Нова військова стратегія Японії асиметрична відповідь на виклик із боку КНР

Микола Бєлєсков, для "Хвилі"

Китай Япония

Протягом декількох останніх років політика Японії у сфері національної безпеки і оборони переживає болісний перехідний період, який спричинений радикальними змінами у зовнішньополітичному середовищі Країни вранішнього сонця. Модель гарантування національної безпеки Японії, яка спрацювала протягом Холодної війни і з певними проблемами(у вигляді ядерної програми КНДР) пройшла постбіполярний період, виявилася зовсім неадекватною в нових умовах.

Якісно новою змінною у геополітичних розрахунках Східної і Південно-Східної Азії став фактор КНР, яка із 2009-2010 років почала поступово змінювати status quo у регіоні на свою користь із метою встановлення регіональної гегемонії. За такої політики Пекіну у регіоні, Японія виявилася чи не в найгірших умовах. Адже як відзначили Ендрю Натан і Ендрю Скобелль: «Геостратегічна позиція Японії робить її найбільш незахищеною країною з усіх сучасних провідних держав. Її чотири головних острови довгі, вузькі, щільно заселені, розтяглися на 1400 миль паралельно до материкової Азії. Вони розташовані на відстані усього лише 200 миль від РФ, 155 миль від Корейського півострова і 500 миль від КНР. Цього було достатньо в премодерних умовах, щоб захистити Японію і материкову Азію одна від одної, за винятком випадку, коли монголи у XIII столітті протягом недовгого часу намагалися завоювати Японію. Однак після того, як дві країни (Японія і КНР) створили ВМФ, їх інтереси у галузі безпеки почали перетинатися і взаємно виключати один одного». Більше того в умовах наростаючих провокацій КНР, таких як проголошення Пекіном створення Зони ідентифікації ППО над більшою частиною Східно-Китайського моря у листопаді 2013 року, Японія усе більше опинялася у ситуації так званої дилеми союзництва. Точніше однієї із її складових, адже офіційний Токіо не може бути на 100% певним, що США виконають зобов’язання відповідно до угоди 1960 року у випадку прямого військового зіткнення Японії із КНР.

В таких умовах нинішній Кабінет Міністрів Японії, який із грудня 2012 року очолює Прем’єр-міністр Сіндзо Абе, реалізовує стратегію створення «Asias democratic security diamond». В основі цього задекларованого курсу лежить укріплення зав’язків Японії як із традиційними союзниками такими як США чи Австралія так і новими партнерами такими як Індія чи країни ПСА. Цей курс спрямований в кінці кінців на формування квазі-альянсу із країн, що географічно знаходяться по периметру кордонів КНР, що тим самим має створити у Пекіну відчуття «м’якого оточення» і стримування, а отже тим змусити відмовитися від агресивної політики. Протягом 2013-2015 років Сіндзо Абе доклав максимум зусиль для реалізації цього курсу, здійснюючи численні візити до старих і нових держав-партнерів. Наслідком цього лише у 2015 році стали оприлюднені нові Defense Guidelines щодо взаємодії із армією США, приєднання на постійний основі ВМФ Японії до щорічних індійсько-американських навчань Malabar і угода із Філіппінами щодо можливості кораблям ВМФ Японії заходити у порти країни для поповнення запасів і проведення спільних навчань.

Однак такий політико-дипломатичний курс Токіо на стримування КНР для того, щоб бути максимально успішним має бути доповненим адекватним військовим компонентом у формі нової військової стратегії. Адже жодне зовнішньополітичне маневрування в кінці кінців не знімає необхідності утримувати першокласну армію, яка доктринально і матеріально готова застосувати увесь наявний потенціал для перемогти над ворогом. В умовах Японії реалізація таких завдань ускладнюється тим фактом, що у країні існує обмеження у 1% ВВП щодо витрат на оборону. Окрім того успішні спроби Кабінету міністрів у 2015 році змінити фактично мирний характер Конституції 1947 року зустріли далеко не однозначну реакцію у японському Парламенті у формі бійок і суспільстві через масові протести. В таких умовах уряд Японії вирішив узяти на озброєння нинішню китайську військову концепцію щодо створення зон antiaccess/areadenial у акваторіях Східно-Китайського і Південно-Китайського морів. Іншими словами піти перевіреним історією шляхом, коли ворожі методи використовуються проти нього ж.

У грудні 2015 року інформаційне агентство Reuters повідомило про те, що уряд Японії прийняв остаточне рішення щодо розгортання протикорабельних ракет і систем ППО на приблизно 200 островах із архіпелагу Рюкю, що простягнувся більш ніж 1400 км. Тим самим Японія використає переваги власної геостратегічної позиції, адже будь-яке намагання НВАК (в першу чергу зростаючого флоту КНР) проектувати силу за межі першої острівної гряди наштовхуються на острови архіпелагу Рюкю. Так острів Йонагуні, на якому вирішено розгорнути систему радарів, знаходиться на відстані в лише 120 км від острову Тайвань, тим самим архіпелаг Рюкю повністю перекриває вихід із Східно-Китайського моря.

Цікаво, що іще раніше американські експерти у сфері безпеки і оборони пропонували уряду Японії у своїх доповідях обрати курс на створення зони antiaccess/areadenial навколо архіпелагу Рюкю. Так у 2014 році Торі Йошіхара у доповіді «Going antiaccess at seaHow Japan can turn the Tables on China» стверджував, що така стратегія дасть змогу Японії завдати значних втрат НВАК у випадку гіпотетичного конфлікту і тим самим перемогти. Теж саме рекомендував і Кайл Мізокамі у статті «Japans master plan to defeat China in a war» (журнал The National Interest, лютий 2015 року). Загалом же його стаття зводилася до того, що створення єдиної системи збору і обробки інформації дасть можливість отримувати дані у режимі реального часу щодо переміщення надводних, підводних і повітряних сил НВАК. Це у свою чергу дасть змогу Токіо спрямувати ВМФ (усього 107 кораблів, у тому числі 4 вертольотоносці, есмінці УРО «Конго» і «Атаго», ракетні човни класу «Хаябуса») і ВВС (літаки F-15J і F-2) на знищення обраних цілей. Окрім того у Японії є декілька батарей протикорабельних ракет Type-88 (радіус дії 100 миль) на колісному шасі. Тим самим шанси Японії на перемогу у можливому конфлікті із КНР значно зростуть, якщо буде повністю реалізовано концепцію «Maritime supremacy and air superiority» саме таку назву отримав японських варіант стратегії А2/AD. Цікавим є і той факт, що Японія навіть до схвалення нової концепції щодо застосування власних збройних сил, почала реалізовувати низку необхідних її складових. Так із жовтня 2013 року усі навчання ВМФ Японії у регіоні архіпелагу Рюкю відбуваються із залученням протикорабельних ракет Type-88. У 2014 році Японія вирішила до кінця десятиліття створити власні сили моніторингу космосу, які дозволять вибудувати систему збору, обробки і застосування інформації у випадку конфлікту із КНР. Так само на сьогодні ведуться роботи щодо створення нової надзвукової протикорабельної ракети XASM-3 (радіус дії 150 км) і японського винищувача 5 покоління. Тобто загалом створюються усі необхідні технічні умови для реалізації обраної військової стратегії.

Концепція «Maritime supremacy and air superiority» має декілька важливих політичних переваг, що визначаються її оборонним характером. Так у сфері внутрішньої політики вона дозволить попередити суперечності і навіть можливий розкол на два табори («голуби» і «яструби») всередині японського суспільства, які б виникнули у разі реалізації наступальної військової стратегії. Так само виключно оборонний характер японської версії стратегії А2/AD дозволить попередити спроби КНР зобразити нормалізацію політики Токіо у сфері безпеки і оборони як відродження мілітаризму і використати це у протистоянні за питання зовнішньополітичної орієнтації Південної Кореї як важливого фактору балансу сил у регіоні.

Однак навіть успішна реалізація концепції «Maritime supremacy and air superiority» не знімає необхідності для Токіо проводити активну регіональну політику із метою протидії експансивності КНР. Проблема у тому, що Пекін своїми успіхами у інших напрямках може повністю нівелювати потенціал зони А2/AD на островах Рюкю. Так як прорив німців у Арденах у 1940 році зробив лінію Мажино непотрібною, так само встановлення домінування КНР над Тайванем означає такий собі «морський обхід у фланг». Адже тим самим Пекін розірве майже посередині першу острівну гряду і отримає можливість безперешкодно проектувати силу у Тихий океан. Таж сама логіка стосується і можливого домінування КНР у Південно-Китайському морі, від свободи мореплавства у якому залежить нормальне функціонування у тому числі і економіки Японії. Тому не дивно, що нинішній уряд Японії розглядає можливість участі кораблів морських Сил самооборони у підтриманні свободи мореплавства у акваторії цього моря.

Загалом же нова доктринальна основа для ведення війни разом із технічним забезпеченням і активною політикою у Азії дає Японії усі шанси успішно реалізувати одне із найбільш принципових завдань зовнішньої політики у наступні десятиліття – сприяти виключно мирному підйому КНР.

Facebook автора




Комментирование закрыто.