Битва за Європу. Референдум в Італії

Ілія Куса, для "Хвилі"

referendum-v-italii

4 грудня в Італії сталася подія, що сколихнула всю Європу. Поки в Австрії святкували перемогу на президентських виборах про-європейського політика, у Римі про-владний табір програв на конституційному референдумі. Глибокої вночі, одразу після оголошення перших результатів голосування, прем’єр-міністр країни Маттео Ренці виступив та оголосив про свою відставку. Для багатьох результат референдуму не став несподіванкою.

Більшість соціологічних служб ще напередодні голосування прогнозували поразку влади. Та проблема навіть не у відкинутій виборцями конституційній реформі. Для європейців набагато серйознішим постало питання подальшої долі Італії у складі Євросоюзу. Адже відставка італійського уряду та дострокові парламентські вибори можуть привести до влади в Римі правих популістів, які вже давно чекають свого зіркового часу. Європа ще не повністю оговталася від фатального референдуму у Великій Британії, який поставив під сумнів імідж ЄС та надав політичних бонусів і додаткових аргументів євроскептикам. Тепер, чимало оглядачів кажуть й про «Italexit» (вихід Італії з ЄС), посилаючись на сумний досвід британців. Дехто вже починає будувати апокаліптичні сценарії для Європи, а окремі представники проросійських та популістських сил на повну силу заходилися розганяти дискурс «Загнивающий Запад». Хоча визначати наперед долю Італії поки що зарано, та варто зупинитися детальніше на причинах референдуму та його наслідках – як для самого Рима, так і для Європи та України.

Навіщо був організований референдум?

Політична система Італії багато років залишалася незмінною. З часів кінця Другої Світової війни італійська політична структура виглядала у формі ідеальної симетричної двопалатної парламентської системи. В країні діяли нижня палата парламенту (Палата представників) та верхня (Сенат Республіки). Будь-який законопроект має бути схвалений обома палатами парламенту. При цьому, текст закону має бути однаковим. Відтак, якщо одна палата вносить поправки до закону, то інша – має зробити те саме, і навпаки. В італійців цей, часом нескінченний, процес перекидання закону з однією палати в іншу називають «navetta parlamentare» («човниковий парламентаризм»). Дехто вважає таку систему ідеальною та дещо схожою на «систему стримувань та противаг» у США. Інші ж – наголошують на «занадто парламентському» характері системи та високому рівні бюрократії в державному апараті. Через це за їхніми словами – процедура ухвалення закону може затягнутися на роки. Ані президент, ані уряд при цьому не володіють достатніми повноваженнями, щоб хоч якось вплинути на ситуацію. У відповідь, прихильники системи відзначають – зосередження влади в руках уряду дозволить одній партії диктувати умови іншим.

nastroeniya-v-italii-pered-referendumom-v-2016

Такий «срач» по-італійськи триває багато років. Перші спроби змінити систему відбулися у 1980-х та 1990-х роках. Три конституційні комісії намагалися виробити прийнятні для всіх поправки до Конституції, але вони завершилися невдало. Пізніше, у 2005 році італійській владі на чолі з тогочасним прем’єр-міністром Сільвіо Берлусконі вдалося протягнути відповідні поправки через парламент. Вони надавали широкі повноваження уряду. Однак, ці пропозиції були відкинуті на конституційному референдумі 2006 року. Реформа була схожою на ту, яку просував Маттео Ренці, дарма що цього разу Берлусконі виступив різко проти таких поправок. По-перше, він вже не прем’єр, а по-друге, він активно почав розкачувати ситуацію під дострокові вибори, граючись у популізм та демагогію.

У будь-якому разі, спроба Маттео Ренці – це вже п’ятий раунд у битві за політичну систему країни. Насправді, свій намір здійснити кардинальні реформи у цій галузі Ренці висловлював ще на початку свого прем’єрства у лютому 2014 року. Готувався він до цього два роки. Стільки ж відповідна пропозиція розглядалася парламентом за тією ж схемою «човникового парламентаризму». Провести референдум парламент дозволив лише у квітні 2016 року. Для просування кампанії «за» пакет реформ, Ренці навіть найняв американського політтехнолога Джима Мессіну, який колись займався перевиборними кампаніями президента США Барака Обами. Самі поправки виглядали наступним чином:

  • Переформатування Сенату Республіки у «Сенат регіонів», основою формування складу якого стануть мери міст та регіональні радники, а кількість зменшиться з 315 до 100 осіб;
  • Різке скорочення повноважень Сенату, скасування його права вето на всі закони. Сенат матиме законодавчу владу лише стосовно змін до Конституції та реформ. Все інше – лише у вигляді «рекомендацій»;
  • Урізання частини повноважень регіональних рад. Питання енергетики, стратегічної інфраструктури та громадянської оборони вирішуватимуться напряму прем’єр-міністром;
  • Зміни до порядку проведення референдумів. Кількість підписів, необхідних для проведення такого голосування, збільшиться з 500 до 800 тисяч.

Проект реформ викликав справжній буревій в інформаційному просторі Італії. Політики, громадські діячі, журналісти та юристи розділилися у своїх поглядах на пакет реформ. Серед політичних партій бій за реформи розгорнули соціал-демократи, центристи та ліберали з партії «Громадянський вибір». Голосувати проти законів агітували праві популісти з «Руху п’яти зірок» та «Ліги Півночі», правоцентристи з партій «Вперед, Італія!» на чолі із Сільвіо Берлусконі, ліві партії, праві націонал-консерватори з альянсу «Брати Італії» та консерватори з «Партії консерваторів та реформістів».

Згодом Маттео Ренці зробив те, що й досі не можуть зрозуміти деякі політичні оглядачі. Отримавши дозвіл парламенту на проведення референдуму, він заявив, що у разі провалу голосування – піде у відставку та завершить політичну кар’єру. Таким чином, він фактично прив’язав результати референдуму по конституційній реформі до свого та своєї партії політичного майбутнього. Чому Ренці пішов на такий «ва-банк»?

З одного боку, успіх на референдумі дав би йому карт-бланш на усі без винятку реформи, необхідні для стабілізації діяльності уряду та економічної ситуації в Італії, яка вже багато років перебуває у підвішеному стані. З іншого боку, очевидно, в якийсь момент зіграла «італійська імпульсивність», і Ренці, за висловлюваннями італійських ЗМІ, «погарячкував», увірувавши у те, що перемога все-таки у нього в кармані. Втім, така логіка має сенс, оскільки Маттео Ренці мало що втрачав. Реалізація його амбітних економічних реформ була неможливою при наявній політичній системі. Рано чи пізно, провал в їх імплементації призвів би до поразки Демократичної партії на чергових виборах. А тому, ймовірно, прем’єр-міністр вирішив не тягнути. З іншого боку, прив’язка результатів референдуму до своєї персони, зосередження уваги інформаційної кампанії не так на самих поправках, як на майбутньому італійського уряду – визначило наперед результат цієї ініціативи. Адже чимало людей були невдоволені політикою Ренці, який уособлював ненависну їм політику економії ЄС. Крім того, таке зміщення акценту дало можливість його політичним опонентам легше маніпулювати громадською думкою, оскільки вони могли дебатувати не так про самі реформи, в яких чимало їх представників нічого не тямили, як про нинішній італійський уряд. А атакувати Маттео Ренці у купі із контраргументами по конституційній реформі – набагато зручніше в інформаційно-психологічному контексті. Таким чином, риторика правих популістів з «Руху п’яти зірок» та «Ліги Півночі», які розгорнули цілу інформаційну кампанію проти прем’єра, допомогла визначитися тим виборцям, які коливалися між «так» та «ні». Ренці, який пов’язав власні політичні амбіції із доволі нестійким за рівнем підтримки виборців референдумом – припустився помилки. Чимало європейських ЗМІ слушно пов’язували ситуацію із «синдромом Кемерона» в Британії. Той так само прив’язав свою політичну долю до референдуму про вихід країни з ЄС. На виході – частина виборців просто голосувала проти Кемерона, а не за вихід з ЄС.

Результат референдуму

rezultat-referenduma-v-italii

Відповідно до офіційних результатів голосування, опублікованих МВС країни, «за» проект реформ проголосували 40,89%, а «проти» — 59,11%. Підтримали пакет реформ більшістю голосів лише три провінції (Емілья-Романья, Тоскана і Трентіно-Південний Тироль) та італійці закордоном.

Прогнози та наслідки для Італії та Європи:

«Я програв, і моєї роботи більше немає. Удачі всім нам в подальшому» — такими були останні слова Маттео Ренці на нічній прес-конференції в Римі після оголошення результатів референдуму. У понеділок Італія прокинулася у стані банківської кризи, погіршення економічної ситуації, політичного безладу, неприйнятого бюджету та різкої активізації правих популістів. Саме останні й стали головними переможцями дня. Їхні позиції значно посилилися після провалу референдуму. Лідер право-популістської партії «Рух п’яти зірок», колишній комедійний актор Беппе Грілло вже заявив про готовність сформувати новий уряд та закликав до дострокових парламентських виборів. Аналогічну заяву зробили й лідери «Ліги Півночі» Маттео Сальвіні та «Вперед, Італія!» Сільвіо Берлусконі. Маттео Ренці вже у понеділок передав заяву про відставку президенту Серджо Маттареллі. Глава держави вмовив Ренці залишитися на посаді до ухвалення бюджету на наступний рік у кінці грудня.

Дострокові вибори в Італії у 2017 році – малоймовірні. Попри опубліковані вже прогнози про «Армагеддон», який насувається на Італію нібито вже завтра, кричати про «зраду» поки що зарано. Президент Серджо Маттарелла навряд чи піде на вибори, попри тиск з боку опозиції. Він може призначити тимчасову адміністрацію на чолі із представником керівної Демократичної партії. Найбільш імовірним кандидатом є нинішній міністр фінансів П’єр Карло Падоан. У такому вигляді вони намагатимуться втриматися при владі до чергових парламентських виборів навесні 2018 року. Або ж до літа 2017 року. Заступник секретаря Демократичної партії Лоренцо Гуерін припускав до референдуму, що дострокові вибори можна буде провести влітку наступного року за новими правилами. Звісно, опозиція з числа правих популістів буде розхитувати ситуацію з прицілом на дострокові вибори якомога раніше. Їхній рейтинг дозволяє їм сьогодні марити безпрецедентним успіхом на виборах. Попри відставку Ренці, він залишається лідером найбільшої партії в парламенті.

В Європі новину з Італії зустріли зі стриманим оптимізмом. Голова Банку Франції Франсуа Віллерой закликав не пов’язувати італійський референдум з британським. Лідер ультраправого «Національного фронту» Франції Марін ле Пен привітала своїх однодумців з італійської «Ліги Півночі» з перемогою. Валютні ринки відреагували зниженням, але паніки не сталося, оскільки всі очікували подібного результату. Втім, ситуація може вплинути на європейську та італійську економіку в стратегічній перспективі. Італія – третя економіка ЄС, і її економічні показники падають. Зараз її ВВП на 12% менший за докризовий період 2008 року. Співвідношення боргу до ВВП складає 133%. Гірша ситуація лише в Греції. Величезною проблемою залишається слабкість італійського банківського сектору. Відставка Маттео Ренці та піднесення популістів призведуть до хаосу. Політична турбулентність Італії – не новина для Європи вже багато років, але сьогодні вона накладається на великі проблеми економіці. Лише в одного банку – «Monte Paschi», який є найстарішим у світі – приблизно 47 мільярдів євро прострочених кредитів. Загальна сума таких кредитів по усім італійським банкам складає захмарні 300 мільярдів євро. Загострення політичної ситуації може призвести до поглиблення банківської кризи та банкротству великої кількості малих підприємств, які є основою італійської економіки.

Референдум в Італії небезпечний для європейського проекту, оскільки дає популістам та євроскептикам додаткові аргументи до риторики «ЄС занепадає». На тлі виборів у Нідерландах, Німеччині та Франції у 2017 році, кожна перемога популістів додає їм балів та шансів на успіх в цих країнах. Чи дозволять популістам й далі прямувати до владного «олімпу» в Італії – залежить від нинішньої коаліції. Вона на сьогоднішній момент на готова давати дорогу своїм опонентам. А тому буде робити все, щоб зберегти уряд, переформатувати його або ж призначити новий – технократичний.

Прогнози та наслідки для України:

Для України наслідки провального референдуму в Італії цікаві з погляду санкційної політики Рима стосовно Росії. Відставка Ренці, якщо дійсно буде доведена до кінця – це удар по єдності ЄС. А будь-який підрив стабільності Євросоюзу працює проти функціонування антиросійських санкцій. Більше того, італійські праві популісти вважаються лояльними Кремлю. «Рух п’яти зірок» на чолі із Беппе Грілло послідовно виступає проти санкцій та за зближення з Москвою. Кілька разів вони реєстрували в парламенті проект закону про скасування санкцій проти Росії за анексію Криму та війну на Донбасі. Відтак, у разі їхньої перемоги на виборах та формування уряду – Україна, скоріше за все, втратить Італію як союзника по санкціях. Офіційний же Рим у такому випадку буде підривати всі спроби ЄС зберегти санкційну політику незмінною. Звісно, варто відзначити, що й сама Італія доволі неоднозначно ставиться до питання санкцій проти РФ. Кілька провінцій вже голосували за визнання Криму російським. Хоча це й мало суто символічне значення, такий жест – чітко вказує на політичні вподобання деяких місцевих громад. Якщо вірити соціологічним опитуванням, результати яких публікували в італійських ЗМІ влітку, 51% мешканців країни негативно ставляться до санкцій проти РФ.

Тим не менше, поки при владі в Римі зберігається уряд соціал-демократів – Україна може розраховувати принаймні на мінімальну підтримку тих санкцій, які сьогодні запроваджені проти Кремля. Якщо популістам не вдасться пробити питання з достроковими виборами, санкції проти Росії гарантовані щонайменше до 2018 року, коли відбудуться чергові парламентські вибори. У подальшому Києву варто уважно слідкувати за ситуацією в Італії, щоб робити правильні висновки з політичних трансформацій в цій країні.




Комментирование закрыто.