Проти Росії: як Україні працювати з елітами екс-СРСР

Петро Охотін, для "Хвилі"

sur81

Однією зі стратегій роботи України на території екс-СРСР може стати формування альтернативних еліт цих країн. На жаль, поки що корумпована система лише працює як посередник для іноземних структур.

Щонайменше дві загадкові смерті сколихнули журналістські кола України за останні кілька місяців. Перша – трагедія Павла Шеремети. Друга – загадкова смерть Олександра Щетиніна. Обидва журналісти шукали в Україні територію для вільної діяльності, однак країна не змогла їх захистити. Підбиваючи підсумки за кілька років, можна навести багато прикладів, де політично переслідувані громадяни фактично були викрадені з України. Корумпована система толерує іноземні спецслужби, а насправді могла би залучати інакодумців з екс-СРСР для формування мякого впливу на регіон.

Досвід інших країн: формувати «інші» еліти

Україні не потрібно вигадувати велосипед. Потрібно пригадати як зберігалася та формувалася проукраїнська еліта в «бурхливі двадцяті» минулого століття. Для прикладу сміливо можна брати Чехо-Словачину Томаша Масарика. У 1919-1920 роках близько двадцяти тисяч українців-емігрантів змогли поселитися в країні. Було засновано дипломатичне представництво України на чолі з Максимом Славінським. У 1921 році було відкрито Український вільний університет. Багато діячів ОУН здобували освіту в Чехо-Словаччині.

Досвід формування альтернативної еліти є актуальним і в сучасному світі. У 2004 році з Мінська до Вільно переїхав Європейський гуманітарний університет, де наразі навчається близько тисячі білорусів. Очевидно, вони матимуть інші установки, ніж їх ровесники з Мінська та, наприклад, Гродно.

Зміцнення диктаторських режимів у Російській Федерації, Білорусі та країнах Центральної Азії, «олігархічний консенсус» у Молдові роблять Україну привабливою для створення осередків з підготовки нової еліти цих країн регіону – через освіту, бізнес-проекти та громадянську активність.

Політично переслідувані: викрасти не можна видати

Ситуація навколо Вячеслава Кобалєва (Платона) – молдовського бізнесмена з українським громадянством – змушує нас пригадати ставлення України для переслідуваних за політичними мотивами. Кобалєв є свідком у справі про зникнення мільярду євро в Молдові (ситуація, що привела до протестів у минулому році) та є свідком щодо того, що до скандальної справи причетний Володимир Плахотнюк. Плахотнюк – молдовський олігарх, схожий на рідних українських за методами роботи та історією успіху. Наприкінці серпня Кобалєва було видано до Молдови, рішення про екстрадицію було прийнято за п’ять днів. Фактично, оголосили вирок, скасували українське громадянство – і видали. Не беручися аналізувати юридичні тонкощі, можна з упевненістю казати, що така спритність чомусь не є можливою з переслідуваннями «любих друзів» Януковича.

Кілька місяців тому, 17 квітня, в Борисполі був затриманий Аловсат Алієв, який має статус біженця у Німеччині. Прокуратура вимагала його видачі до Азербайджану (де з правами людини так собі). Ситуація запахла міжнародним скандалом і Алієва було випущено.

Правозахисниця Олександра Матвійчук зазначала, що в Україні активно працюють також узбекистанські (sic!) спецслужби. За її словами, «на Подолі викрали громадянина Узбекистану, ймовірно – узбецькими спецслужбами, які намагалися перевезти його через північний кордон у Чернігівській області». І це – в 2016 році.

У часи Януковича, в 2012 році, з території України було викрадено російського опозиціонера Леоніда Развозжаєва. За іронією долі, він прямував до офісу ООН, де клопотав про політтичний захист. У 2014 році опозиціонер був засуджений до увязнення та виплати штрафу.

Географія впливу – екс-СРСР

Україна програє Російській Федерації не через силу останньої, а через відсутність власної гри у регіоні. Ситуація навколо експертного висвітлення ситуації з хворобою лідера Узбекистану вкотре продемонструвала відсутність українського погляду на регіон.

У той же час Російська Федерація активно втілює політику у всіх сферах. Її сила не лише у грошах, але й у культурній і неформальній дипломатії. Наприкінці серпня російські меценати подарували Центру Помпіду (Франція) близько 250 витворів мистецтва 1950-2000-х років. Не зважаючи на присутність у підбірці творів представників республік екс-СРСР, ці твори позиціонуються як російське мистецтво. Очевидно так і сприйматиме це вдячна західна публіка.

Україні необхідний регіон для гри. Наразі ми не можемо конкурувати в Африці та Арктиці. Однак Києву відкрита боротьба на території екс-СРСР, де Україна може проголосити себе вотчдогом західних цінностей. Культурна дипломатія, захист політично переслідуваних і дипломатична стратегія можуть вивести нас зі стану ‘failed state’ до стану «динамічної регіональної країни». І це потрібно робити – інакше далі сприйматимемося як апендикс неприємної, але загадкової ‘Russia’.




Комментирование закрыто.