Привид Сінгапура: чому Північна Корея не здасть свою ядерну зброю?

Ілія Куса, Український інститут майбутнього, "Хвиля"

Останні інформаційні повідомлення про відсутність якого-небудь значного прогресу в питанні ядерного роззброєння Північної Кореї знову підняли на поверхню питання КНДР. Варто віддати належне Дональдові Трампу. Якимось магічним чином, написавши про те, що «КНДР більше не проблема для світу», він дійсно зумів посунути це питання на другорядний план усього порядку денного світу. Хоча його слова про відсутність проблеми КНДР як такої всі сприйняли як жарт, чимало ЗМІ і аналітиків дійсно забули про одіозного корейця, який сидить на невеликому, примітивному ядерному арсеналі, ізольований у себе в палаці, без жодного розуміння, що коїться у нього в голові.

Але кілька подій останніх тижнів (включаючи ну вже занадто підозрілі неоголошені поїздки держсекретаря США у Пхеньян) знову нагадали всім про існування північнокорейського питання, надто – про Сінгапурський саміт початку червня.

Після того, як завершився саміт Дональда Трампа та Кім Чен Ина, чимало оглядачів скептично сприйняли спробу американського лідера самотужки та з ковбойським капітанським пафосом «вирішити» проблему ядерного роззброєння КНДР. Але були й ті, хто закликав не поспішати з висновками, бо, мовляв, у Трампа є якийсь таємний план, який насправді має спрацювати. У своїй першій статті про Сінгапурський саміт я писав, що на ньому переміг Кім Чен Ин і Китай, а Сінгапурська декларація, яку ухвалили сторони за результатами переговорів, була просто папірцем, який ні до чого не зобов`язував.

Але якщо тоді все-таки були певні сумніви щодо реального стану справ з КНДР через брак інформації, тепер, на мою думку, вони розсіялися. Остання інформація про те, що Північна Корея нібито знову розвиває ядерну зброю і не робить нічого для роззброєння, свідчить лише про одне: Дональд Трамп поїхав до Сінгапура не для того, щоб розв`язати питання КНДР, а щоб увійти в історію і продемонструвати успішну модель, яка б підняла йому рейтинги та надала тактичних політичних бонусів удома напередодні проміжних виборів у Конгрес у листопаді.

Це дуже небезпечний прецедент. Північна Корея, маючи на меті скасування санкцій і послаблення ізоляції, за вказівкою Китаю дуже вміло розіграла цю дипломатичну партію. І навіть якщо послаблення санкцій не буде, Пхеньян вже завдав дуже сильного політичного удару по Трампу та Сполучених штатах: продемонстрував абсолютну некомпетентність та хаотичність адміністрації у Вашингтоні. Зустрінувшись з лідером тоталітарної країни, Дональд Трамп спершу підірвав моральний авторитет США, а згодом і репутацію надійного союзника, коли з легкістю пообіцяв Кім Чен Ину припинити спільні військові навчання з Південною Кореєю та переглянути свій договір про стратегічну безпеку з Сеулом, навіть не проконсультувавшись з корейцями чи японцями. Коли Трамп заявив про ці обіцянки публічно, Південна Корея і Японія не могли збагнути, як таке взагалі могло статися. І навіть якщо ніякого виведення американського контингенту з Корейського півострова не буде (цього дуже б хотіла КНДР), Трамп вже завдав шкоди атмосфері довіри між сторонами. Тепер незрозуміло, чого від нього очікувати, і на чий стороні він грає.

+Як і раніше, можна стверджувати, що Кім Чен Ин переміг. Він отримав міжнародне визнання з боку найпотужнішої держави світу, відтермінував імовірне збройне зіткнення зі США, добився обіцянок від Трампа по питанню військової присутності США на півострові та навчаннях, отримав запевнення у поступовому скасуванню санкцій і фактично знову повернувся до торгівлі з Китаєм, в якій Сінгапурський саміт став виправданням відновлення зв’язків між країнами. З іншого боку, США не отримали нічого, окрім решток своїх солдат, загиблих у Корейській війні 60 років тому.

Адміністрація Трампа вже не перший раз демонструє незацікавленість та ізоляціонізм щодо азійських справ. Першим зовнішньополітичним указом Трампа на посаді президента став вихід США з Транс-Тихоокеанського партнерства – регіонального договору, сформованого під посилення впливу США в Південно-Східній Азії і оточення Китаю. Це послабило військовий альянс США з Японією і Південною Кореєю, а Китай почав вливати мільярди доларів у регіон, заповнюючи вакуум впливу, залишений Вашингтоном. Сінгапурський саміт – одна з останніх перемог КНР проти США. Офіційний Пекін змусив свою буферну зону (КНДР) сісти за стіл переговорів з Трампом і вибити для себе визнання та обіцянки, які б вбили клин у стосунки Вашингтона з Сеулом і Токіо.

Ядерне роззброєння, як виявилося, лишилося повністю за дужками. Досі невідомо, що має робити Північна Корея у межах домовленостей зі США, або які вимоги віз із собою до Пхеньяна держсекретар Майкл Помпео? Як проходитиме ядерне роззброєння без належного механізму верифікації та інспекції? Це питання навіть жодного разу не піднімали на переговорах у Сінгапурі чи під час інших виступів Трампа щодо КНДР. Жодне роззброєння неможливе без попереднього опису ядерних об`єктів та верифікації процесу. Ц завжди було проблемою у питанні КНДР – вони відмовлялися пускати на всі свої об`єкти інспекторів ООН. Тому історія завжди й повторювалася, немов рекурсія: випробування-погрози-переговори-домовленості-обіцянки-пауза-провал-погрози і знову по колу. Зараз відбувається те саме.

Північна Корея не здасть свою ядерну зброю. Принаймні, не заради Трампа і не за Сінгапурською моделлю. КНДР і США по-різному розуміють «ядерне роззброєння», а різниця у сприйнятті є критичною, адже створює фальшиві очікування один від одного. Пхеньян не довіряє Трампові, особливо після одностороннього виходу США з іранської ядерної угоди. А США не довіряють Північній Кореї, адже вона забагато разів порушувала домовленості. Для північнокорейських владних еліт ядерна зброя – невід`ємна частина їхньої внутрішньої легітимності, яку вони ретельно вибудовували десятками років. Відмовитися від частини своєї легітимності, ризикуючи викликати соціальний вибух у себе вдома, Пхеньян може змусити лише якась неймовірна велика поступка з боку США, яка б переконала КНДР, що Вашингтон не переслідує ціль знищити їхній режим. Якщо цього вдасться досягти, розпочнеться довгий період переговорів, самітів, діалогів, поступового відкриття ринку та двосторонньої торгівлі, який має призвести до формування атмосфери довіри один до одного. Лише тоді Пхеньян, можливо, погодиться на роззброєння. Але жодних сигналів, які б свідчили про розуміння цієї ситуації у Вашингтоні, з Білого Дому досі не надходило.

Дональд Трамп увійшов в історію як перший президент, який насмілився провести особисті переговори з Кім Чен Ином. Але він також залишиться в історії як президент, який здійснив найбільш жалюгідну та суперечливу спробу владнати питання КНДР. А привид Сінгапура переслідуватиме його до кінця його каденції, особливо якщо все завершиться збройним конфліктом. А такий сценарій дедалі більш вірогідний, адже, як відомо, чим вища стіна ілюзій і очікувань, тим болючіше з неї падати на землю.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.


Комментирование закрыто.