Чотири ключових аспекти Керченської кризи

Василь Філіпчук

Драматичні події вчорашнього дня мають декілька складових, які треба чітко розрізняти, щоб не заплутатись у тому, що відбулося і що далі може бути:

1. З правової точки зору дії українських моряків знаходяться у правовій площині – як міжнародного права, так і національного українського законодавства. Українські бойові кораблі ідуть з українського порту Одеса в Український порт Бердянськ чи Маріуполь українською акваторією. Є порушення? Немає. Російський флот на них нападає за нібито «порушення її суверенних вод» – які є суверенними лише в її правовому полі і не визнані Україною чи міжнародним співтовариством. Тому їх напад є порушенням щонайменше міжнародного і українського законодавства, діючої угоди щодо статусу Азовського моря і так далі – і матимуть відповідну негативну міжнародну оцінку.

Водночас є декілька моментів навіть з правової точки зору, які слід враховувати. По перше, є правила судоходства через цю територію, які були зруйновані анексією Криму і не відрегульовані до цього часу. Дійсно – як пройти українською суверенною територією українським воєнним кораблям, якщо вона де-факто контролюється ворогом? І допустити ворога на корабель для проходження протоки не можна – це ж ворог, і не допустити також – де-факто він ж контролює протоку .. Це якби наша армія вирішила провести передислокацію воєнних батальйонів з Краматорська в Маріуполь через Донецьк. Це ж також українська суверенна територія – тобто у принципі наша армія має для цього усі формальні правові підстави – але не робить цього, оскільки це призведе до відновлення повномасштабних бойових дій.

Звичайно, є певна різниця між Донбасом і проходом по Керченській протоці – ситуація в Донбасі введена в міжнародно-правове поле Резолюцією РБ ООН 2202, яка підтримала Мінск-2 і обмежує свободу дій української армії. Щодо Криму чи Керченської протоки таких обмежень для української сторони немає. Тому з правової точки зору порушення є лише з російського боку — окрім нюансів щодо дотримання правил проходження кораблів Керч-Єнікальською протокою. У результаті ми будемо звинувачувати РФ у порушенні міжнародного права – і ці дії є наслідком його порушення росіянами з лютого 2014 року і відсутності домовленостей до цього часу. А росіяни будуть звинувачувати нас у порушенні її «території» та правил перетину цієї частини морської акваторії . Дискусія, яка найближчим часом навряд чи до чогось конструктивного призведе. Я вже публічно пропонував розірвати двосторонню угоду щодо Азову – після призупинення Великого договору користі від неї дуже небагато. Принаймні мати звичайне міжнародно-правове регулювання акваторії краще, ніж статус «внутрішніх вод двох держав».

Водночас, не можна було не розуміти, що колізія, створена російською анексією Криму — це рушниця, яка рано чи пізно вистрілить . Тим більше що ця рушниця навіть і не висіла на стіні – а вже була зведена і прямо направлено – зрозуміло в кого. Рано чи пізно все це мало трапитися. І зараз лише питання у тому – хто краще був готовий і які політичні наслідки матиме Керченська криза.

2. З зовнішньополітичної точки зору з однієї сторони безперечно Україна у виграші – відповідальність за події з точки зору права покладаються на РФ. Якщо в Брюсселі минулого тижня обговорювали ситуацію навколо небажання Італії підтримувати посилення санкцій щодо РФ, то зараз це питання стане неактуальним. Формальне порушення РФ міжнародного права призведе до загострення санкційного тиску.

Водночас я би не аплодував чудовій спецоперації української сторони по посиленню антиросійських санкцій. Впевнений, що у всіх провідних МЗС країн світу відповідальні за регіон шукають відповідь на запитання – для чого було потрібно направляти воєнні кораблі через акваторію, яка де-факто контролюється державою-агресором? Ризики агресивної реакції з боку РФ легко прогнозовані, тому іти на них – це або не розуміти об’єктивної ситуації і підставляти власних воєнних, або свідомо підвищувати ставки у протистоянні з РФ з якихось відомих лише вищому українському воєнно-політичному керівництву причин.

Який у них був план, мізкують зараз європейські і американські дипломати… І чи був він взагалі… Відсутність пояснення з української сторони, якому можна вірити, не менш важливе, ніж правова інтерпретація, яка переважно на нашу користь. З росіянами все ясно – після отруєння в Солсбері на Заході не залишилось якихось ілюзій щодо них. Але українці – не росіяни, вони мали б враховувати, з ким вони мають справу. Якщо не буде надано і партнерам, і спостерігачам зрозумілої інтерпретації цілей і планів українських воєнних, це не гратиме на користь сприйняття України як прогнозованого партнера. Якщо партнери розумітимуть, який був і план А, і план Б української сторони, то можна сподіватися на якусь реальнішу підтримку. Якщо не розумітимуть – то почуємо звичайні заяви про стурбованість і, що важливіше, – заклики до обох (!!!) сторін проявляти стриманість. І для ЄС, який готується до Брекзіту і перезавантаження власних інституцій наступного року, і для США ця криза дуже не на часі і особливих надій на їх допомогу покладати не варто.

3. Внутрішньополітичний аспект зараз найважливіший. Запровадження воєнного стану за 4 місяці до президентських виборів за умов низької підтримки і величезного антирейтингу діючого президента не може не викликати підозр, що саме це і був план – чи то А, чи то Б. Саме тому українському керівництву зараз треба буде добре докласти зусиль, щоб і міжнародні партнери, і українці повірили, що все це – не інтрижки, а дійсно частина добре опрацьованої стратегії і тактики захисту українського суверенітету. Що були якісь попередні домовленості, які дозволяли розраховувати на прохід наших воєнних катерів через проблемну акваторію, яка контролюється ворогом, прораховані усі варіанти, що інших можливостей не залишалося, що був план підтримки наших воєнних…

Якщо таких аргументів не буде надано, то довіру утримати буде важко, а підозри що все це – через вибори – лише посилюватимуться. Особливо, якщо далі буде розганятися істерична хвиля підконтрольними медіа і експертами, посилюватиметься контроль над тими, хто ще зберігає якусь частку незалежності у редакційні політиці, пресингуватимуть опозиційних політиків….

Про МВФ, курс гривні, ВВП і інші очевидні наслідки Керченської кризи і говорити немає сенсу. Ніхто не очікував, що буде легко найближчим часом. Тепер треба готуватися до того, що насправді буде ще важче. Чи прораховувати усі ці елементи ті, хто відправляв наших хлопців на цю операцію — цікаве питання, на яке ми також не отримаємо відповідь.

4. І, нарешті, моральний аспект. Не знаю як ви, але неймовірно важко було спостерігати кадри таранів українських катерів і аудіозапис захоплення наших воєнних. Можна ще тисячу бордів про армію розвісити по вій країні, ще двісті полум’яних виступів зробити про те, яка вона у нас за ці п’ять років стала потужна. Але якщо армія потужна, то такі події недопустимі. Якщо ж вона не настільки ще потужна – то тим більше. Бо відчуття приниження, яким вже вчетверте чи вп’яте за останні роки облили голови і душі українців, матиме не менші наслідки, ніж ситуація конкретно навколо захоплених моряків і катерів. Відчуття приниження від дій щодо наших військових, яких на п’ятому році збройного конфлікту так захоплюють, поєднане з погіршенням відчуття безпеки і невпевненості того, як довго цей конфлікт триватиме, лише заохочуватиме виїжджати тих, хто ще не виїхав, не інвестувати тих, хто ще не інвестував і так далі… Президентські вибори дають надію на перезавантаження і покращення після них, а воєнний стан і не дай Бог перенесення виборів позбавлятимуть небагатьох оптимістів і цієї надії.

Подписывайтесь на страницу автора в Facebook, канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook


Комментирование закрыто.