Конституція Безсмертного. Перша “дегустація”

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, для "Хвилі"

На річницю ухвалення Декларації про державний суверенітет (1990 року) один з кандидатів у президенти України – Роман Безсмертний виступив із ініціативою «відродження Конституції».

Схоже, тема конституційного перезавантаження держави стає одним із сучасних політичних трендів. Раніше з ініціативою Конституанти – інклюзивної розробки та ухвалення Суспільного договору і нової Конституції України виступила Юлія Тимошенко. Пропозиції про зміни до Основного Закону надходять і від інших учасників політичного процесу. Наприклад, від Яценюка і Тарути.

Проте, ініціативи Тимошенко і Безсмертного очевидніше виділяються на фоні електорального «шуму». Ці політики намагаються вийти за межі інструментального підходу до конституційного процесу. Не шляхом ножиць та клею відрізати повноваження у одних інституцій і приклеювати їх до інших, а комплексно підійти до конституційного інжинирінгу.

Ми розуміємо, що існуючий політико-правовий дизайн української держави вичерпав свій потенціал. За всю історію незалежності у нас не було проговореного і зафіксованого Суспільного договору, який би відповідав на питання: для чого нам жити разом, і як нам жити разом (правила співжиття).

Усний «договорняк» еліт з народом «за замовчуванням» суспільним договором не був від початку. Потім цей «договорняк» було втілено у вигляді олігархічного консенсусу, який консервував нашу економічну відсталість та прошивав менталітет українців постсовковими патернами.

Тому, на мою думку, всі ті політики та їх експертний ескорт, які стверджують, що змінювати Конституцію не потрібно, фактично є охранителями олігархату. Ми ж прагнемо інновації та самореалізації.

ПРО ТЕ ЩО СПОДОБАЛОСЬ:

— Ідея Конституційного акту. Певною мірою, це є посиланням на відносно успішний досвід Конституційного договору 1995 р., який передував ухваленню Конституції України в редакції 1996 р. Нагадаю, що тоді Конституційний договір виконав роль альтернативної форми внесення змін до Конституції України, своєрідного механізму імплементації Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні».

Укладення Договору стало важливим компромісом. Він мав діяти до прийняття нової Конституції України для подальшого забезпечення розвитку і успішного завершення конституційного процесу в Україні.

З іншого боку, Конституційний договір мав стабілізувати систему влади та відверто посилити повноваження президента.

У логіці Романа Безсмертного, Конституційний акт має подолати дуалізм влади та чітко визначити межі компромісу між субєктами конституційного процесу. “Конституційний акт дає відповіді на питання легітимності шляху до нової Конституції. Конкретні зобов’язання цей документ покладає на Президента. Бо тільки Глава держави, як гарант дотримання Конституції, може стати архітектором такого важливого будівництва».

І головне, Конституційний акт – окреслює час (3 роки) і фіксує зобовязання політичного класу (Верховної Ради та Президента) ухвалити нову редакцію Основного Закону. Не прийняли, не домовилися –всі у відставку.

Прагнення перезаснувати державу. «Нам необхідно перезаснувати державу, вона має стати іншою за своєю суттю. А Конституція – іншою за своїм духом. Марно латати конституційні дірки. Треба ухвалювати нову Конституцію, у центрі якої буде Людина». Це гарне цілепокладання. Важливо, що ця ідея проростала в корні суспільства, ставала його потребою. Де, держава для людей, а не люди, для обслуговування чиновницького апарату. У той же час у мене є питання щодо шляхів перезаснування, які обрав для себе Роман Безсмертний.

З ЧИМ НЕ ПОГОДЖУЮСЬ:

Зміни до Конституції, а не Конституанта. Роман Безсмертний виходить з того, що все ще можна відновити конституційний простір та конституційну легітимність через якісні зміни/оновлення чинного Основного Закону. Також він вважає, що має бути забезпечено дотримання процедур нинішньої Конституції в частині змін і доповнень.

На мою думку, такий підхід найбільш уразливий для деформацій. Конституційний процес — як справа домовленості еліт, де суспільство є лише третім «молодшим» партнером, неминуче призведе не до відновлення конституційної легітимності, якої прагне Безсмертний, а до відтворення олігархічного консенсусу (і, можливо, ще в жахливіших формах).

Неінклюзивність конституційного процесу. Роман Безсмертний розглядає конституційний процес як роботу фахівців – конституціоналістів. Поки названо лише одне прізвище керівника робочої групи – доктора юридичних наук, колишнього суддю Конституційного суду України, екс-голову ЦВК Володимира Шаповала.

Такий підхід має одну суттєву ваду. Сучасна українська юридична та політична наука, на жаль, послуговується штампами та консервативними установками, які в сучасному світі нагадують більше мертві схоластичні постулати.

Можна погодитися з Анатолієм Селівановим, який колись стверджував, що Конституція ніколи не була згустком правових догм, її принципи і цінності мають, в першу чергу, практичний орієнтир для поєднання і узгодженості в конституційних і законодавчих нормах інтересів громадянина і суспільства.

На шляху до такого такого розуміння ролі Конституції важливим є позиція активного громадянського суспільства, яке після Революції Гідності виступає як окремий субєкт політичних змін в країні.

Тому ставка Романа Безсмертного на “професійних конституціоналістів” та “відмова від аматорства” може призвести до того, що у підсумку він отримає на виході мертвонароджений документ, який не містиме суттєвих правових та філософських новел. Така Конституція може бути легальною, але не матиме легітимності і не може претендувати на роль Суспільного договору.

Звичайно, інклюзивність громадянського суспільства в конституційних процес не означає, що «кожна кухарка може керувати державою», але справа написання Конституції не може бути прерогативою виключно юристів.

За всієї поваги до фахових правників — конституціоналістів, Україні потрібні нестандартні іноваційні рішення, які виходять за межі сучасних уявлень про конституційне право. Для цього потрібна політична воля й інтелектуальна сміливість.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

У будь-якому випадку, про перезаснування держави та новий конституційний процес почали говорити – це добре.

Дискусія формує запит на зміни та нові ідеї. Ігнорувати запити суспільства на нову якість управління, стримувати бажання брати участь в співуправлінні та співрозпорядженні спільним вже не вдасться.

Тому в цілому я позитивно розглядаю старт Романа Безсметного. Він сприймається як кандидат здорового глузду. Проте, все залежатиме від здатності його команди до єдності задля досягнення спільної мети з різними політичними силами та спільнотами. Конституція, як і республіка – це справа кожного відповідального громадянина!

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.


Комментирование закрыто.