США та Європа розпочали боротьбу за Іран і майбутнє світового порядку

Ілія Куса, Український інститут майбутнього, "Хвиля"

7 серпня офіційно вступив у силу перший з двох пакетів санкцій США проти Ірану. Того ж дня вступив у силу й другий документ, на іншому боці Атлантики – поправки до законів ЄС про «блокуючий механізм», який дозволяє європейським компаніям ігнорувати американські санкції. А трохи пізніше того ж дня німці, французи, британці та єврочиновники опублікували заяву, в якій підтвердили намір захищати свій бізнес на території Ірану від санкцій США. Так розпочалося поки що формально-дипломатичне протистояння Сполучених штатів та Європи навколо іранського питання – подія, яка ще два роки тому здавалася чимось фантастичним. Криза трансатлантичних зв’язків увійшла в один з вирішальних клінчів, який має визначити наперед не просто долю іранської ядерної угоди, а майбутнє усього світового порядку.

 Для Сполучених Штатів 7 серпня – це початок великої ризикованої гри, в якій можна або отримати все, або лишитися ні з чим. Від того, наскільки успішним виявиться план Дональда Трампа, залежить не лише його власне політичне майбутнє, а і позицій США на Близькому Сході, довіра до Вашингтона та місце США у новому світовому порядку. Все це Трамп, здавалося, без особливих вагань, поставив на кін, коли виходив з іранської ядерної угоди у травні.

Успіх нових-старих економічних санкцій проти Ірану залежатиме від кількох факторів, які мають велике значення для США:

  • Специфіка нових санкцій;
  • Кількість союзників;
  • План виходу;
  • Стратегічне бачення розв`язання «іранської проблеми».

Поки що, в адміністрації Трампа по всіх цих напрямках існує чимало перешкод. Власне, вони й відрізняють нинішню ситуацію від тієї, яка була 15 років тому, коли Іран уперше опинився між міжнародними санкціями.

Специфіка нових санкцій. Мається на увазі, що нового адміністрація Дональда Трампа вклала у новий пакет санкцій проти Ірану. Президент США та члени його команди часто говорять про те, що санкції, запроваджені проти Ірану 7 серпня – «найсильніші в історії». Утім жодних нововведень у них зроблено не було. Це ті самі банківські санкції, які США вже запроваджували, починаючи з 2003 року. Другий пакет санкцій, який передбачає нафтове ембарго та має вступити в силу на початку листопада, так само нічого нового для Ірану не несе. Аналогічне ембарго зберігалося проти Ірану протягом багатьох років. Іранці давно пристосувалися до таких умов і можуть витримати санкційний режим ще раз, якщо постане необхідність. Більше того, нинішні американські санкції навіть слабші, аніж попередні, адже вони запроваджені в односторонньому порядку Сполученими штатами, а не рішенням Ради Безпеки ООН, як це було раніше. А це означає, що вони не обов`язкові до виконання з юридичного погляду і їх дуже легко оскаржити в судах. Відтак, лишається незрозумілим, у чому «новизна» санкцій США, про яку кажуть Трамп і його прибічники?

Кількість союзників. Раніше, коли Іран опинився між міжнародними санкціями через свою ядерну програму, за спиною Сполучених штатів стояла практично уся міжнародна спільнота. Щонайменше, основні ключові гравці поділяли думку Вашингтона щодо небезпечності ядерної програми Ірану та необхідності покарати за це Тегеран. Однак нині ситуація абсолютно інакша. У Сполучених штатів дуже мало союзників у 2018 році, аніж це було у 2003-2005 роках. Односторонній вихід США з іранської ядерної угоди погіршив стосунки США з іншими підписантами угоди, які виступали проти виходу. Європа пішла на зближення з Росією і Китаєм для спільного протистояння позиції Трампа. Це позбавило Штати можливості протягти санкції через Раду Безпеки ООН. Крім того, ЄС та інші країни заявили, що будуть опиратися санкціям і блокувати їх. Поки що до реальних дій справа не дійшла, але вже зараз ЄС вніс поправки до закону ЄС про можливість ігнорування американських санкцій європейськими компаніями, які працюють в Ірані. Для Сполучених штатів критично важливим має стати пошук союзників, якщо вони прагнуть ізолювати Іран. Інакше це все виглядатиме несерйозно. Зараз адміністрація Трампа намагається діяти з позиції сили, погрожуючи викинути з американського ринку всі європейські компанії, які лишаться працювати з Іраном.

План виходу. Іншою перешкодою для втілення американського впливу з тиску на Іран є відсутність чітких точок виходу для Ірану з ситуації. Що має зробити офіційний Тегеран, щоб санкції скасували? Якщо це нова угода про ядерну програму, тоді в має полягати її відмінність від попередньої? У якому форматі мають пройти переговори, які призведуть до скасування санкцій? Чітких відповідей на ці питання поки що немає. Президент Дональд Трамп лише зрідка згадував про свої «вимог» щодо ядерної угоди, але переважно він просто критикував її як досягнення Обами. Єдиним натяком на певні точки виходу з протистояння були озвучені держсекретарем США Майклом Помпео 7 серпня: США прагнуть укласти новий договір, а тому запроваджують санкції. Однак далі розмов про «новий договір» справа не пішла. Сторони й досі не розуміють, у чому був недолік попередніх домовленостей і які пункти Трамп хоче бачити у потенційно новому документі?

Стратегічне бачення розв`язання іранської проблеми. За часів адміністрації Барака Обами приблизний план розв`язання питання Ірану був такий: відкрити Іран світові, заморозити його ядерну програму, зробити її з часом неактуальною і не цікавою для самих іранців, реінтегрувавши їх у світову економіку. Іран мав знову зав`язатися на глобальній торгівлі. Це б підвищило благополуччя населення, яке б вимагало реформ і, можливо, зміни режиму. А паралельне ядерне роззброєння на світовому рівні у подальшому б зменшувало цінність ядерної зброї для іранської влади. Однак з приходом до влади Дональда Трампа план щодо Ірану змінився. Утім, незрозуміло, у який бік. Публічні заяви представників адміністрації Білого Дому свідчать про те, що у США серйозно налаштовані на силову зміну режиму в Тегерані шляхом посилення економічного тиску на Іран, провокування там соціальних протестів на тлі погіршення валютної кризи та перекриття каналів експорту нафти. США жорстко намагаються вмовити країни не купляти іранську нафту, а Трамп домовляється з Саудівською Аравією збільшити видобуток нафти для покриття дефіциту після запровадження ембарго. Паралельно з цим, США активно підтримують внутрішні протести в Ірані, як ті, що сталися під Новий Рік або нещодавні демонстрації торговців Великого Базару Тегерана. Утім головною проблемою такої політики є відсутність стратегічного бачення. Що буде, коли режим в Ірані впаде? Скільки треба буде тримати санкційний режим? Що робити у випадку, якщо соціальні протести призведуть до дезінтеграції країни? Хто візьме відповідальність за дестабілізацію усього регіону? Що робити, якщо Іран перекриє Ормузьку протоку у відповідь на нафтове ембарго?

Всі ці перешкоди, у купі з агресивною риторикою Трампа і кризою довіри до США після сумнівних самітів у Сінгапурі та Хельсінкі, переконали Європу та інших партнерів США щонайменше обережно сприймати іранську політику Вашингтона та не поспішати з рішеннями. Відкрите протистояння європейців і американців, яке нині розгортається через Іран, має набагато глобальніший вимір. Це битва за майбутнє трансатлантичних зв`язків, міжнародних організацій, на які спирається світовий порядок і за Європу як окремий центр сили у світі, послаблений від американського впливу. Від того, як саме Європа реагуватиме у випадку реальних санкцій США проти своїх компаній в Ірані, залежатиме подальша роль ЄС у стосунках з Вашингтоном, а також його політична вага. Чи насмілиться ЄС вдарити американські компанії у відповідь чи просто проігнорувати попередження Білого Дому?

Найбільшими переможцями у цій ситуації поки що є Росія і Китай. Обидві країни вміло користуються з американсько-європейських розбіжностей заради отримання власної вигоди. Росіяни грають на розколі США та ЄС, поступово переконуючи окремі країни в Європі ставати на їхній бік. Китай посилює свою економічну вагу на європейському континенті на тлі протекціоністської ізоляціоністської політики Трампа, а також захоплює цілі сектори іранського ринку, заповнюючи вакуум, який лишили по собі європейські компанії, що пішли з Ірану, побоюючись санкцій. Для РФ і Китаю, які є майстрами гри в умовах хаосу, що глибшим буде конфлікт між Європою і США, тим легше їм просувати свої інтереси та послаблювати позиції Вашингтона. Вже зараз, через кризу довіри до обіцянок США та незрозумілість американської глобальної політики, такі країни, як Індія, Південна Корея, Японія, Канада, Мексика, Колумбія, Індонезія починають коливатися і сумніватися у готовності США виконувати роль «світового поліцейського» у майбутньому. А це означає, що їм краще знаходити нових партнерів, бажано – формувати нові регіональні альянси, що набагато краще, легше та впевненіше, аніж просто очікувати дива від Білого Дому, який нині опинився у полоні фантазій і фантомів однієї людини.

Тому ми і бачимо, як Європа все впевненіше кидає прямий виклик Сполученим штатам, ослаблює свою позицію щодо Росії і Китаю, а націоналістичні євроцентричні настрої лише посилюються. Ми бачимо, як Індія і Китай починають поступово зближуватися на тлі витіснення китайцями США з Південно-Східної Азії. Ми бачимо, як Саудівська Аравія та Об`єднані Арабські Емірати формують новий негласний військово-політичний союз з Ізраїлем проти Ірану та інших ворогів у регіоні, нехай цей альянс і тримається певною мірою на вірі у те, що Дональд Трамп їм допоможе у випадку якогось конфлікту.

Санкції США проти Ірану, які вступили в силу 7 серпня, стали відправною точкою, яка визначить подальшу модель стосунків Європи та США, а також матиме далекосяжні наслідки для стабільності ліберальних еліт у Європі, балансу сил на Близькому Сході та продемонструють, наскільки все-таки США готові до більшого залучення у справи інших регіонів на тлі ізоляціоністської риторики господаря Білого Дому.

Фото: classiarius.net

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.