронок, добутих його предком, самі знаєте у який спосіб, відкрив у центрі Єрусалима ювелірну майстерню, а по суботах проводить курси для місцевих мешканців на тему «як правильно розуміти Тору». Як, на вашу думку, довго б він там протримався? Наші тримаються ось уже 20 років.

Тих, хто все це терпить, навряд чи варто хвалити за милосердя. Людина, як нам здається, повинна берегти пам’ять предків та турбуватися про долю нащадків. Мільйони людських життів, загублених або понівечених ідейними попередниками нинішніх «реформаторів» з єдиною метою – вирвати з корінням цілий народ та змусити його «на халяву» закопати свої талант і сили у підмурки монстрів важкої індустрії. Не важко порахувати, скільки десятків чи сотень мільярдів вічно зелених доларів націдили продовжувачі і бенефіціари «великих дел Ленина – Сталина», перетворивши в сміття гігантські металургійні заводи, нафто-газопроводи, військово-промисловий комплекс. Та й влаштували на кістках убієнних усім напоказ оргію з свистоплясками: «Дивіться, заздріть, ось які ми успішні бізнесмени!». Нащадкам – купа понівеченого металу та забруднене навколишнє середовище.

Алібі, про всяк випадок, будівничі комунізму , а тепер уже «капіталізму» придумали собі загодя – «буття визначає свідомість». Не ми такі – життя таке, ну, подумаєш, перестаралися трохи з комунізмом, то ж ми вам зараз капіталізм побудуємо. І давай ганьбити старі догми, що вийшли з ужитку, так ніби це не вони їх тиражували з гордо задраною комсомольською головою.

Стиль і комсомольський ентузіазм залишилася попередніми – помінялися лише деякі ключові фішки. Зручно зайнявши стартові позиції поближче до колгоспних комор, колишні ревнителі омріяного комуністичного майбутнього, а тепер «ліберасти», об’явили старт – «хто перший добіжить тому і тапочки».

А щоб ні з ким не ділитися, потрібно було послідовно від усього унезалежнитися – від Росії, суспільства, здорового глузду…З собою у забіг із старого багажу — лише найнеобхідніше. Партійна дисципліна, суспільна відповідальність, патерналізм – баласт, все це зараз в епоху «приватизації» ні до чого. Влада, революційна правосвідомість (вседозволеність) – цей інструментарій згодиться — у рюкзак з собою.

Оскільки «колгоспного добра» на всіх не вистачить, воно повинно стати заповідником для «вибраних». У вищу касту двоповерхового суспільства у якому верхнім можна усе, потрапляють через процедуру «виборів». Цей квазірелігійний ритуал гонитви за лохторатом до болі нагадує геніальні творчі фантазії Миколи Гоголя з роману «Мертві душі». Гонитва за «мертви душами» дивовижним чином копіює пригоди гоголівського героя Чічікова і часто набуває драматичних форм, оскільки переможець отримує все – тобто мандат на безкарність і вседозволеність, або перепустку «на другий поверх». Тому вкладення у закупівлю «мертвих душ» — найбільш прибуткові інвестиції, попереду торгівлі зброєю, наркотиками та проститутками. У класичні формулі капіталізму К. Маркса «гроші-товар-гроші» проміжною ланкою є саме «мертві душі», або людський матеріал трансформований у лохторат.

Дозрівання «мертвих душ» відбувалася у епоху дегуманізаційного матеріалізму із схильністю підносити владу вище будь-якої мети про що влучно говорив Вацлав Гавел: «…коли традиційний міф був похований, разом з ним спочив і своєрідний порядок у темних ділянках нашого буття. А те, що модерний розум запропонував на заміну цього порядку, неухильно виявлялося хибним, фальшивим і провальним, оскільки воно завжди певним чином було облудним, штучним, необґрунтованим, неповноцінним через брак у ньому онтології та моральності.»

Мутації у людських душах, які призвели до їх омертвіння до такої міри, що вони готові з релігійною відданістю і урочистістю за дрібні подачки або і взагалі без них позбавляти майбутнього своїх нащадків – страхітлива ілюстрація самознищення людського розуму, на кшталт Чорнобиля чи атомної зброї.

Зміна когорти небожителів після чергового раунду полювання на «мертвих душ» — для аутсайдерів справжній апокаліпсис. У найкращих більшовицьких традиціях вони перетворюються на жертв «експропріації експропріаторів». Переможці зі старту влаштовують їм сеанси «боротьби з корупцією» і шанси уціліти зберігають тільки ті із них, хто накрав найбільше і може заплатити викуп. Щасливці, після невеличкого нервового стресу. знову займають комфортні місця «на другому поверсі», а решта йдуть в утилізацію для демонстрації прибульцями намірів будувати «правове суспільство». До якої амплітуди повинен розхитатися цей маятник, щоб перевернулася уся крива будівля – ключове завдання для знавців законів суспільної динаміки.

Полювання на «мертвих душ» ведеться головним чином через паутиння мас медіа. Це ж яка гігантська робота була проведена ідейними попередниками «ліберастів» з лохторатом, щоб він пафосно і з вдячністю ловився на примітивні наживки, заготовлені колишніми ударниками ідеологічного фронту, які виступають наразі адептами ліберальної економіки та демократичного устрою! Найжирніший черв’як, на який, за задумом, має клювати лохторат замаскований у принаді «демократія та ліберальна економіка» із якої стирчать вуха гібрида із радянської карально-розподільчої бюрократії з імплантованими то тут-то там бутафорськими фрагментами ринкових інститутів, що служать люфтами для виводу «будівничими ринкової економіки» виробничих активів у царину паразитичного споживання.

В історії було чимало випадків, коли успішні держави створювали пірати, проте жодного – щоб це зробили мародери.

Ще Адам Сміт твердо знав, що «завдяки ринку кожна людина, що переслідує власну вигоду, збільшує загальне добро. Коли булочник пече булки, він не думає про загальне благо, він думає про вигоду, але в результаті його діяльності загальне благо збільшується».

На жаль смітівське співвідношення особистого і суспільного — це не про нас. Мародери, які розоряють місто, збільшуючи особисте, не збільшують суспільного. Чиновник, який висмоктує ресурси з посади, щоб купити наступну, не збільшує суспільного блага. Хто відважиться назвати ім’я доморощеного українського мільярдера, який набув свого статусу, примноживши суспільне багатство!?..

Гадаю не треба бути генієм математики, щоб спрогнозувати фінал подібного суспільного «креативу»

Основна цінність лохторату у тому вигляді, яким він дістався у спадок «борцям за демократію» від їх «славних предків» полягає у його трансцендентному жебрацтві, на кшталт релігії карго, яка виникла у туземців Океанії під час другої світової війни. Американці іноді скидали мешканцям джунглів харчі з літаків і прикормлені споживачі такої гуманітарної допомоги придумали цілий ритуал ублажіння духів, від яких буцімто залежить чи прилетить чарівний щедрий птах наступного разу.

У такий самий спосіб видресируваний власною безпомічністю перед всесильною потусторонньою диявольською владою пострадянський лохторат підписує мандат на вседозволеність і безкарність тому із кандидатів, який, на його погляд, йому «більше дасть». І не важливо, звідки візьме – як украде, то молодець — скільки у держави не кради, все одно свого не повернеш.

Таким чином, успішний злодій набув статусу національного героя на тлі абсолютно відчуженої від людини держави – не важливо, своєї чи тієї, що прийшла ззовні. Така специфічна аксіологічна шкала нашого виборця і зумовила абсолютну безплідність і непродуктивність контрпропаганди з акцентами на корумпованість, антисуспільну діяльність і. т.п.. У лохторату нема спільних інтересів – кожна його клітинка автономна. Гріх оббирати і обманювати кожного зокрема – усіх разом – це свята справа. Лохторату байдуже, що купка негідників розграбувала і знищила створене каторжною працею його батьків національне багатство – основне, щоб його межу не переорали.

Високий статус злодія у масовій свідомості надав цій когорті вирішальну фору у масовому забігу на головний приз – владну булаву. А у нащадків промоутерів «пролетарської революції» виявилася ще й сприятлива спадковість.

Месіанський варіант комуністичного проекту потребував мілітарно-казарменного типу суспільного устрою, тому силові структури не відчували нестачі у людських чи матеріальних ресурсах. Різкий поворот з глобалістики в ендогенному напрямку зробив з репресивно-силових структур небезпечний для ліберастів атавізм, котрий вкрай необхідно було приборкати, переорієнтувавши з завдань планетарного протистояння на більш земні, до того ж добре відомі, цілі – «експропріацію експропріаторів». Перші лідери забігів по «колгоспних коморах»- класичний кримінал, так звані законники, тому і зійшли з дистанції, що не хотіли чи не вміли дружити з ментами. Уціліли лише ті, для кого такий симбіоз був не «западло».

Так і сформувався законний спадкоємець і вірний продовжувач славних традицій більшовиків-ленінців – стійкий конгломерат кримінальних і репресивних структур, який під мудрим керівництвом істинних партійців відправився довершити подвиги своїх попередників – узаконити награбоване у 1917 році та примножене у славні п’ятирічки.

Питання – чи може така спонтанність бути конструктивною, це вже тема для більш прискіпливого аналізу не тільки креативного потенціалу її агентів, але й меж вичерпності потенціалу країни – чи у змозі вона перетерпіти ще один варварський над собою експеримент.




Комментирование закрыто.