Медична реформа: прогноз на осінь та наше дружнє посланіє лібертаріанцям

Анатолій Якименко, Сергій Сошинський, для "Хвилі"

reforma-meditsiny-v-ukraine

Призначення Уляни Супрун на засіданні уряду 27.07.16 в.о. міністра охорони здоров’я без сумніву передбачало переведення її у статус повноцінного міністра. Передбачалося, що це має статися у вересні, одразу як збереться парламент. Дійсно, чому так поспішати? З квітня країна мала Шафранського у статусі «в.о.» і якось жила, а тут лише якийсь місяць зачекати. Однак минула уже половина вересня і на ток-шоу «Люди. Hard Talk. LIVE» приходить віце-прем’єр-міністр Павло Розенко й на запитання ведучої Наталі Влащенко як швидко «в.о» стане повноцінним міністром, відповідає: винести це питання на Верховну Раду – складно.

Хто б сумнівався. Прокукурікати, як завжди, просто, а проголосувати, та де там, просто винести – складно. Чому складно пан Розенко не відповів і забалакав тему. Треба, розуміти неспроста. Хто-хто, а віце-прем’єр все чудово розуміє.

Однак питанням легітимності нинішнього «недоміністра» активно починають цікавитися журналісти і таки свого добиваються. Обізнані в медичних питаннях депутати пояснюють, що перед тим, як отримати почесний статус міністра, треба виступити перед ВРУ і переконати депутатів у спроможності. Хтось собі, взагалі, уявляє пані Супрун під куполом, яка розповідає про медичну реформу в Україні? Але навіть якби в.о. міністра почала розповідати щось схоже на програму дій, то це не мало б ніякого значення. Голосів все одно б не вистачило. З різних причин. Головна з них – зменшення впливу президента на власну фракцію, тим більше на всю коаліцію. Сподіватися на позакоаліційні фракції при призначені міністра також не можна. Чи усвідомлювали ці ризики Порошенко і Гройсман перед залученням Уляни Супрун на посаду в.о. міністра? Безперечно.

Тоді виникає питання: для чого влада міняла Шафранського на Супрун – одного виконуючого обов’язки на іншого виконуючого обов’язки? Все дуже просто. Після ганебної прем’єріади у квітні цього року, яка закінчилися формуванням Кабміну без міністра охорони здоров’я з подальшим призначенням абсолютно нереформаторської фігури Шафранського, відповідальність за неспроможність в медичній сфері лягла повністю на політичну владу. А ось після призначення Супрун стрілки переведено на МОЗ, виконуючу обов’язки та усю її молоду команду. Більше того, відповідальність перенесена на так зване громадянське суспільство.

Окрім всього, цей хід дав можливість владі увійти в образ реформаторів. З призначенням нової фігури, всі очікували втручання сірих кардиналів у питання формування заступників, але президент, аби перенести відповідальність та покращити реформаторський імідж, дав можливість громадській активістці не лише постояти навпроти нього, взявшись руками у боки у себе в кабінеті, але й самостійно підібрати команду. Петро Олексійович людина досвідчена і, як всі нормальні люди, розуміє, що команда формується у процесі спільної діяльності. Команда – це синергія переконаних, а не віра кількох людей у те що говорить один із заступників міністра. Взагалі, якщо просто слухати Уляну Супрун з питань реформи, то складається враження, що говорить Павло Ковтонюк, тільки жіночим голосом.

Але вся ця ситуація з «в.о.» дуже незручна для влади. Не виносити взагалі питання переведення «в.о.» у повноцінного міністра до парламенту – визнати некомпетентність Супрун. Винести і провалити – також отримати поразку, оскільки неголосування за вихідця з Детройту одразу буде пояснено її непрофесійністю.

Очевидно, що зв’язка Порошенко-Гройсман не буде педалювати процеси затвердження. Поки всіх все влаштовує. Уляна Супрун дуже зручна фігура для консервування проблем і «покращення» іміджу всієї системи як неефективного реципієнта бюджетних коштів. Це дасть можливість, як мінімум, не збільшувати бюджет охорони здоров’я. Певна підготовка громадської думки уже проводиться. Головним «героєм» тут виступає новоявлений лібертаріанець всіх часів і народів міністр фінансів Олександр Данилюк. Саме з його уст виходять яскраві порівняння площі усіх українських лікарень з площею Естонії.

Саме він говорить, що медичні заклади будуть самостійно оплачувати комунальні послуги, а бюджет 2016 – нереалістичний і при цьому відмовляється уточнити в яких сферах чекати на скорочення фінансування.

Очевидно, що все залежатиме від тиску журналістів та громадськості. Оптимальним буде примус Порошенка та БПП винести питання затвердження Супрун міністром у парламенті якомога швидше. Провал голосування і збереження пані Уляни у статусі виконуючої обов’язки міністра охорони здоров’я де-факто делегітимізує очільника МОЗ та суттєво знизить її активність (вона є абсолютно не потрібною). Але головне – знову перекладе відповідальність за медичну реформу на владу.

Катастрофічним для країни, і це без перебільшення, може виявитися утримання Супрун у статусі «в.о.» на зразок тактики з Шафранським, тобто без винесення питання «легітимізації» до Верховної Ради. Такий розвиток подій, швидше за все, перебігатиме за наступним сценарієм. «Молода команда», перебуваючи у статусі реформаторів, генеруватиме каскад ідей і оформлятиме їх у проекти законів і там, де це можливо, реалізовуватиме свої ідеї через прийняття підзаконних актів або їх скасування (як у випадку з Наказом МОЗ №33).

Незважаючи на блокування «цінних» ініціатив на рівні парламентського комітету, деякі з законопроектів, які вписуватиметься у загальну стратегію зменшення бюджетних витрат, можуть вноситись до сесійної зали без позитивного висновку профільного комітету і голосуватися 226 голосами. Цілком можливо, що за таким сценарієм буде проголосована так звана автономізація закладів охорони здоров’я і перетворення лікарень у некомерційні комунальні підприємства. Хочеться нагадати, що саме такі завдання були поставлені попередньому міністру Квіташвілі від його роботодавців – Ложкіна та Порошенка. Проте вони не були виконані у зв’язку з примітивною «топорною» роботою. Все, що вимагалося від представника маленького, але дуже гордого народу, так це не «бикувати» з опціями приватизації, які були незграбно закладені у запропонований Квіташвілі «пакет реформаторських законопроектів», а також віддати лаврові вінки слави марнославним місцевим аборигенам з профільного комітету ВРУ. Якби пан Сандро спрацював більш тонко, то хто знає, може б сьогодні ми уже жили при модернізованому медичному феодалізмі.

Проте для влади, автономізація не є критичним завданням, яке треба неодмінно виконати цього року. Схоже, що прийнятним варіантом може стати дискредитація МОЗ та його скасування як неспроможного та інфантильного інституту з подальшим переведенням до «мінсоцполітики» з урізанням та перепрофілюванням медичної субвенції у медичну субсидію для незаможних громадян. «Дякувати» Петру Олексійовичу в це міністерство підтягнуті ті «професіонали», що треба.
Після урізання фінансів, згодом, можна перейти до реалізації й більш глобальних речей.

Загальна стратегія державної політики в сфері охорони здоров’я та забезпечення медичної допомоги виглядає приблизно так: мінімізація фінансування під ширмою нераціонального використання коштів – деградація – ліквідація. В гламурних лібертаріанських інтерв’ю це звучить так: «…площа всіх медичних установ в Україні порівнянна з площею Естонії! Всю цю територію і приміщення повинно містити і опалювати держава. Скільки при цьому ви знаєте хороших і оснащених сучасним обладнанням лікарень? Ми повинні фінансувати не порожні і часто аварійні будинки, а якісні медичні послуги».
Тому, користуючись нагодою, нинішньому міністру фінансів Данилюку хочеться пояснити, що таке лібертаріанство в медицині на прикладі США.

ВВП Сполучених Штатів складає 17 трлн доларів. 16% від цієї суми у США, тобто 2,7 трлн, витрачаються на лікувальні та профілактичні заходи. З 2,7 трлн майже 1 трлн доларів (5,9% ВВП) – бюджетні кошти. 1 трлн доларів – це приблизно 25% бюджету США, що є головною статтею витрат (військові програми забирають 20% бюджетних коштів). Бюджетні кошти повністю перекривають екстерну медичну допомогу всім громадянам США (від апендициту, на відміну від України, там не помре жоден бомж). І це при тому, що ціни на медичні послуги в цій країні повністю сформовані ринком.
Будемо сподіватися, що в рамках лібертаріанського курсу, держава Україна позбавиться власності 50% лікарень, передавши їх безкоштовно лікарям (факт зайвих лікарень та лікарів є незаперечним) та перестане тримати у власності 100% лікарів. Ціни на медичні послуги будуть визначатися ринком і лікар більше не підходитиме до пацієнта з виглядом особи, яка робить позичку або і їй всі винні. З держави тільки вимагається повідомити відсоток цієї суми, яку вона відшкодовує, що власне, покаже її моральне обличчя.

На законодавчому рівні, нарешті, має бути зазначено, що головною підставою податкового навантаження держави є забезпечення громадян медичною допомогою та встановлено, що 20% зведеного бюджету має йти на витрати з лікування та профілактики хвороб. При чому абсолютна цифра бюджетних витрат має корелювати з 6% від ВВП.

Доступ суб’єктів ринку до бюджетних коштів та вільне ціноутворення на ринку медичних послуг і буде називатися лібертаріанством. Тоді державі не треба буде базікати, що вона опалює зайві приміщення, лікарні будуть обладнані сучасними приладами та надавати адекватні медичні послуги. А поки державна політика в сфері ОЗ більше підпадає під категорію «мародерство», а не лібертаріанство.

Повертаючись до діяльності МОЗ та прогнозу на осінь, зі 100% впевненістю можна зробити головне передбачення – у бюджет буде закладене абсолютно неадекватне фінансування медичної сфери. Минулого року неадекватність виглядала у зменшенні коштів на 2,5 млрд грн.. У цьому році може бути і збільшення фінансування на кілька мільярдів, але для того аби просто поновити фінансування на рівні 3,6% ВВП бюджет охорони здоров’я необхідно збільшувати на 20 млрд грн., тобто до 76 млрд, що мало ймовірно.

Рішення щодо автономізації закладів охорони здоров’я прийматиметься на вищому рівні. З огляду на значну соціальну напругу, пов’язану з тарифною політикою уряду, швидше за все ніякої автономізації не буде, як і не буде всього іншого: Національного замовника, страхового Фонду тощо. Не буде, тому що для цього треба провести стандартизацію та тарифікацію послуг, що зробити не можливо в принципі, оскільки такі дії одразу візуалізують державну фінансову неспроможність.

Президент країни та прем’єр-міністр до останнього відтягуватимуть вояж Уляни Супрун до парламенту. Всі негативи з діяльністю або бездіяльністю МОЗ будуть закріплені за міністерством. Існує велика загроза припинення його існування, що для громадян країни матиме негативні наслідки, незважаючи на всі недоліки цього інституту.




Комментирование закрыто.