Битва за Європу: що значать результати виборів в Австрії?

Ілія Куса, для "Хвилі"

Останній рік приніс із собою чимало викликів, як для України, так і для Європи. Політичний землетрус сколихнув європейський континент, призвівши до радикальних змін всередині європейського суспільства та політикуму. Безпрецедентний наплив біженців з Близького Сходу та Африки, стомленість війною в Україні, постійна загроза російської агресії зі сходу, неоднозначна війна в Сирії, загострення відносин між країнами ЄС, тероризм та зростання євроскептицизму – всі ці фактори разом запустили процес радикальних змін політичного ландшафту в Європі. Змін, які ще рік тому вважалися неможливими.

Чому нова «битва за Європу» — для нас важлива?

Небачена з часів Другої Світової війни (або з часів Балканських воєн, залежно від того, як аналізувати цифри) міграційна криза вдихнула нове життя у, до того маргінальні та доволі непопулярні, популістські та ультраправі рухи та партії в Європі. Гостра необхідність в реформуванні ЄС, помножена на стомленість від війн в Сирії та Україні та потужний інформаційно-психологічний тиск з боку Росії та її сателітів – поставив на порядок денний питання, пов’язані із самим існуванням Союзу. Піднесення популістів та правих – ще більше каталізувало дезінтеграційні процеси. Або ж, принаймні, створювали подібну ілюзію через агресивний та наступальний характер інформаційної та медійної кампаній цих політичних сил. Референдум про вихід Великої Британії зі складу ЄС, референдум про Угоду про асоціацію між Україною та ЄС у Нідерландах, прихід до влади у США Дональда Трампа та інші подібні міжнародні процеси – стали шоком для європейської спільноти. Зазвичай тихий та стабільний регіон – зараз стає свідком серйозних політичних трансформацій, адже провідниками цих перетворень часто стають вкрай радикальні персони, які часто-густо діють у стилі «Мы старый мир разрушим, а затем…».

Звісно, переоцінювати роль правих чи лівих популістів не варто. Дуже часто це лише психологічний ефект, а на практиці – все закріплюється в рамках існуючої політичної кон`юнктури. Так було і з приходом до влади в Греції Алексіса Ципраса, обіцянки якого були на межі ідеї повного переформатування політичної та економічної систем країни. Втім, дуже швидко, він був загнаний в існуючі об’єктивні обставини функціонування грецької економіки та її місця в європейській регіональній системі та політиці. Однак, ігнорувати справді драматичні зміни, свідками яких ми стаємо, або можемо стати – неможливо, позаяк вони прямо чи опосередковано впливають на Україну. Серед таких подій, які приніс нам 2016 рік (та ще принесе 2017-й) – референдум в Італії, президентські вибори в Австрії, президентські вибори у Франції, вибори президента у Німеччині, вступ на посаду президента США Дональда Трампа, вихід Британії з ЄС, вибори у Нідерландах, вибори президента Молдови, вибори президента в Болгарії. В усіх цих подіях спільне одне – піднесення правих сил та популістів, які на хвилі вищеназваних проблем переживають «відродження» своїх, здавалося б, забутих ідей. Україна в цьому політичному пазлі – займає не останнє місце, адже чимало представників цих політичних сил мають відверто проросійську спрямованість, що може потенційно загрожувати ситуації на Донбасі та в Криму. Саме тому, ця своєрідна «битва за Європу» — між старим усталеним та новим реакційним світами — має становити для нас особливий інтерес. І розпочати цікавитися цією темою я планую з Австрії.

Австрія – правий популіст проти морального авторитета

Першим боєм у «битві за Європу» стали вибори президента в Австрії. Точніше, перевибори. Поки цей матеріал писався, в Австрії вже оприлюднили перші результати. Тим не менше, вважаю, що зупинитися на цих виборах – все одно варто. Оскільки політична ситуація в країні залишатиметься такою ще кілька років, а попереду – парламентські вибори.

Дільниці для голосування відкрилися 4 грудня вранці. Вдруге за останні півроку, мешканці Австрії мали проголосувати за нового президента країни. Боротьба розгорнулася між двома кандидатами – представником ультраправої «Партії Свободи» Норбертом Хофером та незалежним політиком, колишнім лідером «зелених» Александром Ван дер Белленом. Першого вважають радикалом та євроскептиком. Інший – є уособленням «морального авторитету» для австрійців. Це вже другий їхній бій за посаду глави держави. Попередній стався у травні. Тоді Александр Ван дер Беллен обійшов свого суперника, отримавши всього лише на 31 тисячу голосів більше (це менше 1%). Через такий малий розрив, Хоферу було не складно оскаржити результати в Конституційному суді. У своєму позові він послався на «неякісний клей», яким заклеювали бюлетені. Щоправда, він не зовсім й збрехав. Одразу на кількох дільницях проблеми із клеєм дійсно були. А соратники Хофера вміло та оперативно цим скористалися, надавши відповідні докази суду. Відповідно, суд ухвалив рішення організувати перевибори. А тепер – пару слів про посаду президента Австрії.

Австрія – парламентська республіка, а тому всі важелі впливу – зосереджені в руках парламенту та уряду на чолі із канцлером. Главою держави є президент, який виконує здебільшого церемоніальну роль. Втім, він дійсно має кілька важливих функцій. Президент країни є верховним головнокомандувачем. Він призначає чиновників та схвалює кандидатуру канцлера та склад його уряду. Щоправда, членів уряду призначає сам канцлер і подає на затвердження президенту. А тепер – найбільш важлива «кнопка» на пульті управління президента. Він має право розпуску обох палат парламенту та звільнення з посади канцлера. В принципі, саме останні повноваження – найцінніший «приз» за перемогу на виборах.

Тепер – докладніше про самих кандидатів.

Зі своїм 10-річним стажем, 45-річний Норберт Хофер вважається молодим політиком. Його політична програма ґрунтується на ідеологічних засадах ультраправої «Партії Свободи». Основні її пункти виглядають наступним чином:

  • Обмеження міграції, скасування «політики відкритих дверей»;
  • Політика «поваги до старших», збільшення розміру пенсій;
  • Підтримка родини та традиційних гендерних ролей;
  • Скасування «політики економії» та запровадження системи «розуміного витрачання ресурсів»;
  • Збереження робочих місць для австрійців.

Обрання політика із такою програмою означало б різкий «правий розворот» в політиці Австрії. У разі перемоги, Хофер став би першим післявоєнним ультраправим президентом в Євросоюзі. Всі президенти Австрії до нього – були представниками або консервативної Народної партії, або Соціал-демократичної партії. Таким чином, домінування центристських сил в країні тривало понад 70 років. Цю традицію поламав 2016 рік. Представники двох традиційних політичних сил – навіть не увійшли у список «фаворитів» перегонів. Результат соціал-демократів був серйозно підірваний раптовою смертю в 2014 році їхнього кандидата Барбари Праммер, що змусило швидко шукати їй заміну. А кандидат від консерваторів Андреас Коль отримав у першому турі лише 11% голосів – найгірший результат в їхній історії. Міграційна криза суттєво вплинула на погляди європейців, а непопулярна «політика відкритих дверей» підштовхнула праві сили до розгортання нової боротьби за владу. Цьому сприяли як анти-іммігрантський інформаційний дискурс в Європі, так і падіння рейтингу соціал-демократів та консерваторів. У 2015 році Австрія отримала 90 тисяч лише офіційних заявок на отримання притулку. Це – друга за популярністю країна серед біженців після Німеччини. Крім того, на темі мігрантів та відносин із Росією Норберту Хоферу, як і всім популістам, було дуже легко спекулювати. Емоційна забарвленість обох питань та «чуттєвість» питання зв’язків Австрії та Росії грали йому лише на руку. За інтенсивністю маніпуляцій та потужністю впливу на почуття людей, ці теми були тим самим, що й для українців – тема тарифів.

Хоча функції президента обмежені, перемога Хофера має, перш за все, психологічний та символічний ефект. Для будь-яких популістів та правих символізм у поєднанні з потужним психологічним ударом є надважливим. Це трамплін для їхніх подальших перемог, козир, який вони використовуватимуть для тиску, закріплення своєї позиції та отримання необхідного рівня легітимності перед іншими виборами. «Партія Свободи» — має великі плани на парламентські вибори. У цьому контексті, Норберт Хофер як президент міг бути чудовим медійним образом міцності та впливовості цієї політичної сили.

Важливим моментом в передвиборній кампанії Хофера є «російське питання». Австрія, не без відвертого невдоволення, приєдналася до санкцій, запроваджених Євросоюзом проти РФ через анексію Криму та війну на сході України. Весь цей час країна, яка багато років була і є зав`язаною на російський газовий ринок, не уникала можливості зайвий раз покритикувати санкції. Проте – особливих рухів убік скасування чи обмеження цих заходів – не було. Натомість, Норберт Хофер публічно виступає за скасування всіх або ж частини санкцій та поглиблення співпраці із Росією в енергетичній галузі. Крім того, Хофер публічно визнав окупований Крим російським, чим викликав бурхливу реакцію в Києві. Тому перемога саме цього кандидата – є прямою загрозою для відносин Києва та Відня. Але тут варто наголосити, що і його суперник – Александр ван дер Беллен – також не такий уже й палкий прихильник України. Зокрема, в одному з інтерв’ю навесні 2016 року він пояснював анексію Криму «загрозою вступу України до НАТО», повторюючи відповідну мантру російської влади. Також він заявляв,що, мовляв «Крим завжди був російським». Відтак, очікувати від президентських виборів чогось великого – українцям не варто, як і кричати «зрада» чи «перемога» після оголошення результатів. Але кандидатура Хофера, безперечно – набагато гірша.

72-річний Александр ван дер Беллен є ветераном австрійської політики. Чимало людей називають його повною протилежністю Норберту Хоферу. На його боці – врівноважена політична програма, роки досвіду на посаді лідера «Партії зелених» та репутація шанованої та поважної людини в Європі. Перед виборами ван дер Беллен вийшов з «Партії зелених» та пішов на перегони як незалежний кандидат. Це – прояв відданості австрійським політичним традиціям, згідно із якими – кандидат має виконувати роль формального нейтрального переговірника між владою та суспільством. Цю традицію порушив набагато радикальніший Норберт Хофер, чим привернув увагу одних людей та відвернув від себе інших. Величезний «буст» рейтингу ван дер Беллена дали підтримка з боку колишнього президента Хайнца Фішера та кандидата від лібералів Ірмград Гріс. Останні мобілізували свій електорат довкола ван дер Беллена для протидії Хоферу. Основні пункти політичної програми кандидат від «зелених»:

  • Зближення із США та ЄС;
  • Збереження санкцій проти Росії;
  • Збереження зв’язків із РФ у галузі енергетики;
  • Зміцнення Євросоюзу;
  • Обмеження «політики відкритих дверей», пошук загальноєвропейського компромісу у питанні біженців.

Епілог

Для України результат президентських виборів в Австрії не є чимось апокаліптичним. Норберт Хофер міг серйозно підірвати європейську підтримку Києву та зашкодити реалізації Києвом своєї стратегії протистояння Росії. У разі своєї перемоги, Австрія була б черговим фактором розколу всередині ЄС. До того ж, «Партія Свободи» нерідко закликала до референдуму, подібного до того, який пройшов у Великій Британії – щодо виходу з організації. З іншого боку, Александр ван дер Беллен є кандидатом, більш прийнятним українцям. Не тому, що він щодня ходить у вишиванці, а тому що банально не є прихильником радикальних політичних маневрів та євроскептичних течій. До того ж, із ним домовитися набагато легше, аніж із Хофером.

Поки ця стаття писалася, з`явилися перші результати виборів президента. Александр ван дер Беллен набирає 53,4% голосів. Норберт Хофер із 46,4% вже визнав поразку та привітав свого опонента із перемогою. Хоча офіційних даних поки немає, цей результат вже свідчить про перемогу кандидата від «зелених». Бій за Австрію проєвропейським силам вдалося виграти. Україні ж – доведеться мобілізувати дипломатичні ресурси для налагодження зв’язків із новим главою держави. Скидати ультраправих з рахунків – не варто, адже попереду – парламентські вибори. Вони є – важливішими, аніж президентські. З огляду на публічну відмову Александра ван дер Беллена співпрацювати з правими силами у разі їхньої перемоги на виборах до парламенту – політична криза в країні у форматі протистояння президента та уряду може стати реальністю. Саме тому про Австрію Україні забувати не слід.

Фото: Эксперт

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.