Харьків балансує над прірвою

В’ячеслав Гнатюк, для Хвилі

Харьков

Ескалація напруженості в Харкові, що супроводжується майже регулярними терористичними актами з численними жертвами, викликає тривогу вже не тільки в Україні, а й за кордоном. І це зрозуміло: Харків – найбільший мегаполіс південно-східного регіону, важливий промисловий центр, у т.ч. й оборонної індустрії, його дестабілізація може призвести до катастрофічних наслідків внутрішню ситуацію в українській державі.

Тривога посилюється ще й тим, що, незважаючи на загальну проукраїнську позицію переважної більшості населення міста, немає впевненості у такій самій позиції місцевої влади – міської та обласної.

Міський голова Геннадій Кернес, уся «трудова біографія» якого складається з ланцюга кримінальних і напівкримінальних оборудок, які переривалися двома ув’язненнями, хоч і заявляє, що Харків – це Україна, на відзначення свята українського прапора минулого року демонстративно з’явився з російським триколором. Зараз йому оголошено підозру щодо скоєння низки злочинів, невдовзі очікується суд, і зрозуміло, що боротьба за підтримання конституційного порядку на підвладній території у нього далеко не на першому місті.

Ще більш неоднозначною є ситуація в Харківській обласній раді, яка вже двічі не спромоглася визнати Росію агресором, і відповідно, т.зв. «лнр» і «днр» — терористичними організаціями.

Активно опонують урядовому курсу на зближення з Європою та НАТО і позафракційні депутати з Харківщини в парламенті, гуртуючись у блоках з колишніми регіоналами й комуністами, що голосували за диктаторські закони 16 січня.

На цьому тлі відверто безпорадною й неадекватною виглядає робота силовиків МВД та СБУ із запобігання сепаратистським витівкам та знешкодження диверсантів.

Ситуація в місті балансує на межі виходу з-під контролю, а уряд, Президент, його представник в області – голова ОДА лише відсторонено спостерігають за нею, не вживаючи рішучих заходів щодо зміцнення місцевої влади проукраїнськими кадрами та забезпечення їхньої лояльності. Незважаючи на численні заклики громадськості, ВРУ так і не розглянула питання про недовіру Г.Кернесу, не припинила антидержавну агітацію деяких депутатів обласної ради.

За такої явної слабкості центральної влади щодо наведення ладу в Харкові, за справу повинна рішуче взятися громадськість, щоби не допустити посилення сепаратистських настроїв та залякування людей терористичними актами. Їй на допомогу мали б прийти бійці добровольчих батальйонів, сама присутність яких у місті надихнула б патріотичну громадськість на рішучу боротьбу з антиукраїнськими силами. Вояки могли б проводити патрулювання міста, допомагати виявляти і знешкоджувати сепаратистські угрупування , у т.ч. й у обласній та міській радах, створювати безпечні умови проведення проукраїнських мітингів і демонстрацій, зводити оборонні укріплення.

Тим самим добровольці забезпечили б собі надійний тил на харківському напрямку, що, безперечно, сприяло б підвищенню ефективності їхніх дій на фронті.

Порівнюючи ситуацію на Харківщині й Дніпропетровщині, де Ігореві Коломойському вдалося системою організаційних і пропагандистсько-патріотичних заходів зробити свій реґіон неприступною фортецею для ворога, бачимо, що Харкову бракує харизматичного україноцентричного лідера й активної проукраїнської політики.

Такою ж є ситуація і в інших прифронтових областях –Херсонській, Запорізькій. В останній після втечі міського голови Сіна загалом немає легітимного очільника міста. І це – за кількадесят кілометрів від театру активних воєнних дій!

Інакше, ніж суцільним бардаком, тотальною безвідповідальністю центральної влади й, зокрема, президентської вертикалі такий стан справ не назвеш. Президент у цій ситуації виявив повну безпорадність, розгубленість, відсутність лідерських якостей, невміння, а, може, й небажання налагодити системну роботу із захисту прифронтових областей від окупанта – навіть маючи перед очима позитивний досвід І.Коломойського!

Тож зараз П.Порошенкові потрібно негайно, не відкладаючи ні на день, проводити рішучу й широкомасштабну роботу в Харкові та інших прифронтових областях із зміцнення влади, патріотичної мобілізації населення на опір окупантові. Якщо він буде зволікати з цим, за роботу візьмуться громадські активісти й добровольчі батальйони, бо саме вони постраждають першими в разі наближенні окупантів, а Харків буде руйнуватися артобстрілами. Прорив сепаратистів та російських окупантів до Харкова чи Маріуполя означатиме політичну смерть П.Порошенка й незліченні жертви серед вояків та мирного населення.




Комментирование закрыто.