Подальша доля «Нафтогазу»: продаж, обєднання з «Газромом», приватизація «по шматках»?

Минуло майже чотири місяці, коли цю невідповідність між реальністю та політичними деклараціями помітив й прем’єр-міністр України Микола Азаров – 26 серпня на засіданні Уряду він заявив, що Україна має намір добиватися перегляду вкрай невигідних для неї газових угод із Росією.

Росія миттєво відреагувала на таку заяву очільника українського уряду. Генеральний директор Фонду національної енергетичної безпеки РФ Костянтин Симонов заявив, що подальше зниження ціни на газ для України можливо тільки при передачі під контроль «Газпрому» української газотранспортної системи. «Зараз Україна хоче нову знижку на газ. Виникає питання – «за що?». Єдиним елементом платежу, на мій погляд, може виступати контроль над ГТС України», – зазначив Симонов.

Голова правління «Газпрому» Олексій Міллер 27 серпня зробив ще більш гучну заяву: «У разі об’єднання ВАТ «Газпром» з НАК «Нафтогаз  України» ціна на газ для населення України може бути така сама, як і для населення Росії», – виголосив Міллер в ефірі телеканалу «Росія-24».

Як стало відомо зі ЗМІ, впродовж тижня у Москві відбувалися переговори між керівництвом «Газпрому» та «Нафтогазу» про створення спільного підприємства та визначалися об’єкти, які обидві компанії можуть внести до статутного фонду новоствореного СП.

На даний момент Кабінет міністрів робить все можливе, щоб збільшити капіталізацію компанії та підвищити його ринкову вартість. Але радіти з цього не варто. Існує принаймні три можливих пояснення цього процесу. І з них позитивне лише одне – покращення фінансового стану «Нафтогазу» може призвести до відновлення геологорозвідувальних робіт, буріння нових нафтових та газових свердловин, оновлення ГТС.

Перше негативне пояснення полягає у тому, що можливо, ситуація в український економіці набагато гірша, ніж можна собі уявити із бадьорих вигуків політиків та чиновників про закінчення кризи. І уряд, докладаючи максимальних зусиль, намагається зробити «Нафтогаз» якомога більше інвестиційно привабливим для його подальшого продажу за метою вирішити в такій спосіб поточні фінансові проблеми держави. Але з рівною мірою вірогідності можна зробити припущення про те, що можновладці збираються завдяки продажу «Нафтогаза» акумулювати кошти на «власний пансіон за кордоном», якщо ситуація в країни настільки погіршиться, що доведеться тікати світ за очі, допоки не розпочалися події на кшталт киргизьких.

Друге негативне пояснення стосується майбутніх президентських виборів у 2012 році, на які вже зараз потрібно починати збирати гроші (гречка ж бо дорожчає майже щодня) й активно залучати політичну підтримку з боку Росії, бо представники інших країн навряд чи буде підтримувати сучасну владу так, як це можуть зробити східні сусіди. Для цього потрібно при створенні СП між «Нафтогазом» та «Газромом» відвоювати собі найбільш вигідні позиції у статутному фонді новоствореної компанії – інакше ж можна залишитись і без «Нафтогазу», і без грошей, і без підтримки. Тому збільшення капіталізації «Нафтогазу» цілком логічно вкладається в цю стратегію.

Зрозуміло, що це далеко не всі можливі прогнози такого розвитку подій – ці просто лежать на поверхні. Та як доводить практика всіх років незалежності, в Україні зазвичай спрацьовують найпримітивніші схеми та тактичні кроки. Про стратегічне планування вітчизняні політики не згадують в принципі.

 

Гаврилечко Юрій, «Хвиля», для «Українського тижня»




Комментирование закрыто.