Сергій Дацюк: Критичний рівень загрози

Сергій Дацюк

Сергей Дацюк4

Дивлячись на нинішню ситуацію, починаєш набагато краще розуміти наших предків напередодні Другої світової війни. Читаєш історію тієї війни, особливо ті сторінки, які зараз згадують, але нещодавно не любили згадувати – про роль Британії, Франції та США у становленні фашизму та націонал-соціалізму як противника комуно-соціалізму і у розпалюванні світової війни, і розумієш, що все не так просто.

Невже наші предки не бачили, куди все йде, невже не розуміли усю трагічність свого небажання відмовитися від застарілих поглядів на світ? Більшість дійсно не бачили. А тих, хто бачив, просто не чули і не хотіли слухати.

Як свідчить досвід багатьох пророцтв і попереджень, – вони нічого не дають, окрім того, що ще більше лякають сучасників і створюють стресові ситуації задовго до того, як все стане зрозумілим. Стресова ситуація у стані нерозуміння як діяти у стресовій ситуації призводить лише до збільшення непродуктивного страху.

Сьогодні ми знаходимося напередодні великого «бада-буму». Не будемо лякати тим, що воно таке, – от просто «бада-бум». Більшість про все здогадується, але не хоче визнати. Меншість щось такого боїться, але думає, що встигне пристосуватися, хоча насправді приречена бути гарматним м’ясом історії.

Сутички Росії і НАТО, криза ОБСЄ і неспроможність її подолати, затяжна війна Росії та України, нинішня політична криза в Україні – всі ці явища мають одну і ту ж причину.

Причина цих подій не в кризових явищах самих по собі. Причина цих подій у неспроможності західної еліти (чи правлячого класу), російської еліти (чи керівного прошарку) та української еліти (чи панівної верстви) до зміни свого мислення про світ, застосування соціальних чи навіть цивілізаційних інновацій до того, як почнеться великий «бада-бум».

Чи можна змінити світову систему так, щоб Росія перестала провокувати Захід на війну? Ні – швидко це неможливо, а на повільно немає часу.

В основі нинішньої світової системи лежить визнання держави як основного представника інтересів націй-громад. І держави розійшлися в ідеологічному баченні майбутнього самих себе – тобто в баченні майбутнього держав. Ідеологічні розбіжності держав призвели до їх протистояння.

З боку Західного світу відбувається повільна побудова корпоративно-громадської мережі, яка переростає держави і починає вже не дивлячись на будь-які кордони безпосередньо втручатися в справи усіх країн – повсюдно, на всіх рівнях життя, змістовно цілеспрямовано і структурно-тотально.

З боку Росії, Китаю, Ісламського світу та корумпованих держав по типу України відбувається захист фундаментальних засад старого світу – права панівної верстви бути над державним законом і використовувати державу у приватних інтересах, права правлячого класу збагачуватися за рахунок інших громадян і принижувати їх, права керівного прошарку бути поза критикою і навіть поза публічністю, уникати покарання і насміхатися над тими, хто хоче покарати.

Громади всіх країн світу в тій чи іншій мірі повстали проти своїх правлячих класів. Десь таке повстання від початку придушено релігійними догмами, як от в Ісламському світі. Десь таке повстання активно придушується ЗМІ, як от в Росії. А десь таке повстання придушується війною ззовні, яка по ланцюжку загрожує владі олігархів та правителів і тим самим призводить до саботажу реформ в напрямку нового світу, як от в Україні.

Україна як країна фронтиру, змушена бути першою в процесі переходу до нової структури світу. Але її стримує власна фронтирна роль, історична доля чи навіть цивілізаційна карма. Україна змушена розробити і започаткувати соціальні інновації, перевагами яких сама не зможе скористатися доти, допоки це не підтримає Європа та Росія.

Чи може фронтир мати власну долю, навіть якщо дуже цього забажає і усамостійниться? Може і зміг би, якби йому дали. Не дадуть – знищуватимуть усі спроби інновацій в Україні: як Європа, так і Росія. Причому якщо Росія нищитиме українські інновації збройною, інформаційною та економічною війнами, то Європа нищитиме ці інноваціями диктатом власних вимог виконання європейських норм та процедур.

Можливо Україні варто було би інтегруватися не в Європу, а у США. Може тоді би був шанс для України. Все одно інспекція американських супервайзерів України виглядає так, ніби Україна звітує перед США. Тож мабуть так воно і є. Просто стати ще одним штатом США для України було би чесніше.

Я просто фізично відчуваю цю велетенську загрозу, що нависла над світом. Майже все бачу, майже все розумію, і нічого не можу зробити – ні попередити, бо не вірять, ні надоумити, бо не хочуть чути, ні відвернути, бо затяті і завзяті у своїй затятості будуть до кінця триматися за старі уявлення.

У прогнозів є суттєве обмеження – можна доволі точно розказати, яким буде світ після «бада-буму».

Але не можна напевне сказати, коли почнеться і яким буде власне «бада-бум».

Джерело: блог Сергія Дацюка




Комментирование закрыто.