Податкова реформа – це український НЕП 2.0 без ПДВ та податкової поліції

Народний депутат України Михайло Головко, для "Хвилі"

Украинская экономика

Якою має бути податкова реформа орієнтована на підтримку бізнесу? Відповідь не це питанні проста й складна одночасно.

Рівень податкового навантаження в Україні досить мало відрізняється від середньоєвропейського чи американського. Головна проблема української фіскальної системи полягає в її ускладненості та орієнтованості на «ручне» керування процесом збирання податків та відшкодування податку на додану вартість (ПДВ).

Намагання бізнесу протидіяти свавіллю податківців наражаються на процесуальні кордони, коли претензії від підприємців до фіскальних органів розглядає в більшості випадків не суд від початку й до кінця, а… самі ж фіскальні органи, тільки вищого рівню від того, на представника якого поскаржився підприємець.

Тому основою для реформування податкової системи мають стати два моменти: ліквідація ПДВ та заміна його на податок із продажу та перетворення державної фіскальної служби на сервісну, що має лише дві функції – облік стягнених податків та консультування підприємців щодо відповідності їхніх платежів до існуючих норм та правил сплати податків. Жодних інших функцій у фіскалів залишитись не має.

Державна фіскальна служба, як і митниця, мають стати окремими органами, підпорядкованими безпосередньо Уряду. До того ж митники (так само як і податківці) мають виконувати лише дві функції – облік стягнених митних платежів та допомога в їх правильному оформлені. Всіх інших функцій вони мають бути позбавлені. Податкову поліцію слід розформувати. Замість неї нічого створювати не потрібно. Розслідування економічних злочинів має займатися МВС, де згідно з реформою міліції та переведенням її в Національну поліцію створюється відповідний підрозділ. Система виглядатиме наступним чином: якщо в податківця виникають підозри щодо ухилення когось від сплати податків, свої підозри він має оформити у відповідний позов і подати його до господарського суду, а вже суд прийматиме рішення щодо потреби у їх (підозр – авт.) перевірці. Те саме з митниками. Лише після рішення суду починається провадження по справі.

Якщо підозри виявилися необґрунтованими, то податківець (митник) з власної кишені має відшкодувати підприємству збитки, які виникли через безпідставну перевірку. Розмір цих збитків також визначатиме суд, до якого із відповідною заявою звертатиметься вже підприємець. Але все вищезазначене неможливе без реформи судової системи, реформи МВС та прокуратури.

Щодо заміни ПДВ на податок із продажу, то спочатку потрібно пояснити чим вони відрізняються та на якій ефект від цієї заміни варто розраховувати.

Першою вадою ПДВ є те, що він справляється на всіх етапах купівлі та продажу товарів/послуг. Відповідно призводить до виникнення постійного податкового боргу з боку кожного з тих, хто здійснює покупку товару/послуги для подальшої її реалізації. У такий спосіб із обігу постійно та на всіх етапах й в усіх підприємців вилучається приблизно 1/6 коштів. Через це підприємства мають позичати в банків гроші не на розвиток виробництва чи на розширення діяльності, а насамперед на поповнення обігових коштів. Що в свою чергу обертається зростанням відсотків за використання кредиту, бо з додаткової послуги кредит стає необхідністю для більшості підприємств.

Другою вадою ПДВ є потреба у адмініструванні його всіма учасниками купівлі/продажу товару/послуги. Тобто викликає зростання невиробничих витрат на утримання бухгалтерів.

Третьою вадою ПДВ є сприяння наростання суми податкового навантаження, що піднімає ціну товару/послуги. Бо перша й головна мета запровадження ПДВ – уникнути кризи перевиробництва за рахунок пригнічування попиту через збільшення вартості товару чи послуги.

Четвертою вадою ПДВ є його корупціногенність під час повернення з державного бюджету. Оскільки Україна експортує нині приблизно такий саме обсяг товарів, що й імпортує, то фактично весь ПДВ із імпорту має йти на відшкодування ПДВ експортерам. Але цього не відбувається через бажання податківців заробити на цьому процесі, бажанні держави (читай – Уряду) вкрасти ці кошти в бізнесу, та намагання впливати через цей механізм відшкодування на бізнес опозиційних до влади (в кожен час вони різні) підприємців чи олігархів. Саме тому намагання створити систему автоматичного відшкодування ПДВ залишаються лише намаганнями.

П’ятою вадою ПДВ є пригнічення експорту та стимулювання імпорту. Бо за своєю природою ПДВ – податок із обігу всередині країни. І коли експорт починає перевищувати імпорт, відшкодування ПДВ експортерам починає здійснюватися за рахунок ПДВ, що збирають із проданих на внутрішньому ринку товарів та послуг. Тобто з певної межі, ПДВ починає ставати обтяжливим для бюджету й не приносить кошти, а забирає їх звідти. Цьому запобігає продаж всередині країни вироблених у ній товарів, але купівельна спроможність українців настільки низька, а податкове навантаження на бізнес суттєве, що товари вітчизняного виробництва програють в конкурентній боротьбі іноземним. Особливо тоді, коли Україна відкриває свій ринок, ліквідуючи митні збори з імпорту, що передбачено Угодою про Зону вільної торгівлі з ЄС.

Що дасть заміна ПДВ на податок із продажу?

Для Держбюджету:

  1. Простий та прозорий податок в адмініструванні.

  2. Детінізація економіки та збільшення кількості прибуткових економічно активних підприємств.

  3. Збільшення надходжень до бюджету.

  4. Зникнення понять фіктивне ПДВ, відшкодування фіктивного ПДВ, а також «ручного режиму» у повернені реального ПДВ для бізнесу.

  5. Зменшення кількості чиновників ДФС на 40%.

  6. Можливість спрямувати вивільненні кошти для реформування ДФС за зразком Поліції.

  7. Зниження рівня економічної корупції.

Економічний ефект:

  1. Зменшення адміністративного тиску з боку держави на бізнес.

  2. Вивільнення обігових коштів бізнесу.

  3. Зменшення собівартості виробленої продукції в Україні.

  4. Збільшення конкурентноздатності вітчизняних виробників на внутрішньому та міжнародних ринках.

  5. Зростання інвестиційної привабливості України, спрощення системи оподаткування, зменшення часу бізнесу на ведення податкової звітності.

  6. Спрощення ведення малого бізнесу через перехід на патенти, що не вимагатиме від дрібного підприємця встановлення касового апарату.

Найкращі приклади застосування податку з продажу – США, Японія.

Окрім вище зазначено, раціонально було б запровадити й наступні кроки:

  • Звільнити фонд оплати праці від усіх видів нарахувань, окрім страхового платежу за клас ризику підприємства. Це ті гроші, які сплачує роботодавець за можливі ризики з організації виробничного процесу, на які може наразитися найманий працівник під час роботи. Всі інші податки мають сплачуватися із зарплати. При цьому спочатку стягуються суми страхових платежів (до Пенсійного фонду, з тимчасової втрати працездатності, безробіття тощо, на обов’язкове державне медичне страхування), а тільки потім – податок на доходи фізичних осіб. У такій спосіб кожен українець зможе наочно побачити скільки для нього коштує держава, а скільки грошей він витрачає на забезпечення себе лікарськими послугами та пенсією.

  • Залишити спрощену система оподаткування. На всі волання щодо того, що її використовують в якості інструменту ухиляння від податків, зазначу – система СПРОЩЕНА, а не НЕОБТЯЖЕНА ПОДАТКАМИ. Спрощена, тому що надає можливість не тримати бухгалтера на малому підприємстві чи мікропідприємстві і в такій спосіб не витрачати на це кошти. Її використовують, щоб знизити витрати та зменшити собівартість продукції. Все інше – вторинне. Згодом її можна буде трансформувати в дворівневу систему, що включатиме в себе патент на певний вид діяльності, якій сплачується авансом на рік чи стягнення таких саме податків із самозайнятої особи як і з найманого працівника на підприємстві за умов, що його дохід не перевищує 200 мінімальних зарплат на місяць. Ви вважаєте що це забагато? Тоді згадайте, що сплата всіх податків та зборів із зарплати сягатиме майже 50% від неї (20% — пенсійне страхування, 5-7% — медичне, 15-20% — податок на доходи фізичної особи). Це абсолютно співставне із тим податковим навантаженням, що несе підприємство.

  • Надати можливість для підприємств всіх видів власності вільно використовувати кошти з рахунку підприємства після сплати податків на власний розсуд керівництва чи власника(ів). В умовах ліквідації ПДВ та використання податку з продажу це елементарно зробити. Це призведе до зникнення в одну добу «конвертаційних» центрів, бо їх існування не матиме економічного сенсу. Нащо витрачати 10-15% на переведення безготівкових коштів у готівку, якщо це можна зробити за допомогою банкомату, сплативши стандартну банківську комісію? Впровадження подібної норми призведе також до зникнення фіктивних «спрощенців», що зараз використовують для конвертаційних операцій.

Наразі, Україні потрібен свій НЕП 2.0 (нова економічна політика), яка сприяла б збільшенню зайнятості. Чи не третина всього населення країни працездатного віку зараз або не працює, або працює за межами України, розвиваючи економіку інших країн, Росії зокрема. Цю ситуацію потрібно виправити.




Комментирование закрыто.