Контрстратегія для гібресії

Сергій Дацюк, для "Хвилі"

Сергей Дацюк5

Центр глобалістики «Стратегія XXI» опублікував фрагменти дослідження в рамках проекту «Антарес» як аналітичну доповідь «Гибрессия Путина. Невоенные аспекты войн нового поколения» — під керівництвом Михайла Гончара. Экс-голова РНБОУ Володимир Горбулін також написав велику статтю присвячену гібридній війні. Розуміючи, що це всього лишень фрагменти, ми спробуємо поглянути на сам підхід до дослідження заявленої проблеми.

Що таке гібридна війна?

Перш за все, потрібно переглянути наше відношення до уявлення про гібридну війну.

Свого часу я сам використовував термін «гібридна вйна».

Водночас подальші спостереження і аналіз показують, що цей термін містить пастку для мислення.

Усякий раз, коли ми означуємо війну як «гібридну», мислення ніби спиняється — воно не бажає шукати загальні принципи, які би дозволили прогнозувати таку війну і відповідно протидіяти їй.

Заявлене дослідження намагається інтерпретувати гібридність, але постмодерністським чином — уникаючи узагальнень, концептуалізації та теоретичного стратегування інноваційним чином. Можливо все це є у неопублікованих фрагментах , але ми будемо аналізувати сам підхід — а підхід опублікованих фрагментів і неопублікованих не може бути різним, інакше, це було б уже інше дослідження.

Тому підозрюючи авторів у тому, що можливо вони морочать голову нашому противнику (дослідження опубліковане російською), ми все-таки будемо вважати, що їх публічний підхід не відрізняється за підходами від непублічного.

Дилему таємничості у процесі війни вже було розглянуто раніше. Тому у війні не буває онтологічних таємниць, лише тільки ситуативні. У війні все прораховується, якщо ви маєте бажання і хист рахувати.

Розвинене уявлення про гібридну війну включає багато аспектів, причому в різних вимірах їх розгляду:

У вимірі засобів: 1) традиційна війна; 2) нетрадиційна або нестандартна; 3) катастрофічний тероризм; 4) технології протидії військовій перевазі (зокрема кібервійна та інформаційна війна).

Якщо подивитися на означення «гібридної війни» в російській та українській Вікіпедіях, то тільки цей перший вимір і виписаний більш-менш адекватно до сучасної гібридної російсько-української війни. Давайте подивимося на інші виміри.

У вимірі втягнення аудиторії війни (проти кого війна — розширення театру війни): 1) серед населення конфліктної зони; 2) серед тилового населення; 3) серед міжнародної спільноти; 4) серед власного населення (що відсутнє у більшості типологій західних аналітиків війни).

Тобто другий вимір в Вікіпедіях виписаний без четвертого пункту. Решта пропонованих нижче вимірів відсутні як у Вікіпедіях, так і у гаданому дослідженні.

У вимірі сфер життєдіяльності війни (відсутній в більшості західних публічних концептів, хоча в нинішній війні безпосередньо застосовується): 1) збройна війна; 2) комунікативно-політична війна; 3) економічна війна; 4) міжнародно-правова війна; 5) громадсько-соціальна війна; 6) культурна війна.

У вимірі суб’єктів цивілізації (більшість сучасних теорій та концептів війни фінансуються державами або корпораціями, яким не вигідний розгляд типів цього виміру): 1) міжнародні рамки всякої війни; 2) безпосередньо міждержавна війна; 3) міжкорпоративна війна (виокремлюючи транснаціональні корпорації як тіньових учасників будь-якої сучасної війни); 4) міжгромадська війна.

У вимірі онтологічних аспектів війни (принципово замовчувані в сучасній політиці навіть після його озвучування типи): 1) консциєнтальна війна (війна за «картину світу» та когнітивістські концепції світобудови); 2) сенсуальна війна (війна за смисли та смислові середовища буття цих смислів); 3) проспектуальна війна (війна за зміст перспектив); 4) мотиваційно-ціннісна війна (війна за своє розуміння моралі та справедливості); 5) дискурсивна війна (війна за нав’язування свого дискурсу, який вміщає свої онтологічні концепти, свої смисли, свої перспективи та свої цінності). При всій взаємопов’язаності цих війн, вони ведуться різними засобами, різними інститутами та навіть різними професійними позиціями.

В заявленому дослідженні більшості з наведених підходів просто нема, хоча тема дослідження їх безпосередньо вимагає. Мені так і не вдалося зрозуміти, чому у дослідженні наводяться розрахунки за формулою енергопотенціалу лінійної війни (ст. 11-14), коли дослідження присвячено гібридній війні, яка точно не лінійна.

Заявлене дослідження гібридної війни значним чином подано в лінійному вигляді (крипто-війна, проксі-фаза, дифузне вторгнення, військова фаза, інтра-фаза, миротворча операція і зрештою керована трансформація окупованої території).

Це принципова помилка — якщо уважно подивитися на сучасну гібридну війну, то будь-яка з цих фаз не припиняється в жоден момент війни — просто ми в певний момент помічаємо якусь з цих фаз і умовно її так означуємо. Отже виходити з аналізу гібридної війни як лінійної війни — принципово невірно.

В уявленні більшості наших аналітиків та політиків «гібридна війна» це не просто щось складне, а це такий процес, в якому ми наперед не можемо знати, який аспект війни здійснюється проти нас в даний момент, а тому не можемо ефективно протидіяти.

Інакше кажучи, спрощене розуміння «гібридної війни» стало таким — це складна і дорога війна, яку країни, що не мають таких ресурсів не можуть виграти без допомоги міжнародної спільноти.

Отже більш-менш адекватне розуміння гібридної війни таке. Гібридна війна це бачення концептуально складної війни всередині більш простих концептів. Всередині складних концептів війни є багатоаспектними, тобто цивілізаційними (міжцивілізаційними, світовими, загальнолюдськими).

Отже, і про це свідчать висновки публічних фрагментів дослідження (ст. 64), лише міжнародна спільнота може протистояти гібресії сильної країни проти слабкої. А це означає, що у цій війні України нема — є лише міжнародна спільнота та Росія. Якщо це так, то російська гібресія вже досягла своїх цілей: вона зруйнувала Україну у мізках українських інтелектуалів.

Таке розуміння — поразкове. Не можна виграти у гібридній війні, якщо сприймати її як заскладну для розуміння та наддорогу для протидії.

Складність війни є інтелектуально-політичний виклик, коли правлячий клас і громада єдині. Дорогі рішення через інтелектуальні зусилля замінюються інноваціями. Але якщо проти громади постає змова власного правлячого класу з правлячими класами інших країн, то війна вже програна.

Не буває війн, яких не можна виграти, бувають лише люди, які не хочуть цього зробити. На війні не конає відмазка «не можу», бо «не можу» означає «помру».

Це принципова помилка в уявленні про гібридну війну. І вона корениться у принципово невірному сприйнятті «гібридної війни» як якоїсь нової.

Саме класичне визначення Клаузевіца «війна є продовження політики іншими засобами» є визначенням гібридної війни. Тобто визначення говорить про те, що існують різні засоби ведення політики переслідування власних інтересів, і безпосереднє військове зіткнення серед цієї політики це лише частина цього політичного гібриду.

Перш за все, потрібно сказати несподіване — більшість відомих війн в історії людства були гібридними. Важко в історії знайти негібридну війну.

Негібридною війна може бути лише для дуже слабких противників, які просто не хочуть чи не вміють не тільки воювати гібридно, але і жити гібридно. Тому будь-яка цивілізаційна перевага завжди є гібридною — бо вона є перевагою у багатьох аспектах.

Наступна несподівана річ — перша класична теорія стратегії у викладі Сунь-Цзи була стратегією гібридної війни. Якщо її уважно прочитати, то там можна уже знайти всі гібридні підходи сучасної війни Росії проти України.

Стратагеми гібридної війни

Давайте подивимося на ті приклади, які наводяться у згаданому дослідженні з точки зору їх стратагемності. Ми вчинимо так, бо саме окремі стратагеми аналізують автори заявленого дослідження.

Потрібно сказати, що стратагемність не є стратегічність. Стратагемність це застосування стратегії в конкретній тактичній ситуації. Тобто стратагемність це інструментальне осмислення стратегічності.

Але сама стратегія більш масштабна за стратагемність. Тому стратагемність є завжди обмежений підхід до війни — це війна на рівні полководця чи правителя, тобто це війна Ареса (мілітарно-політична) чи навіть Афіни (економіко-культурна)), але в жодному разі це не війна Христа (ціннісно-цивілізаційна).

Зрештою війну виграє духовний потенціал громади — де він сильніший, там і перемога. У моїй філософській теорії війни це розглядалося як структура трансценденції.

Такий підхід принципово відмінний від підходу заявленого дослідження — матеріальна війна виграється за роки, трансцендентна (чи духовна) війна виграється за десятиліття чи навіть століття.

Але повернемося до стратагемного підходу, застосовуючи порівняльний аналіз 36 стратегем Сунь-Цзи щодо нинішньої російсько-української війни (можете дивитися хоч по російській, хоч по англійській версіях відповідних статей Вікіпедії, але не по практично відсутній українській).

Стратегеми більш сильного (переможця).

1. «Обманути імператора, щоб він переплив море» — таємна підготовка Росії до війни з Україною і прихований характер російсько-української війни, що призвели до відмови українського правлячого класу від оголошення військового стану в Україні.

2. «Взяти в облогу Вей, щоб урятувати Чжао» — Проект «Новоросія» як зрештою обманка для просування Росії на Донбасі.

3. «Убити чужим ножем» — Мінські домовленості (коли мляві та боягузливі європейські еліти були використані Росією для тиску на Україну).

4. «В спокої очікувати стомленого противника» — повзуча окупації території України на Донбасі на тлі невиконання Мінських домовленостей з боку Росії та ОРДЛО, безлічі диверсій на території України російських спецслужб та масової антиукраїнської пропаганди.

5. «Грабувати під час пожежі» — окупація Росією Криму під час Революції Гідності в Україні.

6. «Підняти бучу на Сході, щоб напасти на Заході» — поки Україна вирішувала чи воювати за Крим, Росія почала війну на Донбасі.

Стратагеми рівних сил (конфлікту).

7. «Отримати щось з нічого» — стратегія масової російської пропаганди, яка створює з нічого (послідовного, широкомасштабного і масового обману) щось (параноїдальну реальність), з якою Захід і Україна мають рахуватися, бо багато не тільки обивателів, але і інтелектуалів-русофілів, в Росії, Україні, Європі та США у це вірять.

8. «Для вигляду ремонтувати дерев’яні містки, і таємно виступити в Чень-Зан (Чен-Цянь)» — підступні удари по Іловайську та Дебальцеве, які кожного разу приводили до переходу до миру і відмови України від війни.

9. «З протилежного берега спостерігати пожежу» — стратегія Росії по пропагандистській та зовнішньо-політичній ідентифікації російсько-української війни як громадянської, де нібито Росія ні при чому.

10. «За посмішкою приховувати кинджал» — постійно задіювана Росією стратегія тимчасового припинення війни, щоб таємно готувати її в іншому місці і іншими засобами.

11. «Пожертвувати сливою замість персика» — періодична заміна лідерів і командирів в ОРДЛО.

12. «Принагідно вкрасти вівцю» — стратегія тотального послаблення України через економічні збитки.

Стратагеми прямої атаки.

13. «Бити по траві, щоб сполохати змію» — постійні провокації військових сил ОРДЛО проти ЗСУ для наступної збройної відповіді в ситуації Мінських домовленостей зі звинуваченням України у їх порушенні з боку Росії.

14. «Позичити труп, щоб повернути душу» — сумнівна, але використовувана Росією стратегія масової тотальної пропаганди та оболванювання, яка вже була задіяна під час СРСР. Сюди також відноситься і вся політика архаїзації, фундаменталізації православ’я та використання так званих «духовних скріп» в Росії. Але найбільше в якості трупу на території колишнього Радянського Союзу використовується ностальгія по СРСР.

15. «Зманити тигра з гори» — Росія змусила український правлячий клас відмовитися від підтримки власного революціонізованого і активного суспільства, яка давала непереборну перевагу, і перейти до продажної політики миру для українських політиків та українського крупного бізнесу.

16. «Коли хочеш щось зловити, спочатку відпусти» — Росія дала можливість провести Україні трошки АТО і навіть досягнути деякого успіху, щоб затягнути у пастку Мінських домовленостей.

17. «Кинути цеглину, щоб отримати яшму» — постійна нерівноважна стратегія Росії при обміні полонених з Україною.

18. «Щоб знешкодити розбійницьку зграю, спочатку злови ватажка» — Росія дала змогу збагатитися у зв’язці з Росією значній частині українського правлячого класу ще до війни, що змушує його зараз здавати інтереси України в обмін на свої приватні інтереси.

Стратагеми заплутування противника (стратегеми хаосу)

19. «Крадькома витягати хмиз з-під казану іншого» — позбавляти міжнародної підтримки України шляхом спецоперацій, провокацій, підстав та брехні.

20. «Ловити рибу в каламутній воді» — Росія шляхом пропаганди та провокацій посилює міжетнічну та міжконфесійну ворожнечу в Україні.

21. «Золота цикада скидає свою шкірку» (не показуй недоліки своєї позиції) — після сумнівної війни в Сирії (яка фактично призвела до поразки Росії, бо основних цілей не досягнуто), після провалу Мінських домовленостей, після явного послаблення на тлі міжнародних санкцій Росія все ще грає роль переможця, а український правлячий клас досі деморалізований і не здатний налаштуватися на перемогу.

22. «Зачинити двері й зловити злодія» — те, що Росія зробила в Криму, і те, що Україна все ніяк не може зробити на Донбасі, тобто не може взяти під контроль російсько-український кордон.

23. «Об’єднатися з тим, хто далеко, щоб напасти на близького» — Росія об’єдналася з Європою (своїми ворогами), щоб через Мінські домовленості знищити Україну.

24. «Вдавати, що лише хочеш пройти крізь державу Го, і захопити її» — стратегія Росії проти Європи, яку вона не хоче розуміти. Росія неодноразово намагалася розділити Україну з Німеччиною та пропонувала це Польщі. Але після України Росія неодмінно займеться Європою.

Стратагеми досягнення переваги.

25. «Вкрасти сволоки і замінити їх гнилими підпорами» — стратегія переключення участі у процесі безпосередньої війни пасіонарної української громади на участь корумпованого і деморалізованого українського правлячого класу у таємній дипломатії.

26. «Показуючи на акацію, лаяти шовковицю» — приниження Росією України через небажання говорити з її правлячим класом, але лише з її кураторами — європейськими та американськими лідерами.

27. «Вдавати божевільного, лишаючись здоровим» — Росія погоджується на демонізацію Путіна задля посилення страху світу перед її ядерним потенціалом.

28. «Заманити на дах і прибрати сходи» — блюзнірська стратагема Росії проти власних воїнів, яких посилають на війну і не залишають вибору, і оскільки російських воїнів важко на таке підбити, використовуються воїни з національних меншин Росії.

29. «На сухих деревах розпускаються штучні квіти» — стратегія інформаційної війни Росії всередині своєї країни та проти світу.

30. «З гостя перетворитися на господаря» — перетворення російськомовних громад в Україні на агентів російської агресії.

Стратагеми безвихідних ситуацій

31. «Стратагема красуні» (послати красуню у військо ворога) — такою красунею (яка діє на відчуття, а не на розум) був колишній Кривавий Президент України як агент Росії.

32. «Стратагема відчиненої міської брами» — епічне бідкання Росії про історичну ворожість Заходу щодо Росії.

33. «Стратагема сіяння розбрату» — «припинення поставок вугілля з неконтрольованих центральним урядом територій (Донбасу — авт.) з одночасною кампанією з дискредитації імпорту відсутніх обсягів із зарубіжних неросійських джерел, що ставить на грань блекаута енергосистему» (ст. 14-15 заявленого дослідження).

34. «Стратагема заподіювання шкоди самому собі» — вдавання ослабленості Росії від міжнародних санкцій, маючи насправді достатній і в будь-який момент відновлюваний через вдавання змін (маневри) політики Росії потенціал її міцності.

35. «Стратагема ланцюга хитрощів» — застосування декількох стратагем пов’язаних одна з одною (Крим, Новоросія, Донбас).

36. «Втеча — найкраща стратагема» — зрештою російські військові спеціалісти тікають з Донбасу, жителів Донбасу в Росію не беруть, Донбас лишається «чорною дірою» для України, яку її змушують взяти на баланс як генератор хаосу, за який Україна ще й має постійно платити.

Загальні висновки щодо дослідження війни

А тепер скажіть чесно. Що такого нового є у нинішніх стратагемах Росії, що змушує нас називати це особливим словом — гібресія? Особливо, якщо китайські стратагеми повністю дозволяють описати гібридну війну Росії?

Це нове, що є, залишається поза нашою увагою. А саме — гібридна війна це насправді війна цивілізаційного рівня. Тільки війна між цивілізаціями може бути гранично гібридною. Все решта — від лукавого.

Наприклад, поза нашою увагою лишається принципово новий цивілізаційний суб’єкт, який з’являється лише у XXI столітті, — громади.

У розмовах з колегами-експертами, мною була здійснена фіксація — кібервійна не є ефективною ні як державна, ні як корпоративна війни. З простої причини — найсильніші хакери є окремою кастою з особливими лібертаріанськими мотиваціями. Кібервійна не є складовою якоїсь війни, вона є окремою війною громади проти держав та корпорацій.

Держави та корпорації можуть задіяти тільки не дуже сильних хакерів. Справді сильні хакери завжди опиняються на боці громадського лібертаріанства. Тому інформаційну війну можна розглядати як державу та/чи корпоративну складову гібридної, а от у масштабній кібервійні ні держави, ні корпорації перемогти не зможуть. У масштабній кібервійні виграють тільки громади.

Гібридна російсько-українська війна це війна не проти корумпованої української держави і не проти українських олігархічних корпорацій, а проти самосвідомості української громади. Це війна маніпульованої демократії проти більш вільного мережевого суспільства.

А це означає, що у гібридній війні найважливішими стають онтологічні аспекти: консциєнтальні, сенсуальні, проспектуальні, мотиваційні та дискурсивні.

Отже так звана гібридна війна це цивілізаційна війна онтологічного рівня, яка потребує нової теорії війни.

Власне саме за запропонованою вище змістовною структурою і всередині такого багатоаспектного концепту мало би бути написане заявлене дослідження. Хоч заявлене дослідження і не вміщає всього цього, але воно дозволило зрозуміти нашу теоретичну обмеженість щодо сучасної війни.

Водночас складається враження, що в державно-корпоративному світі не потрібна така сучасна теорія війни. Такому світу досить тих маніпулятивних та спрощених теорій війни, які вже є.

Для громади будь-якої воюючої країни саме вимір суб’єктів цивілізації є принциповим. Зокрема для української громади зараз стало ясно: російсько-українська війна це війна української держави (її правлячого класу) в змові з іншими державами США, Європи та Росії, при взаємодії українських, російських та західних корпорацій проти української громади, яка на відміну від російської та європейської громади раптом здобула ознаки історичної суб’єктності.

Саботаж ведення війни у вимірі онтологічних аспектів як українською державою, так і українськими корпораціям — лише підтверджує попередній висновок. Базова стратегія крупних світових держав та крупних світових корпорацій при посередництві української держави та українських корпорацій — загнати українську громаду в соціальну депресію та в стан дезорієнтації. В такому стані можна далі здійснювати державно-корпоративну владу і далі.

Зрозуміло, що дослідження на основі нових теорій війни не потрібне ані нинішньому російському, ані нинішньому європейському правлячим класам.

Можливо таке дослідження потрібно вузькому прошарку еліти США, бо там подекуди в еліті ще зберігаються інноваційні мислительні установки та ліберальні мотиваційні настанови.

Але абсолютно точно — таке інноваційне дослідження на основі нових теорій війни потрібне українській громаді, яка працює на майбутнє.

Це все — не для нинішнього українського правлячого класу. Але ми як українська громада можемо підготувати власне новий правлячий клас, який стане справжньою новою елітою (українською за походженням, але загальнолюдською за змістом). І лише цей новий правлячий клас зможе вести війни нового типу.

Чи здатна українська громада замовити, знайти розробників та застосувати потім таку нову теорію війни?




Комментирование закрыто.