Ленін з вусами Шевченка

Віктор Андрусів, виконавчий директор Українського Інституту Майбутнього, "Хвиля"

dekommunizatsiya-lenin-shevchenko

Мені часто розповідали історію про те, як в Україні мали місце випадки перетворення пам’ятників Леніну на Шевченка. Ніби-то відбивали борідку, доліплювали вуса і готово. Я в це ніколи не вірив і вживу таких прикладів не бачив, але часто про себе відзначав, що певна схожість між ними є, перетворити бюст Леніна на Шевченка не так вже мабуть і важко.

Ця історія згадалась мені в зв’язку з останніми подіями щодо декомунізації. Я не тільки великий прихильник декомунізації, а й людина, яка реально її втілювала в життя на Донеччині. Та попри все я мушу сказати, що декомунізація декомунізації «рознь». Головною ціллю декомунізації має бути позбавлення нас всіх ознак кривавого минулого тоталітарного режиму. Діти не повинні рости на вулицях радянських чекістів, катів, символів комунізму тощо. Назви вулиць, міст, пам’ятники – це все дискурс, який формує людину, її мислення і культуру. Тому не може бути жодного компромісу в тому, щоб відправити це все слідом за здохлою імперією.

Але не може бути ніякої цінності і підтримки в тому, щоб робити це виключно в цілях помсти і утвердження іншої ідеології. Шухевич для мене особисто є великою постаттю в історії України, значно недооціненою на фоні Бандери, якому шалений піар зробила Москва. Шухевич це справжній генерал, людина волі і трагічної долі, людина про яку найкраще каже фраза його героя мого найулюбленішого українського фільму «я всього лише до кінця розділив долю моїх вояків». І я мрію про те, щоб люди дивились на нього як і я. Щоб бачили в ньому символ боротьби тоді, коли боротьба безнадійна, а єдиний смисл її вести – для майбутніх поколінь.

Сьогодні багато хто думає, що вулиця Шухевича в Києві є перемогою української ідеї. А я от думаю, що немає більшої зневаги до його пам’яті, ніж назвати вулицю, на якій його вважають нацистом і фашистом. Немає ніякої радості в тому, що люди плюються і обурюються цією назвою, бо ця назва не зробила їх більшими українцями, патріотами.

А я переконаний, що Шухевич заслуговує на іншу долю. Я хочу, щоб на вулиці його імені люди хотіли мати таку честь. Щоб як мінімум половина з них знала його історію, вчинки, зрештою його псевдо, щоб школярі і студенти пишались ним і хотіли наслідувати його. Я переконаний, що тоді вулиця Шухевича буде виконувати свою місію: на ній не будуть перемагати на виборах проросійські партії та кандидати, не будуть зневажати ветеранів АТО, не будуть святкувати комуністичні свята.

О, звісно, це в сто раз складніше ніж просто назвати вулицю. Це треба ходити по людям, роздавати інформаційні матеріали, проводити тематичні уроки, показувати фільми, знімати документальні передачі – це купа тривалої і складної роботи. Не те, що раз і вулиця.

Тільки-от раз і вулиця – це вже було. Так робили совки. Кругом і всюди ліплячи назви вулиць відірваних від місць, подій і людей, які на них жили. А хто робить як совок – закінчить як совок.

Facebook автора




Комментирование закрыто.