Нафтова економіка ІДІЛ

Анатолій Максимов

ISIS oil

На околиці родовища аль-Омар у Східній Сирії, де над головою постійно літають бойові літаки, лінія машин вишикувалася на 6 км уздовж. Деякі водії чекають тут більше місяця, тільки щоб наповнити вантажівки нафтою. А деякі навіть залишають іх та йдуть, поки не прийде їх черга. Ніхто не наважується вкрасти їх, бо вони на землі найжорстокіших терористів світу — ІДІЛ.

Частина I. “Нафтовий Халіфат”

Аль-Омар — найбільше нафтове поле Ісламської Держави. За словами одного трейдера, який регулярно купує там нафту, система з чергами в 6 км повільна, але гравці ринку пристосувалися до неї. Більшість водіїв має усі необхідні документи, щоб перевозити нафту, завірені посадовими особами ІДІЛу.

Більшість потім повернуться в свої села, курсуючи назад до поля кожні два або три дні, щоб перевірити свої автомобілі. Інші розбили намети, щоб знаходитися поряд з вантажівками, поки вони чекають черги.

І хоча міжнародна коаліція оголосила головною ціллю саме знищення можливості “халіфату” торгувати нафтою та казково збагачуватися на цьому, вона процвітає й далі, а самі ідеологи розуміють, що Захід не піде на повне знищення галузі, бо вона забезпечує у тому числі і майже 10 млн цивільних на захоплених ІДІЛом землях. І машина пропаганди відразу звинуватить Захід у намірах поставити їх на межу виживання, бо з “іділовської” нафти працюють лікарні, магазини, школи, техніка. Нема нафти — нема життя у цій “країні”.

За оцінками місцевих торговців та інженерів (дуже часто зарубіжних та висококваліфікованих), ІДІЛ видобуває за добу близько 34-40 тис. барелів нафти. Видобуте продається на свердловині за ціною від $ 20 до $ 45 за барель, заробляючи бойовикам в середньому $ 1,5 млн в день.

«Це ситуація, яка змушує вас сміятися і плакати», сказав один сирійський командир повстанців в Алеппо, який купує дизельне паливо у “халіфату” навіть, якщо ці сили борються одна проти одної на фронті. «Але у нас немає іншого вибору, і ми революція бідняків. Хто-небудь ще пропонує дати нам паливо? «

Велику частину нафти ІДІЛ контролює в багатій нафтою східній Сирії, де він створив плацдарм в 2013 році.  З північного заходу відступили, бо там нафти не було. Ці плацдарми були потім використані для консолідації контролю над всією східною Сирією після падіння Мосулу в 2014 році. Разом з ним були захоплені нафтові поля Аджиль та Аллас в іракській провінції Кіркук. У той самий день її приєднання, місцеві жителі кажуть, бойовики забезпечили поля інженерами, які були відправлені, щоб почати операції і відправляти нафту на ринок.

Близько 150 вантажівок наповнялися щодня, кожна з яких містила нафти на $10 000. Ісламська Держава втратила ці поля у квітні того ж року, але встигла заробити на них $450 млн за 10 місяців.

ІДІЛ має мандрівний комітет своїх фахівців, який перевіряє стан роботи на полях, контролює виробництво і бере інтерв’ю у працівників про операції. Він також призначає членів ІДІЛ, які працюють або на нафтові компанії в Саудівській Аравії або в інших країнах Близького Сходу, як «емірів», або князів, щоб запустити свої найважливіші об’єкти.

Підхід ІД до керівництва своєю територією є максимально децентралізованим. Здебільшого, це залежить від регіональних “валі” — губернаторів — які управляють своїми землями відповідно до приписів, встановленими центральною шурою ( владою). Нафтотрейдинг, медіа та військові кампанії координуються з центру, з Ракки. «Вони організовані в їхньому підході до нафти,» сказав високопоставлений західний чиновник розвідки

Документи, які були знайдені разом з убитим у травні минулого року “нафтовим еміром” ІДІЛ Абу Сайяфом ( справжне ім’я — Фатхі Бен Аун Бен Джильді Мурад аль-Тунісі) яскраво свідчать, що усі нафтові операції скурпулезно планувалися, усі витрати та прибутки від кожної з свердловин ретельно прораховувалися, щоб отримати максимум рентабельності на підвладній території.

Нагляд за нафтовими свердловинами ретельно здійснюється з боку Амніят (Amniyat), таємної поліції ІДІЛу, які забезпечують доправку доходів туди, де вони повинні бути — і відміряють жорстокі покарання, коли цього не роблять. Охоронці патрулюють периметр насосних станцій, у той час як далеко розкинуті окремі свердловини оточені захисними піщаними насипами і кожен трейдер ретельно перевіряється.

У полі  аль-Джібсса в провінції Хассакех,у  північно-східній Сирії, яке виробляє лише 2500-3000 барелів, постійно курсує «близько 30-40 великих вантажівок на день, кожна здатна вмістити 75 барелів», відповідно до одного місцевого нафтотрейдера.

іділ ринки нафти схема

 

Частина II. “Смертельна гра Башара Асада: як режим співпрацює з ІДІЛ”

Сили президента Сирії та бойовиків Ісламської Держави можуть протистояти на полі бою, але коли справа доходить до забезпечення електрикою або іншими життєво важливими чинниками, дві сили зливаються у страшній співпраці. Нафта з полів ІДІЛу забезпечує 90% потреб провладної території у енергії.

Під контролем Ісламської Держави знаходяться щонайменше 8 електростанцій, серед них 3 гідроелектростанції та найбільший у країні газовий завод. Режим надає компанії та персонал, які керують ними, спростовуючи цю співпрацю у офіційних повідомленнях, але таємно усіляко посилюючи її. І базується вона інколи на речах, значно важливіших, ніж гроші.

Робітники кажуть, що по угодам між ІДІЛ та режимом, сирійська держава та сирійські державні та приватні газові компанії оплачують та годують своїх співробітників, а також поставляють обладнання на об’єкти. Обидві сторони розділяють електроенергію, вироблену з важкого метану, т. зв. «сухого газу», в той час як ІДІЛ отримує паливо з рідкого газу на своїх заводах.

Наприклад, ті, хто працює на заводі Тувейнан, кажуть, що його газ йде прямо на теплові електростанції Алеппо. Якщо вони працюють — у районі міста постійна нестабільність — режим дає 50mW електроенергії щодня. ІДІЛ дає 70 МВт.

як іділ і асад ділять виробництво енергії

На більшості заводів, де обидві сторони співпрацювали, ІДІЛ використовував щоденний обсяг рідкої нафти або газу для приготування їжі, і конденсату — використовується для генераторів — для своїх членів або продавав його місцевим жителям. Через вкрай нестабільні умови, Тувейнан зараз виробляє близько 300 барелів конденсату, але не побутового газу.

Тувейнан частково у веденні сирійської компанії Hesco, чий власник, Джордж Хасвані, знаходиться під санкціями ЄС за підозрою в співпраці з режимом і ІДІЛом.  Кілька робітників сказали, що Hesco посилає ISIS 15млн сирійських лір (близько $ 50 000) кожен місяць, щоб захистити своє обладнання, яке коштує кілька мільйонів доларів.

Мішель Хасвані, син власника і менеджер Hesco, це заперечує. Він стверджує, що те, що нібито компанія платить або спілкується з ІДІЛ в будь-якому випадку «не вірно і неточно». Але він каже, що ІДІЛ «частково»  керує заводом.

На заводі встановлена сувора ісламська дисципліна, а майже усі порушення караються фізично — побиттям батогом, до 75 ударів.

Директор з операцій, Таха аль-Алі, був відомий в якості посередника у перемовинах з ISIS в Syrian Gas Company. Благочестива людина, він був популярний серед своїх колег, але працівники кажуть, що члени ISIS підозрювали його в тому, що він також працює і на режим, направляючи газ в Араку, яка не була під контролем “халіфату”, як тепер. Його витягли охоронці, а пізніше він був страчений.

«Він був звинувачений у глузливанні з ісламу і лояльності режиму», сказав один колега, який розповів про подію в телефонному інтерв’ю.

Робітники кажуть, Тувейнан продовжує функціонувати, незважаючи на насильство. Але поступово кількість робітників скоротилася з 1500 до 300, багато збігли.

Багато прихильників режиму наполягають, що ці угоди необхідні, щоб зберегти інфраструктуру і давати світло. Деякі угоди є продовженням вже існуючих угод з повстанськими групами, які контролювали райони, перш ніж ІГІЛ взяв їх влітку минулого року. «Там немає ніякої змови, але, як хлопці кажуть, режиму необхідна співучасть», сказав власник сирійської енергетичної компанії. Інший чиновник нафтової компанї, який працює з сирійським режимом, каже — жонглювання цими угодами викликало стурбованість у міністерстві нафтової промисловості.

Не всі контрольовані Ісламською Державою заводи таки страшні та нещасні, як Тувейнан.Співробітники кажуть, обходження краще на заводі «Conoco» в східному місті Дейр ез-Зор. Найбільший виробник газу в Сирії, завод був названий на честь американської компанії, яка вперше розробила його.

Співробітники кажуть, що його “емір” Абу Абдурахман аль-Джазраві — з Саудівської Аравії з багаторічним досвідом, який проводить тренінги і дає працівникам бочку конденсату кожен місяць на додаток до державної зарплати. Барель може продати за $ 100 — часто більше, ніж їх заробітна платня. (кому продати??)

Багато працівників також кажуть, що навіть знайти роботу на об’єктах, керованих режимом не є гарантією безпеки, оскільки вони все одно орієнтуються на джихадистів і через це трапляються криваві конфлікти, як от на заводі “Ебла” у Фаруклусі, контрольованому урядом Сирії. ISIS влаштував там у квітні два теракти: підірвав трубопровід та вбив менеджера.

Неподалік розташоване газове родовище Шаер, яке виробляє майже половину електроенергії Сирії, було захоплено ISIS двічі в 2014 році, перш ніж режим відбив його. Кожен, хто працював там зникли і вважаються загиблими.

Посадовці на заводі у Тувейнані не змогли знайти когось, хто був готовий замінити пана Алі. Але угода працює далі.

Частина III. Історія барелю нафти: від видобутку до продажу

нафта іділ карта

У цій останній частині статті ми, можна сказати, “на практиці” прослідкуємо шлях “бочонку” нафти від місця видобутку до кінцевого споживача.

Де добувають і як перепродають паливо

нафта іділ карта місць видобутку

У вищезгаданих родовищах у Дейр ез-Зорі, аль-Омарі та аль-Танаку.

Щоправда, після того, як коаліція, а згодом і Росія почали активно бомбити нафтові районі ІДІЛ, видобуток у жовтні того року впав на 30%. На локальному рівне використовується родовище Кайяра біля Мосулу, з якого отримують 8000 барелів щодня. Місцеві використовують його, щоб робити асфальт.

Ціна на “іділовську” нафту напряму залежить від її якості, і коливається від 25 до 45 доларів за барель ( див. таблицю нижче).

Трейдери мають кілька варіантів роботи:

1. Взяти масло в довколишніх заводів, розвантажити його і повернутися в чергу на поле — зазвичай робиться торговцями за договором на переробку;

2. Продавати свою нафту для трейдерів з невеликих автомобілів, які потім відправляють його в повстанцями на півночі Сирії, або на схід у бік Іраку;

3. Спробувати свої сили у самостійному продажу НПЗ або продати його на місцевому ринку нафти. Найбільший — поруч аль-Каїмом на кордоні Сирії і Іраку;

4. Більшість трейдерів вважають за краще відразу продавати нафту, і забрати свіжий номер (а значить і вищій у черзі) на полі. Вони можуть очікувати на прибуток принаймні у SL3,000 (близько $ 10) за барель.

 

карта повстанці іділ райони видобутку нафти у сирії

Як перероблюють паливо

Основна частина нафтопереробних заводів в “халіфаті” контрольованої Сирією. Ті з них які ще в руках повстанців, мають гіршу репутацію та якість матеріалу, ніж НПЗ на сході.

НПЗ виробляють бензин і мазут, важку форму дизеля для генераторів, що використовуються у містах — вимушена необхідність,так  як багато районів практично не мають електрики. Тому що якість бензину може бути непослідовною і  коштує він дорожче, мазут користується великим попитом.

Переробка здійснюється місцевими жителями, які побудували свої заводи після того, як рудиментарні “мобільні” НПЗ ІДІЛу були знищені авіаударами коаліції.

Власники зробили з бойовиками договори купівлі-продажу сировини. Є також ознаки того, що в останні місяці ІДІЛ,можливо, повернулась до переробки. В інтерв’ю з торговцями  FT виявила, що група купила п`ять нафтопереробних заводів з середини 2015 року. На таких заводах колишній власник залишається як “головна людина”. Група постачає нафту; натомість він бере на себе все виробництво мазуту і ділить прибутки з виробництва бензину.

Трейдери говорять, ІДІЛ навіть має свої танкери, які постачають нафту на НПЗ з родовищ регулярно. Група також очевидно, зберігає багато ранніх договорів з самостійними АЗС та інших заводами.

нещодавно придбані ІДІЛ заводи, нафта

Нафта на ринку

Після того, як нафта перероблена та куплена трейдерами, вона розходиться по ринкам у Ірак та Сирію і від цього моменту ІДІЛ вже майже не приймає участі в процесі.Близько половини нафти йде в Ірак, в той час як інша половина витрачається в Сирії, і на халіфатській території і повстанцями районах на півночі країни. Більшість міст мають свої маленькі ринки для місцевих жителів.

Ринки ІДІЛ

ринки іділ нафта

Є великі ринки, які контролює ІДІЛ у таких містах, як Манбідж або аль-Баб в східній місцевості Алеппо. Трейдери тут повинен представити документ, що підтверджує, що вони заплатили закят, десятину, щоб купувати нафту без податку. Торговці з повстанцями Сирії, хто не заплатив десятину, повинні платити податок SL200 за барель, або близько $ 0,67.

Деякі приватні ринки також стягують податки. Ринок в а Аль-Каїм, один з найбільших у регіоні, змушує покупців і продавців платити  SL100 ($ 0,30) за барель проданої або придбаної сировини.

нафта ринки іділ ірак

У містах, які контролюють ІДІЛ, таких як Мосул, паливо продається з міні «АЗС» з двома насосами. Вони всюдисущі на вулицях Мосулу і місцеві жителі, як правило, називають нафту  відповідно до частини Сирії, звідки вона прийшла. Це допомагає покупцям визначити якість масла і порівняти ціни.

Ринки повстанців

ринки повстанців нафта

Два типи палива продаються в повстанцями Сирії: дорожче паливо переробленен в областях ІДІЛ, і дешевше місцеве. Жителі, як правило, купляють поєднання обох, і використовують більш дешевий вибір для генераторів і притримують більш різноманітні варіанти якості для своїх автомобілів.

З моменту початку авіаударів, ціни мазуту і дизельного палива зросли в повсталих районах в два рази. Ціни на продукти харчування також стали вище тому що транспортні витрати у свою чергу зростають

Паливна контрабанда

Контрабанда палива в сусідні країни може бути хорошим бізнесом для підприємницьких сирійців і іракців.

Сирійські контрабандисти кажуть, що вона скорочується в останні місяці, і не через посилення прикордонного контролю, а через різке падіння світових цін на нафту, що зробило цю діяльність неприбутковою. Але деякі контрабандисти продовжують свою торгівлю.

Велика частина контрабанди з сирійської сторони йде з опозиційних областях на північному заході. В Іраку, основна частина контрабанди через північний Курдистан була заблокована, так кажуть місцеві жителі, маршрут зараз йде на південь через провінціїю Анбар до Йорданії.

Способи контрабанди

шляхи контрабанди нафти з сирії

Човни і трактори

Коли ціни на нафту були високими, контрабандисти завантажували великі каністри (50-60 літрів) нафти в металеі ванни або невеликі гребні човни і, використовуючи мотузки, прикріплені до кожного берегу річки, витягували свій вантаж через річку і потрапляли до Туреччини. На іншому березі, трактори чекали на нафту, закріпляли та везли її на місцевий неофіційний ринок,  де вони, у свою чергу, перевантажувалися до великих вантажівок, з яких і продавалися.

Труби

Деякі міста на кордоні Сирії та Турції співпрацювали, ховаючи маленькі гумові трубки під кордоном, наприклад, в Бесаслані. В останні місяці, Туреччина активізувала патрулювання кордонів і постійне викопування тимчасових трубопроводів.

Пішки

Популярним місцем перетину для контрабандистів, що перевозять каністри палива на спинах був перхід між захопленим повстанцями містом Карбет аль-Джоз та селищем Гувеччі у Туреччині. Цей шлях був в значній мірі перекритим турецькими силами, але віддалений і складний для моніторингу ландшафт робить неможливим контроль усіх переходів.

Верхи

В таких місцях, як аль-Сармада і аль-Рай, контрабандисти перетнули кордон на мулах, ослах чи конях, які можуть нести нести від чотирьох до восьми каністр одночасно.

Насамкінець: Авіаудари та нафтова галузь

Атаки з повітря почалися, як вже зазначалося, у жовтні та посилилися у листопаді. Вони в основному цілили у центри добування нафти, а не її переробки чи ринки збуту.  Наприклад, бомбили родовище аль-Омар( пам’ятаєте початок статті?), а також інфраструктуру, яка качала та передавала нафту — труби та нафтопроводи.

Це було важливо, тому що свердловини могли бути в 30 км одна від одної, і автоматична віддалена техніка дозволяла робочим закрити свердловину, що була вражена і уникнути розповсюдження вогню. Тепер, кожне родовище повинне працювати вручну, що значно уповільнює процес.

Але ціна за це — життя людей. Цивільні трейдери постраждали від великого числа авіаударів. Місцеві цивільні побоюються за своє власне економічне виживання.

“Ці удари вражають нашу інфраструктуру і знищують її. Це показує, що ціль — знищити сирійський народ”, — каже Омар аль-Шималі, житель Алеппо.

Нафтовий кураж ІДІЛ не може тривати вічно. Бомбардування коаліції, приєднання до конфлікту Росії (яка поки що, щоправда, більше атакує повстанців проти режиму Башара Асада, ніж справжніх бойовиків ІДІЛ, завдаючи ударів по здебільшого мирному населенню) і низькі ціни на нафту можуть чинити тиск на доходи. Найбільшою загрозою для виробництва, однак, було виснаження родовищ у Сирії. У Держави просто не має сучасних технологій для протидії цьому, якає у розпорядженні великих іноземних кампаній. Місцеві жителі описують повільний спад у виробництві. Необхідність палива для військових операцій ІДІЛу означає, що меншу його кількість можна продати на ринку.

Але поки що регіон залежить від нафти ІДІЛ, хоч “халіфат” і зіткнувся з проблемами, які йому не до снаги вирішити, що може пришвидшити його падіння.

За матеріалами Finanical Times: 1, 2, 3

Джерело: штрих-code




Комментирование закрыто.