Нарощування м’язів НАТО: замітки для потенційного агресора

Ігор Федик, Брюсель-Київ, для "Хвилі"

нато

В сучасних умовах нестабільності у світі, яку на новий рівень вивела багатовекторна агресія Росії, питання міжнародної безпеки вкотре стають головними в порядку денному міждержавних відносин. Відповідно, зростає й роль інституцій, які повинні її гарантувати. Найбільшою і найпотужнішою такою інституцією, без перебільшення, є НАТО, яка нарощуючи сьогодні свої військові можливості, все більше починає нагадувати себе часів холодної війни. І хоча натівські високопосадовці постійно наголошують на тому, що все це робиться виключно з метою адаптації до складних сучасних умов і що жодна країна не розглядається Альянсом в якості загрози, не важко догадатися від кого сьогодні готується захищатись натівський солдат. І результати нещодавньої зустрічі міністрів оборони країн-членів Альянсу, яка пройшла нещодавно в Брюсселі, є яскравим тому свідченням.

Протягом останніх двадцяти з гаком років, з часу закінчення холодної війни, багато хто у світі, й зокрема, європейські члени НАТО, повірили у те, що міжнародна обстановка справді розрядилась і що такими питаннями, як оборона і безпека можна пожертвувати заради добробуту і соціальних благ своїх громадян. Єдиною вартовою баштою в Альянсі, яка продовжувала тримати свої оборонні потуги в тонусі і яка, як показали події останніх років, виявилась найбільш готовою до сюрпризів, які вони підготували, є США.

Незважаючи на нехтування європейськими членами НАТО питаннями безпеки і оборони, Сполучені Штати не могли не подати їм руку допомоги тоді, коли це раптово стало необхідним. В той же час, така допомога має сьогодні одну особливість, а саме: США більше не бажають одноосібно нести тягар всіх витрат і відповідальності за таке благо, як колективна безпека Альянсу, основна маса якого лежить на них, а користуються цим благом всі порівну. Сьогодні американці, ділячись з європейськими партнерами своїми оборонними можливостями, готові поділитись з кожним з них й відповідальністю за підтримання належного рівня готовності НАТО до протистояння сучасними ризикам і загрозам.

З огляду на це, один з елементів сучасного комплексу заходів щодо Стримування і Оборони НАТО (Deterrence and Defense), який обговорювався під час нещодавньої зустрічі міністрів оборони країн-членів Альянсу, передбачає сьогодні нарощування кожною окремою країною НАТО власних максимальних оборонних можливостей, виходячи з наявних у неї для цього ресурсів, а також відповідальність за підтримання їх на належному рівні. В даному випадку визначальним є виділення видатків на оборону на рівні не нижче 2% від ВВП країни, що зокрема, є вимогою ст. 3 статуту НАТО. Виходячи з цього, а також з того, що окрім власних стабільно високих оборонних видатків, США сьогодні прийняли рішення про виділення додатково $3,4 млрд. на Європейську Ініціативу з Підтримки (European Reassurance Initiative), є очевидним, що такий приклад в кращих традиціях гасла «роби як я», не залишає європейцям вибору, окрім як чемно повертатись лицем до оборонних видатків і рухатись в напрямку вищезгаданих 2% від ВВП. А США, в свою чергу, будуть уважно слідкувати за цим процесом і скеровувати його у потрібному руслі.

В той же час, слід зазначити, що ст. 5 статуту НАТО ніхто не відміняв і що кожен член НАТО, окрім вищезгаданих власних можливостей, має повне право розраховувати й на допомогу, у разі потреби, решти 27 партнерів. Колективна оборона не тільки залишається одним зі стовпів Альянсу, але й активно посилюється, зокрема, такими заходами, як нарощування присутності НАТО в Східній і Південно-Східній Європі, Передова присутність (Forward Presense Mission) США у Східній Європі та завчасне розташування (prepositioning) озброєння і військової техніки (ОВТ) США на території країн Західної Європи, а також нарощування можливостей Сил Реагування НАТО, які будуть задіяні в перші години ймовірної агресії.

Зокрема, що стосується Передової присутності США, то в її рамках, вздовж східноєвропейських кордонів НАТО, планується розміщення ОВТ, а також на ротаційній основі особового складу, в кількості, що відповідає бронетанковій бригаді з метою проведення тренувань і маневрів. Це дозволить Сполученим Штатам в два рази збільшити свою військову присутність в Східній Європі і тим самим мати там протягом цілого року на ротаційній основі одну бронетанкову бригаду.

В свою чергу, сам Альянс, окрім нарощування в Східній Європі своєї присутності на землі, зробить це й в акваторії Чорного моря. При цьому, які раніше військово-морське угруповання НАТО, буде знаходитись там на ротаційній основі, у повній відповідності з положеннями Конвенції Монтре.

Також, крім Передової присутності на сході Європи, США здійснять й завчасне розташування ОВТ на території західноєвропейських країн. Зокрема, плануються до розміщення штаб важкої дивізії та її штатне озброєння (танки, БМП, артилерія). Сам особовий склад, який повинен буде використовувати його, знаходитиметься у США й постійно тренуватиметься на аналогічній техніці з тим, щоб у разі потреби, бути негайно перекинутим до Європи і одразу ж приступити до виконання поставлених завдань. Окрім важкої дивізії, США планують розмістити в Західній Європі окрему артилерійську бригаду, а також провести модернізацію місцевої аеродромної мережі, полігонів і стрільбищ.

Деякі країни на зустрічі, зокрема, Польща і Румунія, виступали за постійну присутність на своїх територіях військових контингентів НАТО та США. Проте в Альянсі дали зрозуміти, що принаймні найближчим часом, цього не буде, оскільки, по-перше, на сьогодні з огляду на особливості міжнародної обстановки, фінансові питання, а також сучасні можливості НАТО щодо перекидання військ і техніки, потреби в постійній присутності Альянсу в даних країнах, і на своїх східних кордонах загалом, не має. По-друге, ротаційна основа й так забезпечує постійну присутність підрозділів НАТО і США в даному регіоні. При цьому слід зазначити, що головним в даному питанні є не розмір і формат такої присутності, а сам її факт. Оскільки, наявність в регіоні хоча б невеликої кількості американських військових є досить чітким сигналом для потенційного агресора, що він може відчути на собі всю міць американської воєнної машини.

Звичайно, не оминули на зустрічі й такого важливого елемента сучасного Стримування і Оборони Альянсу, як система протиракетної оборони (ПРО) в Східній Європі, яка спочатку діятиме під американським командуванням, проте згодом буде передана під управління НАТО. І якщо донедавна потребу у її будівництві потрібно було якось пояснювати загрозами з боку Ірану, то сьогодні потреби в цьому не має. Багатовекторна російська агресія поставила питання розвитку системи ПРО в розряд тих, що не обговорюються, зокрема, й з Росією.

Також, досить цікавим і важливим є рішення НАТО про нарощування військово-морської присутності НАТО в Егейському морі для боротьби з нелегальною міграцією, прийняте на основі спільного запиту Німеччини (яка сьогодні найбільше потерпає від напливу мігрантів з Близького Сходу), Греції та Туреччини. Відповідно до офіційних заяв, основним завданням зазначеної групи, яка діятиме під німецьким командуванням, буде розвідка і виявлення нелегальних емігрантських рухів в Егейському морі. При цьому основні зусилля будуть спрямовані не проти самих біженців, а проти злочинних угруповань, які переміщають їх в Європу та самих каналів поставки.

Не менш важливим є рішення НАТО про надання підтримки Туреччині у вигляді посилення ППО країни батареями ЗРК Patriot, повітряної розвідки на турецько-сирійському кордоні літаками дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) E-A AWACS та вищезазначеним посиленням військово-морської присутності Альянсу у східній частині Середземного та Чорному морях.

Враховуючи діяльність Росії в південно-східній Європі та на Близькому Сході (бомбардування нею сірійських міст, перекидання військ і техніки через Босфор і Дарданелли, налагодження мереж і каналів перекидання біженців в Європу, протистояння з Туреччиною) є очевидним, що основна мета посилення присутності НАТО в регіоні є встановлення контролю за занадто активними діями Кремля в ньому, а також демонстрація йому, що за турецькою спиною стоять інші 27 членів Альянсу.

В той же час, поряд із вищезазначеними кроками, посадовці НАТО постійно наголошують на тому, що нарощування власних оборонних можливостей не спрямоване проти жодної з країн, зокрема проти Росії (враховуючи й систему ПРО), а є лише адаптацією до складної обстановки на своїх кордонах, яка має тенденцію до погіршення і потребує негайної реакції, що є свідченням того, що кроки Альянсу є виважені добре продумані з проекцією на майбутнє. Так, наприклад, вся активність Альянсу, яку можна спостерігати на території Європи, відбувається виключно в міжнародно-правових рамках й, зокрема, Угоди НАТО-Росія. Чого не скажеш про дії РФ. Тому, в майбутньому, коли настане час відповідальності за свої дії, до НАТО, з міжнародно-правової точки зору, не буде жодних запитань.

Більш того, сьогодні Альянс, навіть пропонує російській стороні діалог в рамках Ради НАТО-Росія. З одного боку, дана ініціатива може викликати певне здивування, проте з іншого, це досить сильний хід. Справа в тому, що пропонуючи сісти за стіл переговорів, НАТО в той же час пропонує обов’язкові питання для обговорення, серед яких основне місце займають такі, як виконання Росією Мінських домовленостей та повернення Криму Україні. Зрозуміло, що на таких умовах російська сторона не сяде за стіл переговорів і тим самим вкотре демонструє світовій спільноті хто є винуватцем того, що сьогодні відбувається в Україні і на Близькому Сході та кого слід буде звинувачувати у разі загострення протистояння по лінії НАТО-РФ.

Не обійшли на зустрічі своєю увагою й Європейський союз, з яким було підписано угоду в секторі кібербезпеки, що дозволить підвищити захист Альянсу від гібридних загроз, які останнім часом стали турбувати його членів і сліди яких часто ведуть в бік тієї ж Росії. Крім того, співпраця з ЄС буде посилена в питанні контролю за потоком біженців з Близького Сходу.

Окрім питання стримування Росії, яке проходило через всю зустріч невидимою червоною лінією, ще одним важливим питанням її порядку денного стало обговорення нарощування зусиль в боротьбі проти Ісламської держави (країни-члени НАТО окремо беруть учать в антиіділівській коаліції). Зокрема, Міністр оборони США А.Картер представив партнерам по коаліції план подальших дій проти ІДІЛ, який, між іншим, передбачає залучення наземних сил союзників для підготовки місцевих збройних формувань для подальшого їх використання в операціях на території Сирії та Іраку, зокрема для звільнення міст Мосул і Ракка, проведення спецоперацій, а також посилення авіаударів по позиціях Ісламської держави.

Також, було прийнято рішення про збільшення вкладу в операцію діючих членів коаліції, зокрема близькосхідних ОАЕ та Саудівської Аравії, а також залучення до неї нових з країн-членів НАТО. Крім того, було домовлено, що підтримку операції надаватиме й сам Альянс, проте брати участі в ній безпосередньо як організація, не буде. Його участь обмежиться направленням в район проведення операції літаків типу ДРЛВ Е-3А AWACS, а також наданням коаліції логістичної та розвідувальної підтримки.

Окрім активних військових дій, зусилля коаліційних сил будуть також спрямовані на перекриття каналів поставки бойовиків для ІДІЛ, виявлення і припинення діяльності джерел її фінансування і поширення в мережі Інтернет інформації саму організацію.

Що стосується обговорення на даному заході українського питання, то воно прогнозовано не було включене в його порядок денний. Це пов’язано з тим, що українське питання сьогодні активно обговорюється в рамках двосторонніх консультацій по лінії Україна-НАТО, остання з яких відбулась незадовго до проведення даної зустрічі.

В той же час, під час публічних обговорень українське питання піднімалось неодноразово, на що відповідь майже завжди була одна: НАТО продовжує надавати Україні різносторонню підтримку, в той же час Україні, для того, щоб скористатись нею ефективно потрібно виконувати взяті на себе зобов’язання, а саме: вести боротьбу з корупцією і проводити глибокі реформи в країні.

Загалом, проведена в Брюсселі зустріч міністрів оборони виконала поставлене перед нею завдання, а саме: показала єдність Альянсу, його готовність захищати безпеку своїх членів від посягань з боку ймовірного агресора. І не важливо, що він не називається в слух. Головне що йому досить наглядно демонструється, що кроки, які сьогодні робить НАТО є серйозними, рішучими і що ціна, яку йому доведеться заплатити у разі посягання на безпеку будь-кого з її членів, буде високою.




Комментирование закрыто.