Які податкові зміни врятують українську економіку?

Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг», кандидат економічних наук, для "Хвилі"

Уже зараз очевидно, що новий державний бюджет-2019 зверстано на приматі зовнішніх запозичень для погашення старих боргів. Плюс – заплановане збільшення його дохідної частини на 11,2 % уряд збирається досягти переважно за рахунок підвищення ставок акцизного збору (тютюн, алкоголь, рента за користування надрами і радіочастотним ресурсом тощо).

При цьому заплановане бюджетом підняття соціальних стандартів, в тому числі – мінімальної заробітної плати до 4 173 гривень, не має належного економічного обгрунтування. Адже держава витрачає більше, ніж може собі довзволити. Усе це неминуче може призвести до подальшого знецінення національної валюти, включення «друкарського станка» Нацбанком і стрімкого наближення економічного колапсу. Хоча цих вкрай негативних наслідків можна уникнути, активувавши справжні економічні реформи (передовсім, в податковій сфері) без озирання на олігархічні клани, і задіявши внутрішні резерви економічного зростання.

Відтак, пропоную конспективно розглянути роль податкової системи та деяких інших чинників, адекватне реформування яких могло б надати українській економіці могутнього поштовху, аби виборсатися з боргової й переддефолтної «ями».

            Компенсатор податкових новацій – кінцевий споживач

Одразу слід зазначити, що жодні ефективні реформи неможливі без попереднього аудиту всієї економіки на предмет виявлення тих критичних точок, де у нас відбуваються найбільші втрати. Наприклад, із-за корупційних схем на митниці державний бюджет щороку втрачає близько 10 мільярдів євро, що більше за одну десяту всієї дохідної частини річного кошторису держави. Нещодавно була оприлюднена інформація, що сумарні втрати води, яка тече по застарілих і зношених комунальних трубах України, призводить до збитків у сумі аж в 1,5 млрд. доларів США щороку. Це майже дорівнює сумі очікуваної від Міжнародного Валютного Фонду позички у 1,8 млрд., без якої, як нам кажуть численні урядові й експертні лобісти Фонду, українська економіка скотиться в дефолт. До речі, за оцінкою того ж таки МВФ, Україна щороку втрачає майже 2 % економічного зростання через корупцію.

Очевидно, що й нинішня податкова система суттєво гальмує розвиток економіки. І в спробах її реформування часто не спрацьовують спрощені рецепти, які полягають лише у зменшенні податкових ставок або заміни податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал. Наприклад, подвійне зниження у 2016 році ставки єдиного соціального внеску з 41 % до 22 % обернулося втратами у майже 20 млрд. грн. надходжень до бюджету. Той же таки дефіцит Пенсійного фонду після зниження ЄСВ зріс з 80 до 145 мільярдів грн. Чи вийшов при цьому бізнес з тіні? Мінекономрозвитку констатує, що тіновий сектор української економіки займає третину, за даними МВФ на сьогодні ця частка становить 45 %. А 40 % платників соціального внеску із зарплати декларували мінімалку.

Урядом анонсовано, що вже незабаром фіскали здійснюватимуть рейди компаніями, аби виявити працівників, котрим виплачуються зарплати в «конвертах». Втім, імітацією боротьби з наслідками, а не з причинами економічної біди в Україні вже давно нікого не здивуєш. Водночас, ненадходження до бюджету уряд намагається перекрити зменшенням бюджетних асигнувань на соціальні статті витрат – завдяки реалізації пенсійної, медичної, освітньої, трудової та інших схожих «реформ», де діє ліберальний концепт усунення держави од відповідальності за соціальну сферу, з наступним переведенням її на комерційні «рейки» без введення суттєвих «страхових» запобіжників. Наприклад, вже сьогодні відомо, що з підвищенням ціни на газ для домогосподарств приблизно на чверть, субсидії на 2019 рік уряд планує зменшити на 15 млрд. в порівнянні з поточним роком – до 55 млрд. грн.

Відтак, якщо просте арифметичне зниження податків не спрацювало, мали б застосовуватися інші, більш ефективні кроки податкового реформування. Один з них, ймовірно, буде впроваджено з наступного року – податок на прибуток (18 %) планують замінити податком на виведений капітал (ПВК). Якщо це відбувається шляхом виплати дивідендів, то застосовуватиметься ставка 15%, якщо іншим способом (роялті, фіндопомога, франшиза, трансфертні ціни, тощо) — 20%. Очікується, що цей новий алгоритм надасть підприємствам стимули, щоб не «оптимізувати» свій реальний прибуток шляхом декларування роздутих витрат, і не виводити безперешкодно мільярди в офшори. А головне – уможливить інвестування значної частини доходів у розвиток та модернізацію виробничих потужностей, адже коли прибуток реінвестується, то за новим законом він не оподатковується.

Але й тут не все так однозначно: низка експертів висловлює серйозні побоювання щодо дії нового податкового алгоритму. Річ у тім, що втрати перших двох років від впровадження цієї схеми, за різними оцінками, становитимуть від 23 до 47 млрд. грн. Оскільки існує висока ймовірність того, що власники на перших порах відкладатимуть виведення своїх прибутків.  ДФС навіть озвучує ще більш песимістичну цифру – від 80 до 100 млрд. грн. І справді, такі втрати бюджету, за нинішньої турбулентності економіки, можуть виглядати загрозливими. Водночас, навряд чи уряд компенсуватиме їх за рахунок скорочення видатків бюджету. За цих умов невідомо, хто тоді стане компенсатором. Існують побоювання, що це будуть приватні підприємці і наймані працівники, по яких вдарить непряме оподаткування. Адже відомо, що у нас у загальній структурі адміністративних податків питому вагу у 75 % і без того посідають непрямі податки – ПДВ, акцизний податок, рента. Вони безпосередньо сплачуються кінцевими споживачами, що, по суті, є перекладанням податкового тягаря на громадян.

З іншого боку, прибічниками нового алгоритму оподаткування прогнозується, що податок на виведений капітал вже у перші 5 років сприятиме значній детінізації економіки, а на 4-й рік після введення ПВК може принести додатково від 50 млрд. грн. додаткових надходжень. Це приблизно така ж сума, яка сьогодні надходить до держбюджету у вигляді податку на прибуток. Якщо ж взяти до уваги той факт, що щорічно в офшорні юрисдикції вітчизняний великий бізнес «вимиває» 250-300 млрд. грн. – за рахунок роялті, фінансової допомоги, трансфертного ціноутворення, кредитів материнських структур – то для запобігання такому масштабному знекровленню української економіки ефект від дії ПВК виглядає цілком виправданим. Іще один, як на мене, позитивний момент: ведення бізнесу відбуватиметься за більш чіткими і прозорими правилами, які унеможливлять мотивацію для тих же фіскалів «малювати» підприємцям «необхідний» прибуток, а бізнес-структурам завищувати власні витрати для оптимізації.

Податкова амністія, пільги стартапам і спрощене адміністрування

На мою думку, ще одним вкрай ефективним інструментом детінізації і деофшоризації незаконно виведених капіталів є разова податкова амністія з легалізацією бізнесом шляхом подання фіскальним органам так званої нульової декларації.  Адже, ні для кого не секрет, що під виглядом іноземних інвестицій, в країну повертаються її ж гроші з офшорних юрисдикцій: так, найбільшим інвестором в Україну є Кіпр, а реальними власниками цих іноземних активів є українці, які діють через фактично фіктивні компанії. Зарубіжних прикладів успішно реалізованих податкових амністій – більш, ніж достатньо.

Так, показовою була економічна легалізація в Італії 2001-2002 рр. – як виведених з країни коштів, так і з внутрішніх «офшорів». Тоді набув чинності Декрет про легалізацію, згідно з яким суб’єкт підприємництва повинен був сплатити 2,5 % від задекларованої суми, включаючи вартість нерухомого майна й інших активів. Одночасно було посилене покарання за приховування доходів: від збільшеного в рази штрафу аж до повної конфіскації «тіньового майна». В результаті податкової амністії тільки в перші два місяці її дії було повернуто в країну й легалізовано 61 млрд. євро (!), при цьому тільки одноразовий податок з повернення активів приніс до італійського бюджету € 1,4 млрд.).

Раніше успішну податкову амністію було проведено також в Ірландії у 1988 р. Акція тривала 10 місяців і обмежилася сплатою заборгованостей по прибутковому податку без штрафних санкцій. Як наслідок: до державної казни було переказано $ 1,5 млрд., або 2,5% ВВП країни.

Природне запитання: чому ніхто з можновладців і досі не реалізував цей потужний інструмент, який міг би забезпечити виплату зовнішніх боргів за рахунок внутрішніх резервів? Натомість, сьогодні Україна змушена виконувати вкрай вигідну для енергетичних бонз і катастрофічну для власного населення й бюджету країни вимогу суттєвого підвищення ціни на газ для побутових споживачів.

Перелік критично необхідних податкових змін для швидкого виходу вітчизняної економіки з кризи можна було б продовжувати. Це – і створення вільних економічних зон – з метою залучення інвестицій – в найпроблемніших регіонах України. Йдеться, насамперед про підконтрольні райони Донбасу, де критично необхідні величезні капіталовкладення для відбудови й розвитку інфраструктури. А також – про ті райони Західної України, звідки найбільше працездатного населення виїхало на заробітки в ЄС, і де вкрай потрібно створювати нові високотехнологічні підприємства з добре оплачуваними робочими місцями.

Чому, наприклад, ми не можемо надавати пільги малим і середнім фермерським господарствам, тим хто реально потребує цієї допомоги – замість того, щоб виплачувати мільярдні дотації з держбюджету олігархічним агрохолдингам? І хто заважає податковому стимулюванню інноваційної сфери, стартапів, аби вони виростали в потужні вітчизняні компанії-драйвери економіки майбутнього. Натомість, їх сьогодні скуповують американські, європейські та азійські інші ІТ-гіганти.

Безумовно, всі вищеописані кроки й інструменти податкових змін виглядають надважливими для розвитку української економіки. Втім, навряд чи вони запрацюють без зменшення податкового тягаря для кінцевих споживачів, а радше – без застосування справедливих ставок для крупних підприємств, аби можна було ефективно збалансувати бюджетні видатки на соціальну сферу, медицину й освіту, пенсійне забезпечення.

І все ж таки чи не основним каталізатором ефективної податкової системи має стати суттєве спрощення адміністрування податків, переведення звітності в режим електронного документообігу, аби підприємець і податківець не знали одне одного в обличчя. Це означає, що нам податкову реформу необхідно починати майже з «нуля» – оскільки чинний Податковий кодекс просто-таки матеріально й економічно застарів. І, безумовно, повинна бути створена прозора, зрозуміла й публічно-відкрита система контролю за використанням податків – бажано в режимі онлайн.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.