Нові виміри світової політики найближчого майбутнього

20-го січня 2017-го року в світ прийшла нова світова політика. Хоча в цей день мало хто це так розумів, бо більшість думали, що відбувається лише інаугурація нового президента США Трампа.

І більш значимим для такого висновку була недавня стаття Збігнєва Бжезінського «Криза світової влади і потрійний союз США, Росії та Китаю». Ця стаття була спробою спроекціювати старе геополітичне бачення на Новий Світ.

Збігнєв Бжезінський має багато заслуг в справі аналізу світової політики. Але от концептуальне бачення цієї статті принципово не годиться для нової світової політики, бо це бачення застаріле і таке, що в теоретичному плані виходить з невірних уявлень про Новий Світ.

Давайте подивимось на основні підходи та мислительтні установки старої геополітики, яку уособлює Бжезінський, в контексті принципових змін світової політики на найближчий час.

Схематична методологія геополітики

Перш за все, суттєвим є принципове нерозуміння Бжезінським складності тріадних взаємодій в політиці. В моїй роботі «Лімітологія» в главі «Черезмежовість» зроблено теоретичне розрізнення відношень тернарності, тобто триалектики (взаємозв’язок трьох), трилімінальності (взаємообмеження трьох), трихотомії (подвійного винятку — кожна позиція виключає інші дві і, навпаки, будь-які дві виключають третю) та тріальності (взаємодоповнення без стійкого зв’язку трьох).

Тобто описувати відносини будь-яких трьох агентів можливо чотирма різними способами. Бжезінський думає, що в міжнародній політиці може діяти установка на триалектику (взаємозв’язок трьох), яка в протилежному разі буде всього лишень тріальністю (взаємодоповнення без стійкого зв’язку трьох).

Тобто мислити геополітику двомірно — тріальний конфлікт (війна) чи триалектична згода (мир) — доволі примітивно. Саме з такого двомірного бачення походить нинішнє недолуге уявлення про толерантність та політкоректність. Два інших виміри — взаємообмеження (трилімінальність) та дуальна трихотомія (два проти треього).

Інакше кажучи, тернарна толерантність це не одностороння терпимість задля миру (бо це мир по правилах більш непримиримої сторони, як це стверджує Талеб), а трьохстороннє взаємообмеження. Якщо взаємообмеження нема (одна, дві чи три сторони не хочуть обмежуватися), то, може бути лише дуально-трихотомічний конфлікт, що взагалі знищує тернарність.

Насправді в політичній реальності на фоні світової кризи в міжнародній політиці може бути лише те, чого він (і США загалом) найбільше боїться, тобто дуальна трихотомія — конфлікт двох (Росії та Китаю) підвищує силу третього (США), а стійкий зв’язок двох (Росії та Китаю) знищує силу третього (США).

Причому ця дуальна трихотомія, і тут варто погодитися з Бжезінським і більшістю політичних експертів, може реалізовуватися в дуже звуженій комбінаториці — Росія та Китай завжди будуть або конфліктувати між собою та США, або можуть разом протистояти США. Інші конфігурації, наприклад, США та Китай проти Росії чи США та Росія проти Китаю є мало можливими саме в геополітичному баченні світу, тому що Росія та Китай межують територіально, а США є віддаленими (заокеанською територією для обох).

Тернарна геополітика є дуже нестійкою. Така політика завжди прагне дійти до дуальності. Тобто поділ світу на дві концептуальні системи (капіталістичну та соціалістичну) є доволі стійким. А от поділ світу на три концептуальні системи є дуже нестійким — настільки, що може розглядатися лише як тимчасовий, і ця тимчасовість — це роки, а не десятиліття.

Причому спроба звести геополітичну схему відносин претендентів на світове домінування до чотирьох (дві пари в будь-якій комбінації — США, Індія, Китай та Росія) показує ще більшу нестійкість. Дві пари одразу ж викажуть слабшу пару, в якій більш сильний партнер слабшої пари змушений буде переходити до тріальної взаємодії, а вона згодом знов перетвориться на дуальність.

Інакше кажучи, світ зі взаємозв’язком трьох найбільш сильних держав може існувати лише за однієї умови — світова (космічного походження) катастрофа або позасвітовий ворог (пришельці). В іншому разі будь-яка земного походження катастрофа чи будь-який наявний на планеті ворог не дасть створити світ за Бжезінським, бо звинуваченим у такій катастрофі чи ворожнечі буде хтось із трьох — скоріше за все, США чи Росія.

Чому зрештою триалектика Гегеля (теза, антитеза, синтез: буття, ніщо, становлення; якість, кількість, міра тощо) називається діалектикою? Та тому, що синтез знаходиться на іншому рівні, ніж теза і антитеза — синтез не може бути поставлений в один ряд з тезою та антитезою. Діалектика є фіксацією джерел розвитку. А спроба побачити у Гегеля триалектику є спрощеним баченням штучного поєднання синтезу та його джерел.

Отже геополітика Бжезинського будується на спрощеному та застарілому розумінні схематичної методології, яка вже давно неактуальна в більш складному світі, в якому ми всі вже нажаль для послідовників Бжезинського і на щастя для більш молодих його критиків живемо.

Світ Тріумвірату Сили

Бжезінський починає свій аналіз з межової (ядерної) тематики. Ядерна політика це політична робота з межовим ресурсом (ресурсом виходу на екзистенційну межу і за екзистенційну межу). Межовому ресурсу в реальній політиці може бути співставлений лише межовий ресурс.

Тут у Бжезінського повний провал. Мислительна установка Бжезінського — майбутній світ це світ трьох найсильніших: США, Росія і Китай, а решта слабших країн мають підкоритися цьому Тріумвірату Сили. Найбільша сила в міжнародній політиці це ядерна зброя, саме тому вона досі може братися до розрахунку.

Яка ж доля слабших країн? На це питання є публічна світова відповідь. Доля решти світу буде подібна до долі нинішньої України.

Справжній аналіз мав би полягати у чіткій фіксації «казусу Будапештського меморандуму» щодо України: неможливо досягти екзистенційних домовленостей в доекзистенційних ситуаціях. Інакше кажучи, сидячи дома в комфортній ситуації ми принципово не можемо домовитись про те, як ми будемо діяти в ситуації протистояння на межі між життям та смертю.

Тобто проблему ядерного шантажу Росією України при захваті нею Криму не хоче визнавати не тільки українська еліта, але і світова еліта. Бо визнати це означає визнати безсилля міжнародного права перед екзистенційним викликом ядерної зброї. Така страусина політика, перш за все, з боку США і персонально Бжезинського суттєво знижує рівень довіри до його аналізу.

Хоча Путін і проговорився, що був готовий застосувати ядерну зброю проти України в ситуації захвату Криму, і відомі факти, коли ці погрози були передані українському правлячому класу не безпосередньо Путіним, а через третіх осіб з Росії, але це досі не стало предметом аналізу спеціалістів міжнародної політики.

Інакше кажучи, що світ має сказати Україні тепер? А він має сказати: Упс! Ми помилилися, виявляється папірці в міжнародній політиці нічого не варті без ядерної зброї; хоча ми це зрозуміли за рахунок втрати частини суверенітету Україною, але ми будемо і далі пробувати словами занепокоєння і економічними санкціями намагатися вирішити проблему.

Санкції на підтримку України це все одно, як ситий говорить голодному, я тебе розумію, бо сьогодні зранку з’їв лише одне молочне порося, відмовившись від бутербродів з ікрою. Ніби-то ті бутерброди якось потрапили голодному…

І проблема знову ж така сама. Санкції міжнародної спільноти не є екзистенційним викликом для Росії. Але визнати таке для США і традиційної геополітики це означає визнати безсилість чого завгодно проти ядерної зброї.

Нехай Україна втрачає свої території, оскільки була настільки дурна, щоб добровільно віддати свою ядерну зброю, зате весь світ буде замовчувати цю проблему. Бо відсутність замовчування цієї проблеми означало би сказати прямо — чи ж має Україна право тепер відновити свій ядерний потенціал?

Причому лише публічна відповідь на це питання важлива. Бо зрештою Україна може зробити так, як Ізраїль, отримати ядерну зброю приховано, ні в кого не питаючи. Але для світової політики важливо, щоб експерти рівня Бжезинського це визнали.

Світ мав три безпосередньо напружені ситуації ядерних конфліктів (Індія—Пакистан, Ізраїль—Арабські-країни, Північна-Корея—Бог-знає-хто), і світу поки що вдалося уникнути ядерного напруження в Ірані. Але що світ буде робити з ядерною загрозою Росії без’ядерній Україні, яка добровільно відмовилася від цієї зброї, і яка під ядерним шантажем Росії втрачає частини свого територіального суверенітету?

Давайте подивимося на цю ситуацію з позиції України. 1. Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї під гарантії її суверенітету майже всіх ядерних країн світу. 2. Коли Україна втратила частину суверенітету на користь Росії, ці ядерні країни досі ніяких реальних гарантій не забезпечили. 3. В НАТО Україні дорога закрита. 4. Летальної зброї Україні не дають. 5. Щодо можливості Україною відновити свою ядерну зброю США постійно натякають про санкції (тобто фактично негласно шантажують Україну — не створюйте ядерну зброю бо ми не будемо це підтримувати).

Я скажу вам, як це називається. Це називається міжнародний кидок України з боку підписантів Будапештського меморандуму.

А безпосередньо від себе як українець скажу — пане Бжезінський, ваша політика Тріумвірату Сили і як її уособлення ядерний аналіз без чітких відповідей на «казус Будапештського меморандуму» гівна варті.

Думаєте, можливо побудувати світову ядерну систему безпеки як Тріумвірат Сили, де є можливими такі кидки? Якщо навіть світ змусить Україну замовчати, а продажний український правлячий клас можна до цього змусити, то чи будуть мовчати після цього решта потенційно ядерних країн?

Така міжнародна безпека не стійка. Міжнародна політика, що побудована на таких кидках, веде до війни.

Допустим, США, Росія і Китай домовляться зараз і поділивши Україну, заключать мир і Велику Угоду. А що ці країни ділитимуть далі, яку країну? Апетит приходить під час їди. Зараз малі країни, використовуючи протиріччя між великими країнами, мають хоч якийсь шанс на маневр і повагу до власної обмеженої свободи. А тоді?

Ви уявляєте собі масштаб війни решти світу проти Тріумвірату Сили США-Росії-Китаю? Фактично Бжезінський пропонує замість Великої Війни — Дуже Велику Війну.

Нові виміри світової політики

Ці схематично спрощені міркування Бжезінського важливі лише для такого ж спрощеного бачення геополітики, де існують прості та чіткі критерії політики — географічні та природного походження чинники, які уособлюються державами. Допоки ядерна політика є проявом геополітики, ніяка інша політика не може з’явитися в тих же вимірах, щоб бути їй конкурентною.

В Новому Світі географічні та природного походження чинники перестають бути вирішальними, держави перестають бути впливовими, а ядерна політика перестає визначати геополітику.

Як це відбувається і що нового ми бачимо вже такого, що принципово змінює світову політику?

Перш за все, держави втрачають вплив в світовій політиці. Інакше, кажучи Тріумвірат Сили США-Росі-Китай неможливий не тому, що ці країни не можуть домовитись. Зрештою вони спробують домовитись, але буде вже пізно. На світову арену вже вийшли світового рівня корпорації, міжнародні недержавні військові угрупування (ПВК — приватні військові компанії) та самодостатні громади, що поступово починають протистояти державам та корпораціям.

Держави являють собою обтяжені міжнародними вимогами неповороткі структури, які геть не можуть вести ніякі ефективні війни. І навіть ядерна сила скоро перестане бути державною монополією. Корпоративні війни та/чи війни приватних військових компаній стануть ознакою нової світової політики.

Тобто організаційна структура Нового Світу вже геть інша, ніж це уявляє собі Бжезінський. В цій новій організаційній структурі ядерна зброя не матиме такого значення, яке вона мала в Старому Світі.

Чотири великих інновації принципово змінюють Старий світ — нова валюта (мережева розподілена електронна валюта, подібна до біткойн), нова комунікація (мережева), нові способи організації (розподілена мережа, блокчейн) та нові способи війни (кібервійни та інші оргвійни, а також інформаційні війни).

Нова валюта. Найсильніша з інновацій, яка змінює розстановку сил у Новому Світі. Мережева валюта, що не має державного чи навіть корпоративного емітента, принципово змінює бізнес та фінанси — не тільки державні, але і корпоративні. Ці фінанси неможливо сховати, в них неможливо зробити публічні та тіньові капітали співмірними. Для них не існує банківської таємниці. Їх неможливо накопичувати поза громадським контролем. Система довіри до цієї валюти гарантується не силою держави, а силою довіри в розподіленій громадській мережі.

Цю валюту піддають обструкції як держави, так і великі корпоративні банки. Вона ще дуже недосконала і має багато вад. Але саме така валюта в перспективі створює інший тип фінансової сили — розподілену силу громадської довіри, яка здатна контролювати несправедливі мотивації держав та корпорації.

Нова комунікація. Це комунікація через публічні ресурси Інтернет та соціальні мережі. Головна відмінність цієї комунікації від традиційних ЗМІ — відсутність тривалої можливості держав та корпорації створювати довірчу інформацію та коментар до неї без загальної громадської довіри.

Ця нова комунікація має такі нові риси: 1) порядок денний визначається дійсним станом речей, а не маніпулятивним диктатом інтересів держав та корпорацій, як це було в традиційних ЗМІ; 2) бла-бла-дискурс традиційних ЗМІ витісняється перспективним смислоконструюванням, а всі актуальні і проплачені державами та корпораціями смислодеструкції ігноруються; 3) пропаганда держав і реклама корпорацій обмежується мережами довіри на користь творення нових типів ідентичностей — поза державною та корпоративною монополіями 4) ця мережева комунікація творить, просуває та контролює нові організаційні громадські ініціативи поза впливом держав та корпорацій.

Нова організація. Ця нова організація виникає дещо стихійно і зараз мало усвідомлюється державами та корпораціями. Розподілена мережа (актуально — блокчейн) означає виникнення нових типів громадянств, нового способу організації виробництва, зокрема за допомогою 3d— 4d— та 5d— друку.

Ця нова організація поки що виступає як додаткова до існуючих типів ієрархічної державно-корпоративної організацій. Але це тому, що трансіндустріальна революція поки що ще тільки набирає оберти. Поява реально діючих виробництв нового типу, мало залежних від держав та великих корпорацій, одразу же призведе до вибухового розвитку принципово нових типів організації як потужних та впливових по всьому світу.

Нові типи та способи війни. В останні роки міждержавна кібер-війна досягнула такого масштабу, коли російські хакери можуть впливати на волевиявлення на демократичних виборах в США.

Ц нова сила дуже скоро емансипується від держав та корпорацій. Вона і вестиме нові війни. Причому не потрібно плутати інформаційну війну, яка є війною смисловою та ідентифікаційною, та оргвійну, яка дуже часто виступає як кібер-війна мережевим чином на довірі організованої комп’ютеризованої громади проти держав та корпорацій, діяльність яких виглядає несправедливою з точки зори світової громади.

Це означає, що в світі з’явилася нова мережева сила, яка поки ще дуже залежить від державного чи корпоративного фінансування і не усвідомила свою потугу як світову. Ця сила поки що залежна від державних та корпоративних ідентичностей. Але так буде недовго. Власна ідентичність нової мережевої кібер-спільноти виникне дуже скоро. І тоді державам та корпораціям доведеться ділитися владою. Це означатиме появу нової традиції в світі — Кібер-традиції.

Інформаційна війна дуже часто розглядається як війна державних пропаганд та корпоративних реклам. Водночас в кризовому світі найбільшим дефіцитом є смислодефіцит. А це означає, що ні держава пропаганда ті корпоративна реклама самі по собі не спрямовані на створення смислів.

Отже справжня інформаційна війна це війна під іншим кутом зору — війна ієрархізованих державних та корпоративних смислодеструкцій проти мережевих смислоконструкцій. Перемога у цій війні буде не там, де більше державних владних ресурсів чи корпоративних фінансових ресурсів, а там, де буде більше смислів та перспектив. Смислова перемога буде непрямою, мало кому зі старими уявленням про світ зрозумілою. «Гібридна війна» це евфемізм нового типу війни, яка державам та корпораціям принципово незрозуміла.

Саме ці обставини роблять ядерну зброю такою недієвою. Одна держава може нанести ядерний удар по території іншої. Але є принципово неможливим нанести ядерний удар по мережі фінансів, по мережі виробництва, по мережевій організації виробництва чи по мережі смислоконструкторів.

Саме тому того світу, який описав Збігнєв Бжезінський, існувати не буде. Бо його вже не існує.

Не геополітика, а тополітика (топологічна політика) буде існувати в Новому Світі. Вона буде влаштована зовсім інакше.

Шануючи Бжезінського, ми дякуємо йому за минулу роботу, але Новий Світ буде збудовано на інших теоретичних підходах.