«Інновації» у фіскальній політиці України

Іван Валюшко, для "Хвилі"

приватизация

Не буде відвертою крамолою сказати, що привабливість інвестиційного середовища не є українським «коником». Багато кого відлякують бойові дії, хтось боїться ненаситної і непередбачуваної корупції, але більшість не завжди вловлює корисність ініціатив, якими держава намагається привабити капітал, не втратити свого впливу і при цьому оподаткувати кожного. Останніми місяцями в інформаційному просторі все гучніше лунають ідеї про альтернативу касовим апаратам як традиційним способам обліку готівкових операцій. Причина — на поверхні, й полягає в обов’язковому застосуванні реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) підприємцями–спрощенцями. Так от, якщо проблему розуміють усі, то з розумінням альтернатив не все так просто. А ідея фіскального моніторингу розрахункових операцій за допомогою програмного забезпечення стає більш популярною. Ми ж спробуємо розібратися, для чого.

Диспозиція сторін

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» наприкінці 2014-го року змусив платників єдиного податку другої і третьої груп використовувати РРО. Третю групу це «неочікуване» лихо застало з 1 липня 2015 р. Друга група отримала ще півроку відстрочки, щоб підготуватись. Як і раніше, платники, які торгують на ринках і через пересувну мережу, отримали амністію.

У Мінфіні стверджують, що про тотальний контроль навіть не думали, а все лише заради детінізації. У відомстві наполягають, що понад 60% обороту торгівлі перебуває у тіні. Державна регуляторна служба, в свою чергу, порахувала, що спрощенців-2 (до 1,5 млн. грн. обороту на рік) у нас 520 тис., а спрощенців-3 (до 5 млн. грн.) – 55 тис. Таким чином, законодавчі новації стосуються дуже і дуже багатьох підприємців.

Підприємці, їх асоціації, громадські організації і навіть окремі органи влади стали на захист спрощеної системи оподаткування у її «первісному вигляді», тобто без РРО. Аргумент «проти» один – дорого. Дорого настільки, що в масштабах країни додаткові витрати підприємців на РРО сягнуть 40 млрд., а ще 50 млн. має витратити держава на адміністрування. Це також розрахунки Державної регуляторної служби. Їх ми аналізувати не будемо і просто приймемо на віру.

Ще мляво лунають голоси про збільшення витрат часу на обслуговування, ймовірні черги і так далі. Цим аргументом можна знехтувати, бо виписати товарний чек вручну набагато довше.

З цього моменту починається пошук альтернативи РРО.

Що пропонують

Вперше про «хмарні» технології у фіскалізації заговорили понад півроку тому. Якщо коротко, то йдеться про «отримання на сервери Державної фіскальної служби України звітних даних від користувачів спеціалізованого програмно-технічного комплексу «Фіскальна хмара». Принаймні, саме так ідею розуміють у Мінфіні і ДФС, і саме у такому формулюванні її включили до плану завдань на 2016 рік. Фіскальні органи спочатку самі ініціювали обов’язкові РРО для спрощенців, а тепер похапцем шукають інші варіанти запровадження контролю. Можна припустити, що це запізніла реакція на обурення бізнес-спільноти, яка свідчить про розуміння ризиків примусової фіскалізації. Воно б і нічого, якби подібні альтернативи були до кінця продуманими і комплексними.

Розробники згаданого «хмарного» рішення стверджують, що воно відповідає законодавчим нормам та правилам. Або відповідатиме. Вся система будується навколо електронного цифрового підпису і електронного фіскального чека. І якщо з першим більш-менш зрозуміло, то для електронного чека наше законодавство не готове, і найближчим часом готове не буде.

Безумовно, підкуповує те, що розробник готовий передати все обладнання і забезпечення безкоштовно, і воно належатиме ДФС. У процесі користувачі-підприємці сплачуватимуть тій же ДФС невелику абонплату, і всі сторони задоволені. Осягнути логіку такої комерційної моделі нам не судилося, але й підозрювати відомства у корупційній змові підстав нема.

Не пояснюють тільки, яким чином підприємці передаватимуть звітні дані. Логічно, що за допомогою комп’ютера і через Інтернет. Хоча пізніше прояснилась і технологія. У Верховну Раду внесено законопроект №4117 від 19.02.2016 р., який пропонує доповнити перелік РРО «розподіленими комп’ютерно-касовими системами, де збереження фіскальної інформації на центральному пристрої (фіскальному сервері) дає змогу використовувати в якості терміналу звичайні пристрої широкого вжитку (планшети, смартфони, ноутбуки, комп’ютери)».

Якщо заглибитись у деталі: підприємець передає ДФС інформацію про розрахункові операції за допомогою спеціального програмного забезпечення, встановленого на гаджеті, який належить цьому ж підприємцю. Покупцям пропонується отримати фіскальний документ електронною поштою, за бажанням. У цьому контексті просувається ідея цифрового підпису і електронного фіскального документа.

Тепер, коли більш-менш зрозуміла механіка процесу, розберемось з нюансами.

Доступність. Автори ідеї і законотворці припускають, що кожен підприємець має у власному розпорядженні відповідний мобільний пристрій, який би замінив дорогий РРО. Природа економії дуже сумнівна: планшет ніяк не дешевший за касовий апарат – це раз. Ніхто при здоровому глузді не використовуватиме «домашній» гаджет для фіскальних операцій з державою – це два. Питання: то скільки потрібно буде «пристроїв широкого вжитку» для життя і для роботи?

Уніфікація. Користувачі смартфонів різних марок чудово знають, що їхні пристрої працюють на різних операційних системах, які часто між собою «не танцюють». Виходить, для кожного різновиду мобільних пристроїв доведеться окремо стежити за працездатністю фіскальних програм і постійно підтягувати програмне забезпечення для кожної нової версії «прошивки». Питання: чи не виявиться все це занадто громіздким для розробки, подальшої підтримки, обслуговування і користування? І не забуваємо, що за якостями зносостійкості телефон чи планшет явно поступаються касовому апарату.

Чесність і прозорість. Подібна система – це ніщо інше, як електронний варіант касової книги. Підприємця закликають працювати чесно, що нібито дуже просто з хмарними фіскальними технологіями. Питання: що заважало йому працювати прозоро і нічого не приховувати зі звичайною касовою книгою, адже відомості про розрахункові операції все одно вноситимуться підприємцем самостійно? Якщо інспектор має сумніви щодо чесності бізнесмена, жодна програма не захистить від перевірки. Додамо сюди явно непросту процедуру реєстрації кожної операції у «хмарі» і одразу отримаємо справедливі висновки, що автоматизація – це не лише менше зло, а ледве не єдиний розумний вихід. Для обох сторін.

Захист інформації. По-перше, питання фізичного захисту. Наприклад, у випадку втрати/викрадення пристрою? Не виключено, що тоді такий телефон, планшет, ноутбук для власника можуть стати «золотими» у майже буквальному розумінні. Достатньо просто не вийти з системи, і вся інформація у розпорядженні зловмисника. Не останній момент – захист від вірусів і хакерських атак. З сервером проблем менше, а от щодо кожного «терміналу», тут вже на власний ризик підприємця: або торгуй, або спокійно користуйся Інтернетом. Система має бути однаково захищена з обох боків, а інакше безпеку ніхто не гарантує. Касовий апарат таких загроз як правило позбавлений.

Юридична сила фіскальних даних у «хмарі». Без законодавчого закріплення електронного чека особливої значимості відомості про розрахункові операції, передані на сервери ДФС, не матимуть. Покупець також не отримає законного документа про здійснену операцію. А підприємцю нічим буде підтвердити достовірність поданої інформації, хіба що записом у касовій книзі, і так далі. Тому спочатку закон про електронний чек, а вже потім програмний продукт. У нинішньому вигляді «хмарні» технології у оподаткуванні можуть, швидше, додати витрат, ніж принести користь.

А що там у європейців?

У світі цивілізованого бізнесу основна логіка зводиться до того, що всі розрахункові операції повинні бути зареєстровані за допомогою відповідних програмно-апаратних комплексів (найчастіше – це контрольно-касовий апарат). Таким шляхом пішли Швеція, Словенія, Словаччина, Бельгія, Польща, не кажучи вже про країни «старої» Європи. Деякі послаблення допускаються для зовсім вже «мікро» бізнесу.

У всіх випадках, де у контексті європейських процедур фіскалізації фігурують телефон, планшет або інший мобільний пристрій, ПЗ і цифровий підпис, система завжди доповнюється фіскальним модулем або хоча б пристроєм для друку чеків. Так влаштовано, приміром, у Хорватії. Отже, як не розглядай прогресивний досвід, а все знову сходиться до того, що електронний чек можливий лише паралельно з паперовим. Саме по собі програмне забезпечення нічого не вирішує. У нас цей момент сором’язливо замовчують, розуміючи, що «термінал» + принтер чеків + ПЗ + оператор = ще пошукати касовий апарат, який буде стільки коштувати.

На завершення про Європу: ми ж не будемо всерйоз порівнювати податкову культуру і дисципліну у них і в нас?

Хто досі без фіскального чека або вже з РРО?

Винаходячи нові рішення, ми чомусь постійно забуваємо про старі проблеми. Приміром, встановлені касові апарати повинні передавати дані контрольної стрічки до органів ДФС – така процедура. Що вони насправді передають, куди і як – це ще треба розібратися. Або РРО є, а чек не друкується (це називається сірою касою). Або «друк чеку неможливий, закінчився папір» (таке буває у банківських терміналах і банкоматах). Або друкується лише товарний чек, а інформація не передається (цим грішили платіжні термінали і паркомати). Чим не резерв детінізації і збільшення бюджетних надходжень? Ще й для інновацій простір залишиться.

До речі, щодо платіжних терміналів, офіційна назва яких «програмно-технічні комплекси самообслуговування, що здійснюють прийом готівки для подальшого переказу»… Після 2 березня, коли було прийнято Постанову Кабміну №149, вони також зобов’язані друкувати фіскальний чек, створювати і зберігати контрольну стрічку та передавати її у електронному вигляді органам ДФС. Можливо, таке рішення і напрошувалось, але вартість його запровадження саме у такому вигляді може стати невиправдано високою.

Вище ми згадували про ринки і пересувну торгівлю, яким дозволено не використовувати чеків. Продавців на ринках залишимо у спокої, у них обов’язкова фіскалізація на даний момент дійсно може виявитись дорогою і технічно складною. А от мобільна торгівля, а точніше – різноманітні торговельні автомати – тут є над чим подумати. Тепер вони залишаються єдиним типом «комплексів самообслуговування», до яких ще не добралась обов’язкова фіскалізація. По них нема жодної достовірної статистики, ні щодо кількості, ні по обсягах фактичної виручки. А це перша ознака безконтрольності. Не виключено, що йдеться про мільярди гривень річного обороту (за різними оцінками, від 5 до 10 млрд., а можливо й більше).

Отже, фіскальних чеків такі автомати не дають, що, мабуть, логічно. Не ті суми, аби для кожної чашки кави друкувати чек і вмонтовувати недешевий фіскальний блок. Рішення, очевидно, потрібне. Але чи здатні «хмарні» технології фіскалізації охопити автоматичну торгівлю? Хіба що до кожного вендингового автомату приставити оператора з планшетом-«терміналом». Який він після цього автомат, і на кого ляжуть додаткові витрати за таке злиття людини і машини?

Саме тут і треба шукати юридично просте, технічно елегантне і недороге рішення для забезпечення контролю. Це може бути комплекс «зчитування – зберігання – передачі інформації» абощо. Без участі людини і без зайвих дорогих надбудов, цілком «підйомною» вартістю у кілька десятків доларів. І тільки потім до справи береться сервер ДФС чи інша «хмара». Тоді вже можна подумати і про цифровий підпис, і про юридичну достовірність інформації. Подібна система вже запроваджена в багатьох зарубіжних країнах – можливо, варто було б звернутися до досвіду інших і не вигадувати велосипед. А якщо така система буде ще й корисною для бізнесу і встановлюватиметься добровільно – оце справді прорив і сучасне рішення.

Насамкінець. Можна вітати варіанти адаптації цифрових технологій під фіскальні потреби бізнесу і держави. Еволюція – вже давно не теорія, а закон. От тільки на пошук рішень методом спроб і помилок ми давно не маємо ні часу, ні права.




Комментирование закрыто.