Україна – Китай. Від житниці до стратегічного співробітництва

Пётр Шевченко, для "Хвилі"

Украина Китай

Після піднятого галасу щодо купівлі китайською компанією Aerospace Industry Corporation of China (AICC) літаку АН-255 «Мрія», котрий добудують в ГП «Антонов», а потім перевезуть до Піднебесної, та подальшим запуском серійного виробництва цих літаків у КНР по ліцензіям ГП «Антонова» [1], мережею почали поширюватися думки щодо Китаю у якості нашого стратегічного партнера. Але, насправді, до повноцінного співробітництва ще довгий шлях, тому у цій статті ми розберемо, що являють собою українсько-китайські відносини сьогодні та їх перспективи розвитку в контексті подальшої еволюції Піднебесної.

Вищезгаданий проект є типовим прикладом трансферу технологій [2], навіть якщо ГП «Антонов» не передав технологічної документації, то збудований в Україні і відправлений до Піднебесної АН-255 «Мрія» буде вивчений до найменших деталей по прибуттю, а після запуску спільного виробництва літаків у Піднебесній, китайські інженери набуватимуть додаткового досвіду та знань, працюючи пліч-о-пліч із українськими колегами, і згодом самі почнуть випуск без іноземної допомоги. Така формула співпраці китайцями вже імплементована, наприклад із французьким заводом вагонобудування «Alstom», котрий із 1950-х рр. продавав свою продукцію Піднебесній, а із 1985 р. почав трансфер технологій, тобто спільний випуск товарів у Китаю, на сьогоднішній день китайці вже самі виготовляють потяги, тільки купуючи у західних корпорацій технології [3].

Для того, щоби проаналізувати поточні україно-китайські відносини, давайте розглянемо економічні зв’язки між двома країнами. У 2015 році обсяг зовнішньої торгівлі КНР склав $3,95 трлн. [4], при цьому товарообіг між Україною та Піднебесною складає $7,07 млрд., тобто 0,17% від всього обсягу. Найбільший торговий партнер Китаю – США, із товарообігом у майже $600 млрд. – 15% від усієї зовнішньої торгівлі Піднебесної [6].

Для України із зовнішньої торгівлею у $75 млрд., співпраця із Китаєм у 2015 р. склала 9,4%, ставлячи Піднебесну на третє місце серед найбільших торговельних партнерів України.

У 2015 українсько-китайська двостороння торгівля закінчилася із позитивним для нашої країни сальдом у $0,040 млрд. Китайський імпорт в Україну має наступну структуру:

Тобто на сьогоднішній день Україна для Китаю це ринок збуту продукції машинобудування як-от: станків, виробничих ліній, автомобілів. Також КНР експортує в Україну електроніку, різноманітне барахло із низькою доданою вартістю (одяг, іграшки, побутову техніку), будматеріали, та все інше, що може виробляти індустріальна держава. Товари, які поступають із Китаю до України, як правило, дешеві та мають низьку якість.

Основа українського експорту до Китаю має таку структуру:

Україна експортує до Піднебесної напівфабрикати, сировину. Залізну руду та металобрухт Китай використовує для збільшення обсягів виробництва своєї чорної металургії, продукції, котра потім буде конкурувати із українськими аналогами на світовому ринку.

Україна для Китаю, незважаючи на назву статті зовсім не «житниця», адже китайці найбільше імпортують сою поміж інших видів АПК, а України серед поставщиків немає.

Импорт Китаем продовольствия

Зернові, які закуповує Китай в Україні, – це кукурудза (90% китайського імпорту) та ячмінь (4% китайського імпорту) [5]. Ці зернові використовуються в Піднебесній у домогосподарствах по вирощуванню худоби. Українська продукція має перевагу перед конкурентами (США та Бразилія) в тому, що в ній відсутні ГМО. Попит на зернові в Китаю збільшується через те, що китайці споживають все більше м’яса, що вважається показником достатку та наявності грошей. Наприклад, якщо ви спитаєте у китайців, яка їжа в них найулюбленіша, більшість відповість 牛肉тобто «яловичина», адже вона коштує найдорожче в Піднебесній. Збільшення споживання олії також викликано тим, що її якість краща за вітчизняну, яку роблять з сої чи арахісу, тому китайці охоче купляють імпортний продукт. Деревина, котру експортує Україна, потім перероблюється на меблі, а якась її частина продається в Україні

Але, окрім того, що Україна закуповує китайські споживчі товари, основні фонди і будматеріали, що цілковито вписується в українську концепцію ведення бізнесу «купив – продав», а Китай закуповує нашу сировину, що відповідає їх формулі «ресурси за гроші», Україна та Піднебесна співпрацюють у двох напрямках: науково-технічному та військово-технічному, які можуть стати базисом для якісно інших відносин між країнами, а також поштовхом для розвитку нових векторів співпраці. Китай, який наразі посідає п’яте місце серед найбільших експортерів озброєння ($6,4 млрд.), в активному пошуку нових технологій, звертаючи увагу на країни, де фундаментальна та прикладна наука не мають достатнього фінансування для розвитку, Україна із її ВПК не стала виключенням [7].

Після 2014 р. Україна наростила військовий експорт до Піднебесної, отримавши частку в 13% в усьому військовому імпорті КНР, наприклад на миколаївських суднобудівних заводах виготовляють ключові блоки для двигунів китайських есмінців. Також Україна постачає двигуни для китайських літаків K-8 та L-15. Харківські танкові двигуні імпортуються до Китаю для спільного китайско-пакистанського танку МВТ – 2000. Окрім запчастин Україна також продає повністю готову військову техніку, як-от два кораблі на подушці «Зубр», які були збудовані в Криму до анексії. Звісно, що сфера військово-технічного співробітництва ще ширша, але і ця інформація із відкритих джерел відображає інтерес Китаю в ВПК України [8].

На діаграмі знизу ми можемо побачити п’ять найбільших покупців озброєння у світі, і частку України в імпорті Піднебесної. Найбільша частка належить РФ – 61%.

Наибольщие импортеры оружия

Для того, щоби наглядно побачити трансфер військових технологій Піднебесної, подивимося на два літаки: російський Су – 27 та китайський Shenyang J-11. Вони ідентичні. В 1992 році КНР почала закуповувати Су — 27, згодом на території Китаю почалася спільна збірка літаків, в кінці-кінців освоївши технологію, китайські оборонні компанії почали виготовляти літак та експортувати його до країн Африки, Пакистану, та навіть Азербайджану! [10].

Su-27 vs Shenyang -11

Українсько – китайське військове співробітництво має свою перспективу при умові розвитку та модернізації вітчизняного ВПК, особливо в вигляді технологічних проривів та вдалої конвертації наукових досягнень у військову техніку нового покоління, котра б зацікавила Піднебесну як потенційного покупця. Постійна військово-технічна співпраця із країнами Азії може стати гарним джерелом валютних надходжень до країни.

Основне науково-технічне співробітництво між Піднебесною та Україною представлене вищезгаданим літакобудуванням – це ГП «Антонов», ПАТ «Мотор Січ», який продає китайцям авіадвигуни АИ-222-25, а в майбутньому також планує розпочати у Китаю виробництво вертолітних двигунів ТВ3-117, розробку 70-х рр. [11], ПАТ «Турбоатом», котрий буде здійснювати експорт турбін для китайських ГЕС та АЕС [12].

Китайці закуповують високотехнологічну продукцію українських підприємств, але окрім цього підтримують та фінансують створення технопарків за певними видами наукової діяльності в Китаю українськими НДІ, наприклад — українсько-китайський Центр зварювання і споріднених технологій у м. Харбін, Угоду про створення якого було підписано між Інститутом електрозварювання ім. Є.Патона НАН України й Харбінським інститутом зварювання. Також китайський інститут оптики та фізики у м. Чанчунь, провінція Цзілінь, закуповував монокристали в харківському інституті монокристалів. У листопаді 2012 р. у м. Чженьцзян (провінція Цзяньсу) відкрито українсько-китайський Центр з трансферу технологій суднобудування та океанічного проектування створеного на базі Університету науки і технологій провініції Цзяньсу спільно з Національним університетом кораблебудування ім. Адмірала Макарова (м. Миколаїв) [13]. За умов колапсу державності українським науковцям вигідно співпрацювати із китайцями, котрі фінансують прикладну науку та пропонують разом проводити дослідження та розвивати технології. Потім ці досягнення, вірогідніше за все, будуть використані на благо розвитку китайської держави, адже в Україні відсутній попит на високотехнологічну продукцію, навіть повернувшись додому із новими напрацюваннями, вітчизняні науковці не будуть в змозі практично використати увесь потенціал досягнень через застарілу інфраструктуру, корупцію, відсутність розуміння українською елітою важливості НТП та відповідного фінансування.

Тут виділяємо одну важливу деталь – провінції Китаю різняться між собою за рівнем розвитку, тобто, найбільш багаті провінції Східного узбережжя співпрацюють із Заходом, в той час як провінція Хейлунцзян, із її столицею Харбіном, працюють із пострадянськими країнами, і вона сама відноситься до дотаційних регіонів, а її економіка зосереджена на важкій промисловості та видобутку корисних копалин. На жаль, наразі вітчизняних потужностей вистачає лише на те, щоб працювати по формулі «Україна – одна китайська провінція», і такою «проукраїнською» провінцією наразі є Хейлунцзян.

Але якраз на базі поточного науково-технічного співробітництва можливо розвинути перспективні напрямки роботи, по-перше це IT, у 2015 вже відбувся перший форум «Науки та технологій» [14] , але все ж таки ведучі українські IT компанії не були там присутні. Наразі Китай із своїм ринком, який щорічно збільшується на 8%, у 2013 році спожив IT послуг на $182,74 млрд., посівши друге місце після США. Китайські IT компанії, як правило, генерують продукт для власного ринку, і по доволі високим цінам, наприклад створити доволі посередній сайт коштує $1000. Наразі китайський IT ринок це – Клондайк для українських компаній, адже їх співробітники вільно володіють англійською, мають творче мислення, великий досвід роботи із Заходом та вироблення якісного продукту,і ,врешті-решт, ціни в Україні на ITринку нижче ніж в Китаї. До речі уряд РФ дуже щільно співпрацює із IT компаніями та усіляко допомагає їм виходити на китайський ринок IT [15].

Підбиваючи висновки по теперішньому українсько-китайському співробітництву у військовій та науковій галузі, а також по торговельно-економічній діяльності, Україна наразі є донором ресурсів та продуктів четвертого технологічного укладу до Піднебесної, причому частка торгівлі із Україною архімала, що не дає підґрунтя Китаю інвестувати (будувати школи, лікарні) в Україну заради політичних дивідендів, як, наприклад, він робить в Анголі чи Конго. Як ринок збуту Україна в силу поганої платоспроможності власного населення також не цікавить КНР. Як ми бачимо, Україна не є у векторі «м’якої сили» Китаю. Тому, слідуючи своїй прагматичній політиці на міжнародній арені, Китай працює із Україною, купуючи тут те, що йому зараз потрібно, допоки це не заважає його відносинам із іншими великими геополітичними гравцями. Але робота з Україною для китайського уряду є не на останніх ролях, адже важливим с точки зору КПК є військове співробітництво.

В той час як робота із Китаєм має бути пріоритетом для України в сьогоднішніх реаліях, адже це величезний ринок збуту високотехнологічних товарів, якісної продукції АПК, творів мистецтва. Наукове співробітництво між країнами є, але воно також дуже мале в порівнянні із співробітництвом із РФ чи країнами Заходу, якщо Україна зможе розвивати фундаментальну та прикладну науку, особливо п’ятого та шостого технологічного укладів – це відкриє нові горизонти співпраці. Україна має потенціал продажу в Китай IT-послуг, а також може використати своє вдале економічне положення, ставши транзитною точкою китайських товарів до ЕС та місцем інвестиції для китайського бізнесу та туризму (зараз цьому заважає проблема отримання віз).

За 2015 рік Китай інвестував в Україну $22,6 млн., це кошти у промисловість, деревообробну промисловість і сільське господарство. Для порівняння КНР інвестувала у 2014 році $11,97 млрд. у Нігерію у будівництво залізниці [16]. Інвестуючи кошти Китай імплементує «м’яку силу», тобто отримує політичну лояльність із сторони місцевого уряду та населення, із перспективою на подальшу спільну роботу, а також це значить, що на міжнародній арені Китай буде зацікавлений у розвитку та стабільності цієї країни, адже там інвестовані китайські кошти!

Україна також має привабити інвестиції з Піднебесної в таких сферах як: АПК; створення підприємств, де б виготовлялася продукція для подальшого експорту до ЄС, модернізація інфраструктури одеського порту для того, щоб «підключити» Україну до нового «Шовкового шляху», спроба колишнього прем’єра А.Яценюка запропонувати новий маршрут повз РФ провалилася. Наразі Україна має перевагу для розміщення виробництва у дешевій робочій силі, включаючи білих комірців (sic!). Також Україні потрібно вивчити досвід організації Білорусією спільного із Китаем технопарку «Великий Камень». Чим більше буде Китай пов’язаний із Україною: інвестиціями, спільними проектами, тим більше шансів, що він буде більш «жвавий» в політичних питаннях щодо України (щодо України МЗС Китаю притримується нейтральної позиції, відчуваючи важливість відносин із РФ), та менше шансів, що він із легкістю віддасть Україну на «відкуп» одній із великих країн, відчуваючи загрозу своїм інтересам.

Резюмуючи, ми робимо висновок, що Україна для Китаю не є стратегічним партнером, в той час як для України відносини із Китаєм дуже важливі, адже саме він задовольнив той попит, який зник після погіршення відносин із РФ, та дуже пожвавішав в військово-технічному співробітництві. Але Україні потрібно використати цей момент аби: 1) закріпитися на китайському ринку та зайняти нові ніші; 2) підвищити політичну зацікавленість Китаю в стабільності та розвитку України, зробити кроки щодо приваблення китайських інвестицій, при чому не тільки в сільське господарство, а і в інноваційну сферу також.

Завершити цю статтю хотілось би тим, що наразі в Китаї живе багато українців, із них 20 000 – це етнічних українців, ще з часів, коли вони покинули Україну від радянської навали. Ті українці, котрі приїздять до Китаю сьогодні це (градація по кількості):

— робітники шоу-бізнесу (моделі, танцівники, артисти);

— викладачі англійської;

— студенти;

— працівники китайських або інших компанії;

Китайці знать про Україну, як правило, із ЗМІ, перше, як вони реагують на українців: «У вас красиві дівчата!», потім Андрій Шевченко та конфлікт із РФ. Це доволі сумно. Адже Україна має фантастичній туристичний потенціал,котрий потрібно розвивати, і, мабуть, це все, чим ми можемо похвалитися. Якщо питати у китайців про Німеччину, ті розкажуть про автомобілі, пиво, німецькі міста. А Україна наразі не має всесвітньо популярних брендів і досягнень, котрі б викликали повагу по всьому світу. Сьогоднішній образ України та українців за кордоном залишає бажати набагато кращого, адже національну повагу, тим паче в міжнародних суспільствах, потрібно заслужити.

Українці також знають дуже мало про Китай, вважаючи останніх то «жовтою» загрозою, то спасителем, який допомагає економіці України в скрутний час. На жаль, Китай застосовує свою м’яку силу в інших куточках світу, так само як і переїжджає туди більше китайців ніж до пост-СРСР, та і світогляд людей, які ідуть вчитися у США до МІТ кращий, ніж тих, хто їде до України вчити російську мову. Потужностей декількох Інститутів Конфуція замало аби дати можливість українцям зрозуміти, що таке сучасний Китай.

1. Сайт korrespondent . net. посилання ;

2. Трансфер технологий. Wikipedia. посилання;

3. Сайт компанії «Alstom». посилання;

4. China Trade Research. посилання;

5. МЗС посилання;

6. Trade in Goods with China посилання;

7. Китай в пятерке крупнейших экспортеров оружия. посилання;

8. Военный прорыв. Как Украина наростала експорт вооружений. посилання;

9. Why Russia needs China to buy its weapons. посилання;

10. China Clones, Sells Russian Fighter Jets. посилання;

11. Украинская компания «Мотор Сич» построит на территории Китая завод по выпуску двигателей для вертолетов. посилання ;

12. Интересы «Турбоатома» были представлены в Китае. посилання ;

13. Науково-технічне співробітництво між Україною та Китаєм. посилання;

14. First China-Ukraine forum on science and technology. посилання;

15. Обзор и оценка перспектив развития мирового и российского рынков ИТ. посилання;

16. Африка становится крупнейшей инвестиционной площадкой Китая. посилання;




Комментирование закрыто.