Як Східна Європа постачає зброю до Сирії

Иван Ангеловски, Миранда Патручич, Лоуренс Марзук, The Guardian, переклад Ілії Куси для "Хвилі"

война в Сирии11

Протягом останніх 4 років країни Східної Європи заробили майже 1,5 мільярда доларів на продажі зброї до країн Близького Сходу, яку потому перекидають до Сирії. Такими є результатами незалежного журналістського розслідування, яке публікує видання «The Guardian».

Тисячі одиниць автоматичних гвинтівок типу АК-47, протитанкових гармат, гранатометів, мінометів та великокаліберних кулеметів пройшли новим збройним маршрутом через Балкани до країн Близького Сходу, надто – до тих, які межують із Сирією.

Згідно дослідження, проведеного спільно командою журналістів з Балканської мережі журналістів-розслідувачів та фахівцями з Проекту з розслідування корупції та організованої злочинності, існують серйозні підстави підозрювати, що більшість цих збройних поставок призначалися для перекидання у Сирію – для підтримання тамтешньої війни, яка триває вже п’ять років.

Численні інформаційні дані, моніторинг авіаперевезень та укладання контрактів, звіти ООН та журналістські матеріали, які збиралися понад рік – відкривають завісу таємниці над тим, як потоки зброї з Боснії, Болгарії, Хорватії, Чехії, Чорногорії, Словаччини, Сербії та Румунії скеровувалися на схід.

Коли у 2012 році у Сирії спалахнула війна, всі вищезгадані країни уклали комплексну угоду про постачання зброї на суму в майже півтора мільярда доларів до Саудівської Аравії, Йорданії, ОАЕ та Туреччини – ключових «збройних донорів» для Сирії та Ємену.

Раніше, центральна та східна Європа майже не поставляли зброю на Близький Схід. Щоправда, в останні роки торгівля лише набирала обертів, а найбільша збройна угода була підписана у 2015 році.

Уряди цих країн безперешкодно надавали ліцензії на експорт озброєння. Натомість експерти та окремі політики побоювалися, що вона може потрапити до рук сирійської озброєної опозиції, що суперечить національному законодавству, законам ЄС та міжнародним нормам.

Сьогодні зброя зі східноєвропейських країн активно використовується бойовиками «Вільної Сирійської Армії», яку підтримує Захід, а також радикальними ісламістами з таких угруповань як «Ансар Аль-Шям», «Ісламська держава», «Фронт Аль-Нусра» (офіційне відділення «Аль-Каїди» у Сирії), проурядові воєнізовані формування та сунітські бойові угруповання в Ємені.

Марки на озброєнні, а також дата їх виготовлення, які виявляли на ньому, свідчать про те, що велика частина цієї зброї була знята з виробництва у 2015 році.

Фахівець із питань контролю над озброєнням міжнародної правозахисної організації «Amnesty International» Патрік Вілкен стверджує – ці поставки частково або повністю порушували національне законодавство, норми міжнародного права та закони ЄС. Це підтверджує й головний експерт з питань контролю над озброєнням при Європейському парламенті – Боділ Валеро.

«Наші дослідження виявили факти систематичних поставок летальної зброї до збройних формувань, які підозрюються у порушеннях прав людей, — каже Вілкен. – Якщо це дійсно так, то такі поставки є незаконними…вони порушують міжнародне право та мають негайно припинитися».

Початок історії

Балканський збройний маршрут виник взимку 2012 року. Тоді десятки транспортних літаків, завантажених зброєю часів Югославських війн та викупленої Саудівською Аравією, почали відлітати з аеропорту Загреба до Йорданії. Дуже скоро гвинтівки хорватського виробництва побачили в руках ісламістів у Сирії.

Із самого початку війни, Хорватія послідовно відкидала звинувачення у постачанні зброї. Натомість, посол США у Сирії з 2011 по 2014 роки Стівен Роберт Форд зауважував – у 2012 році Загреб уклав велику угоду про постачання зброї, а Саудівська Аравія перерахувала за це гроші.

Це був лише початок. Торговці зброєю акумулювали масштабні ресурси у своїх країнах, щоб закупити більше товару в Україні та Білорусі. Вони навіть спромоглися продати через ці країни старі ПТРК радянського виробництва, куплені на чорному ринку у Великій Британії.

Згідно цього розслідування, яке посилається на офіційні повідомлення держав та дані ЄС, починаючи із 2012 року східноєвропейські країни продали Саудівській Аравії зброї на суму в 1 мільярд доларів. Водночас, Йорданія купила зброї на понад 170 мільйонів доларів, ОАЕ – 135 мільйонів, а Туреччина – на 87 мільйонів доларів. Загалом, за ці чотири роки ці країни отримали збройні поставки на суму в майже 1,5 мільярда доларів.

Обидві групи журналістів й експертів, які проводили розслідуваня, представили конфіденційний документ, отриманий від їхніх джерел у Міноборони Сербії, який свідчить про те, що сербська влада знала і висловлювала занепокоєння тим, що зброя із Саудівської Аравії може бути перекинута до Сирії.

«Збройні сили Саудівської Аравії, ОАЕ, Йорданії і Туреччини використовують зброю та боєприпаси західного виробництва, а не радянського зразка. Відповідно, те що ми побачили свідчить, про те, що величезні партії цієї зброї опинилися або були направлені до союзників цих держав у Сирії, Ємені та Лівії» — розповідає експерт з питань збройного ринку на Близькому Сході з видання «Janes Defense Weekly» Джеремі Бінні.

Зброя постачалася як морем, так і літаками. Аналітики відслідковували їх маршрут у режимі онлайн через спеціальні програми. Детальний аналіз графіку авіарейсів, історії морських перевезень у портах, даних систем спостереження та авіадиспетчерських служб дав змогу виявити та відслідкувати 70 вантажів зі зброєю, яка направлялася у зони конфлікту на Близькому Сході протягом останніх років.

Основними хабами збройних поставок були Белград, Братислава та Софія. Відповідно до закону про вільний доступ до інформації, сербська авіаційна служба підтвердила журналістам, що 49 рейсів з Белграда призначалися для постачання зброї. Дані з авіаслужб ЄС по авіаційним перевезенням пролили ще більше світла на масштаби цих операцій. Вони свідчать, що з початку літа 2014 року рейси з Болгарії та Словаччини доправили тисячі тон неідентифікованого вантажу на ті самі військові бази у Саудівській Аравії та ОАЕ, про які йдеться у доповіді аналітиків.

За словами колишнього посла США у Сирії Роберта Форда, ця зброя переправлялася далі до Сирії через два таємні перевалочні пункти у Туреччині та Йорданії, які називалися «військовими командними центрами» (ВКЦ). Далі збройні вантажі переправляли до сирійського кордону по суші, або ж їх скидали з повітря. Зокрема, Саудівська Аравія відома тим, що провела цілу серію десантування вантажів зі зброєю, включаючи бойові гвинтівки сербського виробництва, своїм союзникам в Ємені.

«Кожна країна, яка підтримує озброєну опозицію у Сирії, має вирішальне слово у питанні, які саме угруповання отримуватимуть допомогу» — зауважує Форд. Відомо також і про те, що саудівці і турки зброєю підтримували ісламістські угруповання, яким не допомагали США, і які часто вступали у конфлікти із іншими групами – які отримували допомогу від Міжнародної антитерористичної коаліції. Вашингтон, зокрема, закупив велику кількість східноєвропейського озброєння та передавав його сирійським опозиційним силам, щоб стримати наступ терористів «Ісламської держави». Згідно із документацією по вантажним перевезенням та даними систем спостереження, починаючи із грудня 2015 року три кораблі зі зброєю, під прикриттям Командування спеціальних операцій США, яке займалося таємними поставками зброї до Сирії, покинули чорноморські порти східноєвропейських держав та рушили на Близький Схід.

За цими ж документами, на військові підприємства Туреччини та Йорданії за цей період доправили близько 4 700 тон зброї радянського та східноєвропейського виробництва з Румунії та Болгарії. Остання така поставка відбулася 21 червня. Корабель із 1 700 тонами зброї на борту покинув узбережжя Болгарії та взяв курс на неназваний порт у Червоному морі.

У своїй офіційній заяві, Командування спеціальних операцій повідомило, що «ці поставки мають на меті підтримку нашої діяльності та місій по всьому світу. Натомість ми не можемо надати інформацію про тип озброєння, яке може бути використане для підтримки наших закордонних союзників у рамках місій Командування».

Через два тижні після відповідної поставки у березні 2016 року, курдські сили самооборони на своїй сторінці у «Твіттер» опублікували фото, на якому видно склади зі зброєю. У своєму коментарі вони заявили, що отримали цю поставку від США.

Як працює збройний маршрут?

Сертифікат для кінцевого користувача – це спеціальний документ, який видають після отримання ліцензії на експорт. Видані Міністерством оборони Саудівської Аравії до одного сербського торговця зброєю, вони, разом із кількома контрактами на поставки зброї, які опинилися у руках журналістів, розкривають нам нові дані про реальні масштаби закупівлі озброєння для Сирії. У них був включений цілий діапазон озброєнь – від стареньких танків Т-55 та Т-72 до мільйонів патронів, ракетних систем залпового вогню (РСЗВ) та гранатометів. Хоча що саме доправили – досі невідомо. Зброя та боєприпаси, зазначені у списках для замовлень, мали югославське, білоруське, українське та чеське походження. Ліцензія на експорт, отримана Словаччиною у січні 2015 року, давала їй право переправити тисячі реактивних мінометів, крупнокаліберних кулеметів та майже мільйон патронів на загальну суму в 35 мільйонів доларів. І вони так само були вироблені у східній Європі.

На прес-конференції у червні цього року, прем’єр-міністр Сербії Александр Вучич заявив, що навіть якби його країна збільшила б виробництво зброї у п`ять разів, це не покрило би весь попит на цю продукцію. «На жаль, у деяких регіонах світу цю зброю використовують у конфліктах більше, ніж коли-небудь. Все, що ви можете виробити на одній частині світу, можна продати в іншій» — зазначив прем’єр.

Таємність навколо збройних контрактів та брак відкритої інформації про збройні потоки означає, що насправді, нам невідомо, що саме могли перекинути на Близький Схід. Однак всі зібрані аналітиками докази, включаючи доповіді ООН та національні звіти з експорту озброєнь, свідчать, що більшість поставок – це озброєння часів «холодної війни», яке не використовується у військах Туреччини, ОАЕ, Саудівської Аравії та Йорданії.

Аналіз соціальних мереж також показує, що зброя чехословацького, югославського, хорватського, сербського та болгарського виробництва активно застосовується на тренуваннях та у боях на території Сирії, Ємену та Лівії. Один з польових командирів бойовиків в Алеппо, який побажав залишитися невідомим через загрози його життю, розповів, що зброя з Центральної та Східної Європи завжди розподіляється серед йог бійців у спеціальних централізованих пунктах видачі: «Нам все одно, яка країна-виробник, ми лише знаємо, що ця зброя зі східної Європи». За його словами, угрупованням, які воюють проти сирійського уряду, а не «Ісламської держави», важче отримати доступ до цієї зброї. «Якщо ви кажете, що воюєте проти «Ісламської держав», то отримуєте все, чого забажаєте, але якщо кажете, що б’єтеся із сирійським режимом – на вас навіть не глянуть» — каже він.

Как оружие с Восточной Европы попадает в Сирию

За словами експертів, такі поставки зброї, які потрапляють до рук сирійських повстанців – є порушенням національного законодавства та міжнародного права, а також положень Міжнародного Договору ООН з торгівлі зброєю від 24 грудня 2014 року. Однак у цьому контексті досі не існує жодного механізму покарання країн, які порушують ці норми. Аналітики стверджують – країни-члени ЄС, такі як Чехія, Словаччина, Болгарія, Румунія та Хорватія – прив’язані до єдиної позиції ЄС щодо поставок зброї. Ці ж закони розповсюджуються на країни з числа асоційованих членів. Серед іншого, це законодавство вимагає від уряду провести аналіз усіх ризиків, пов’язаних з тою чи іншою угодою на поставки зброї.

Головний експерт з питань контролю над озброєнням при Європейському парламенті Боділ Валеро стверджує: «Країни, які поставляють озброєння Саудівській Аравії та іншим державам Близького Сходу, не проводили належних досліджень ризиків, а тому – порушують законодавство ЄС та їх внутрішні закони. На такі держави можна подати у Європейський суд».

Із цим твердженням категорично не погоджується Дарко Кігалич – голова Департаменту з питань видачі ліцензій на поставки зброї Міністерства економіки Хорватії. У своєму коментарі аналітикам та авторам цієї статті, він заявив, що офіційний Загреб дотримується всіх необхідних процедур, прописаних у «Єдиній позиції ЄС щодо поставок зброї» та в інших міжнародних договорах. Він відкинув звинувачення журналістів, розслідування яких свідчило про те, що хорватська зброя потрапляла у зони конфліктів. Натомість, на питання, чи знав він про постачання Саудівською Аравією зброї у Сирію, він зауважив: «В їхніх документах чітко вказано – міністерство оборони та інші силові відомства не мають наміру перепродавати цю зброю, або поставляти її третім сторонам. А відтак, тут і перевіряти нічого. Саудівська Аравія не перебуває у «чорному списку». Чи були факти нераціонального використання озброєння? Можливо, й були».

І Боділ Валеро, і співробітник міжнародної організації «Amnesty International» Патрік Вілкен, не погодилися із цими твердженнями. «Всі ці країни взяли на себе чіткі, юридичні зобов’язання – припинити поставки озброєнь, якщо існує хоча б невеликий ризик того, що їх використають під час серйозних порушень прав людини або міжнародного гуманітарного права, та не допустити, щоб вони потрапили до рук невідомих осіб» — каже Вілкен.

У березні Нідерланди стали першою країною ЄС, яка повністю припинила поставки зброї Саудівській Аравії — через масову загибель цивільних у війні в Ємені.

Джерело: The Guardian, переклад Ілія Куса




Комментирование закрыто.