Економіка злиднів, або Політико-економічний етюд в двох частинах

Вячеслав Ільченко

sur45

Колись, коли я тільки починав свій професійний шлях, був у Вінниці такий завод — ПО «Термінал», який поділявся на дві частини. Одна була вище вулиці Келецької, і називалась «Заводом Газоаналізаторів», а друга — нижче, і там був науково-дослідний інститут, де займались, наприклад, розробкою низьковольтажних джерел живлення. Ота верхня частина випускала два типи продукції: АТ-сумісні термінали, а також аналізатори характеристик газового потоку.

Влаштувався працювати я, насправді, не на «Термінал», а на одне із ТОВ НВК, які займали пустуючі площі вже тоді «мертвого» заводу, і які намагались хоч якось відновити високотехнологічне виробництво. Конкретно наша фірма намагалась створювати мікропроцесорні системи, уже на західній схемотехніці, але за допомогою наших рішень. Задумка була потенційно дуже багата: реалізація апаратної підтримки протокола ОКС №7 (SS 7) для цифрової телефонії. Щоб ви собі уявляли, що це таке: це протокольний стек, який дозволяє з’єднувати в єдину систему різні типи телефонії та комп’ютерних мереж. Це дозволило б різко підняти технологічний рівень комунікацій глибинки. Це був 2003-й рік, нагадую. А різкий прорив мережевих технологій в нашій країні відбувся тільки в 2012 р., так що ми випереджали конкурентів на роки. Сама технологія була далеко не новою, ще 1975 року, тобто реалізувати її в українських умовах було можливо. Не вистачало тільки грошей.

І от саме грошей, тобто, інвестиційного капіталу — нам ніхто так і не дав. Скільки наш менеджер не намагався добитись фінансування хоч у когось (навіть квартиру власну продав, щоб втримати фірму на плаву), завжди натикався на сите «нэ трэба». А й справді, кому нафіг потрібний розвиток телефонії, якщо люди і так справно платять за те, що дають, і не просять більше. Нащо всякі там інтелектуальні мережі, конференц-зв’язок, доступ до інтернету, взагалі якесь розширення функціоналу… Так ми в трубу і вилетіли, ледве протримавшись до середини 2004 року.

І от сьогодні, озираючись на той свій перший досвід «вільного ринку», я задумуюсь — а чому ми вилетіли в трубу, при такій-то потенціально грошовій задумці? Той же самий 3G базується саме на стандартах SS7, і ми могли б бути першими на цьому ринку, а інвестор міг би зірвати на цьому куш. Більше того, нікому так цей стандарт і не знадобився, а вітчизняна телефонія за останні десять років перетворилась на примару, і тепер за технології, які могли б відтворити самі, мусимо платити втридорога як за високотехнологічний імпорт.

А газоаналізатори? Ще в 1996-му році було зрозуміло, що буде тренд на зростання споживання газу. Газоаналізатори — це одна із ключових частин розширення газопостачальної мережі. Це створення мережі датчиків, які забезпечили б чіткий і точний облік в масштабах країни — це ж для підприємливого бізнесмена Клондайк, Ельдорадо. Останній «писк» цієї тематики був десь в 2008 чи 2009-му році: мені запропонували взяти участь в розробці софта для газових датчиків, які мали об’єднуватись в Wi-Fi мережу. Наскільки мені відомо, це була госптема державного масштабу — одна із багатьох, які роздавала на місцеві університети Юлія Тимошенко (я тоді відмовився, бо це була не зовсім моя спеціалізація). На жаль, після приходу до влади Януковича, проект розробки мережі газових датчиків був закритий, як і решта подібних.

Так от, завод газоаналізаторів ще в 90-ті закрили, все обладнання або вивезли, або викинули на металобрухт — а на його місці спочатку були орендовані площі, а тепер там — МегаМОЛЛ, один із найбільших ТРЦ в районі. Що цікаво, рівно за поворотом вулиці точнісінько такий же ТРЦ «Грош». А в кінці вулиці, на колишній швейній фабриці — іще один, недобудований. А через квартал — іще два таких же супергіганти. І я все життя цікавлюся — де вони беруть стільки покупців, щоб окупити хоча б ці гігантські площі, при середній кількості потенційних покупців біля 10-20 тис…. Втім, відповідь, мабуть, точно така сама, як і відповідь на питання — де «Рошен» бере стільки грошей, щоб при падінні продажів відкривати все нові й нові дистрибуційні точки.

Мене цікавила значно більш глобальна тема. Як же так сталось, що в нашій країні, в якій були пустими цілі галузеві ніші для високотехнологічної продукції, яка могла б стати основою для національних корпорацій світового рівня — найбільш прибутковими стали мережі роздрібної торгівлі та сировинно-експортна економіка, а промислові гіганти оцінюються в суми куди менші, ніж середня вартість забудови аналогічної за площею ділянки. Той же Одеський Припортовий фактично продається по ціні землі, на якій розташований, ніби там нема навіть капітального будівництва.

Я над цим довго думав, і нарешті вирішив систематизувати свої думки відносно «економіки злиднів». Саме таку економіку і будувала останні 25 років Україна — повільно із країни з величезним індустріальним потенціалом перетворюючись на убогу попрошайку з напівфеодальним ладом, чиї «князі» скупають елітне житло в Лондоні, а населення вже не має за що трусів зайвих купити. Це буде дуже великий і складний «лонгрід» — так що ті з вас, хто любить читати легенький позитиффчик, будь-ласка, зразу закрийте цю статтю. Закрийте цю статтю також ті, хто досі вірує в «непопулярні реформи», і ті, хто вважає, що найкращий шлях до процвітання — це шокова терапія.

Я буду говорити про зовсім інші речі, і зовсім іншу модель. А також покажу вам реальну картину у всій її нелицеприємності, так, як вона бачиться мені.

Частина перша. Про уклади, технології та розвиток суспільства

Математична основа поняття «технологічний уклад» надзвичайно складна. В основному це теорія «довгих хвиль Кондратьєва» та «кластерів Шумпетера», які описують перебіг технологічного прогресу. Він не є неперервним, а більше схожий на хвилі — із своїм попереднім періодом, «сходженням», «дев’ятим валом» і періодом затухання. Більшість в основному помічає тільки пік такої технологічної хвилі, який характеризується якимсь епохальним науковим відкриттям. Наприклад, сходженням для V технологічного укладу, на якому знаходиться зараз цивілізований світ, був винахід персонального комп’ютера в 1977 році, а піком були 2000-ті роки, на які припала більшість сучасних інформаційних технологій. Зараз світ живе на межі періода затухання V технологічного уклада і сходження VI технологічного укладу (сподіваюсь, всі помітили появу так званих 3D-принтерів — по суті прообразу універсальних наноконструкторів?).

Це дуже узагальнена картинка. Насправді технологічний уклад означає не лише ступінь технологічного процесу, а й відповідну структуру суспільства та частково навіть його культуру. Тому що одна справа отримати технологію в своє розпорядження, і зовсім інша справа — опанувати її, навчитись нею правильно користуватись, і не лише на роботі, а й в побуті. Колись це правило на власній шкурі відчув Рамзес II, коли очолювана ним єгипетська високорозвинена супердержава отримала на горіхи від хеттів, які не мали великої держави, зате опанували технологію масового виробництва заліза — яке єгиптяни вважали іграшкою нищебродів.

Або краще навести приклад поближче. Кожен, хто зараз читає ці рядки, має вдома комп’ютер, а на ньому — офісний пакет. Скажіть, будь-ласка, скільки його функцій ви використовуєте щодня? Десять? Двадцять? Думаю, більше ніхто не назве. Однак офісний пакет має значно більший функціонал. В банальному Microsoft Excel можна навіть складні табличні обрахунки робити — аж до аналізу прийняття рішень та моделювання бізнес-процесів. Або наприклад Microsoft InfoPath. Це генератор XML-форм, який дозволяє організувати повністю безпаперовий обіг. Не так, як у нас звикли організовувати — із вимогою «надсилати файл в форматі Word з шрифтом Times New Roman 14 розміру з полуторним міжрядковим інтервалом» — а правильно, коли зміст відділений від безпосереднього представлення і форматування, і проблема різнобою оформлення документів просто зникає як така. Заодно створені таким чином документи можна легко і просто перевести в табличну форму, і застосовувати до них математичні методи аналізу. Все це описано Біллом Гейтсом в двох книжках — «Дорога вперед» (1995) та «Бізнес зі швидкістю думки» (1999). Я спеціально вказав в дужках роки, щоб показати, наскільки не є новими описані мною речі.

І це тільки те, що має у себе на робочій станції кожна пересічна людина. Аналогічний, або й набагато ширший функціонал є в середовищі, наприклад, Linux. Ба більше, є ціла купа альтернативних операційних систем, призначених для певного спектру задач, які взагалі мало зрозумілі більшості українців, в тому числі тих, які вважають себе інтелектуальною публікою. Для кого ці всі можливості призначені? Звісно, для тих, хто здатен їх побачити і знає, де і як їх застосувати.

Це продемонструвала, наприклад, дискусія навколо дитячого мікрокомп’ютера micro:bit розміром трохи менше за наручний годинник, який почали роздавати талановитим дітям в Англії. Вітчизняний науковець принципово не бачив в ньому іншого застосування окрім пристрою для зняття даних, там, шагоміра, наприклад, або персонального маячка місцезнаходження. Ніхто в диспуті навіть не подумав, що ці маленькі мікрокомп’ютери можна з’єднувати в багатопроцесорні системи, і навіть підключати їх до велетенського спектру периферії. Повторю, що йдеться про науковця, і причому далеко не безталанного. Просто він вихований в культурі, де такий функціонал не може бути осмислений.

Тобто, для того щоб перейти на певний технологічний рівень, мало отримати в своє розпорядження технологію. Необхідно включити її в своє життя настільки повно, наскільки це можливо. Технологія повинна стати частиною щоденної культури, елементом повсякденного життя. Тільки тоді вона розгортається на повну потужність. Я сильно сумніваюсь, що Стівен Джобс, поставлений в наші умови, зміг би винайти «Еппл» чи тактильний інтерфейс. Його талант був призначений для суспільства, яке уже твердо перейшло до V технологічного укладу — а отже, здатне осмислити і оцінити його винахід.

Саме тому в Сполучених Штатах навіть студент може у якості дипломної роботи створити повністю працюючий дизайн мікроавтобуса, який можна буде потім виробляти за допомогою 3D-принтерів, а у нас кандидати і професори із власними оригінальними винаходами — рідкість. А все просто: не той рівень технологічного розвитку суспільства. Для IV технологічного укладу у них є все, що необхідно, і навіть більше, але й роботу вони можуть в результаті виконати на тому ж рівні. А вимагають з них як мінімум розробки рівня V, а то й VI, а коли вони такого не показують — то розпочинається галас, що у нас наука неефективна, і вона має бути викинута за двері.

Можна зауважити, звісно, що й ми користуємось айфонами і айпадами. І багато його функцій ми використовуємо? Далі див. вищенаведений приклад із «офісом».

Думаю, більшість читачів уже зробили очевидний висновок: ми є лише невмілими користувачами технологій V технологічного укладу, а саме наше суспільство знаходиться тільки на межі IV і V технологічних укладів, причому тяжіє не до п’ятого, а до четвертого укладу. Ми йдемо не вперед, а назад. Ця ситуація тим більш парадоксально виглядає, якщо згадати, що одна із найбільш динамічних українських галузей — це ІТ-індустрія. Однак вона займає дуже невеликий відсоток українського суспільства, фактично, ІТ уже представляє собою «річ в собі» — прошарок-ізолят, який культурно сильно відрізняється від більшості. Це своєрідні «людени» з романів Стругацьких. До речі, «меморандум Бромберга» з роману «Хвилі гасять вітер» дуже добре описує те, що відбувається в нашій державі.

А відбувається те, що я називаю — за відсутністю іншого терміна — «зворотня тяга» (backdraft).

Неважко помітити, що швидкість технологічних хвиль чим далі, тим більше наростає. Це дає ученим навіть говорити про певну точку «технологічної сингулярності», коли технологічний прогрес перестане бути дискретним, а стане майже миттєвим. Теорія, звісно, умоглядна — але факт є фактом. VI технологічний уклад, чиє сходження ми уже спостерігаємо в західних країнах, наступив приблизно втричі швидше, ніж V. Між першим мікропроцесором в 1972 році та першим персональним комп’ютером минуло цілих 5 років, а поява масових 3D-принтерів майже миттєво породила цілий спектр технологій — від лазерної стереолітографії до будівничих та біомедичних універсальних конструкторів. І це тільки одна революційна технологія в межах цього укладу. Тут і когнітивні технології (штучний інтелект, тобто), і біотехнології, і навіть нові напрямки в фундаментальній фізиці… Швидкість розвитку технології дедалі наростає із збільшенням комплексності технологічного укладу.

Разом із швидкістю наростає імпульс. Якщо культура адекватно сприймає нові технології і йде в ногу із часом, він надає їй додаткового прискорення. Але якщо культура з якихось причин не змогла опанувати технологічний уклад, на який претендує, то накопичений імпульс обертається на зворотню тягу — і сила її відкидає культуру на попередні уклади. Причому чим на більш високий рівень вона намагалась перейти, тим більший буде потім відкат.

Яскравим прикладом тут є Росія. Вся її бурхлива діяльність — наприклад, Сколково, а також численні пафосні проекти типу «Ельбруса» чи там, «військово-космічних сил» — представляла собою претензію на перехід навіть не на V, а зразу на VI технологічний уклад (чого, звісно же, не відбулось). В результаті зворотня тяга так сильно вдарила по Росії, що вона фактично уже відкотилась на рівень IV технологічного рівня, і їй загрожує навіть подальший відкат до III технологічного рівня (тобто, до епохи першої індустріалізації).

І не менш яскравим прикладом є Україна. Тільки нам більше пощастило — по-перше, тому, що ми були периферією СРСР, який намагався перейти всього тільки на V технологічний рівень, і по нам вдарило набагато слабше. По-друге, у нас завжди існувала прогресивна частина суспільства, яка демпфувала цей відкат, і навіть якимсь дивом створювала передумови для повернення позицій і надолуження втраченого. Однак жоден, навіть найпрогресивніший і складений з самих тільки геніїв, прошарок не здатен перебороти економіку. А вона, під «чутливими контролем» вітчизняної олігархії, силоміць переводилась — і продовжує переводитись на рейки все того ж самого III технологічного укладу, на який зараз стрімко відкочується Росія.

Це дуже добре видно по структурі українського виробництва. Грубо кажучи, реальний технологічний уклад економіки показує те, на чому заробляються гроші.

— для VI технологічного укладу це продукти із високим вмістом інтелектуальної праці. Креслення, дизайни, технологічні рішення — нарешті, «економіка вражень»;
— для V технологічного укладу — електронна промисловість, комп’ютерні та інформаційні рішення, телекомунікації та автоматизація;
— для IV технологічного укладу — реактивне та турбореактивне літакобудування, атомне паливо, машинобудування, складна нафтохімія, складне конвейєрне виробництво;
— для III технологічного укладу — сировинне та напівфабрикатне виробництво, традиційне паливо (газ і нафта), сталь, базова нафтохімія, інші корисні копалини.

Тепер будь-ласка згадайте, що саме є базою статків вітчизняних олігархів, і все остаточно стане ясно. Нашу економіку цілеспрямовано зводять саме до III технологічного укладу, і відповідно йому (штучно же) структурується суспільство. Саме для того укладу було характерне сильне розшарування населення на убогу масу, здатну ледве прохарчувати себе, і працюючу за копійки, і надбагатих «сталевих» та «вугільних» королів, які також повністю контролюють політику. Відсутність скільки-небудь внятної соціальної системи, відсутність соціальних ліфтів, концентрація всіх фінансових потоків в руках кількох галузевих монополій, які контролюють корисні копалини — які, як я уже вище написав — представляють основу для заробляння грошей.

Якщо процес далі буде відбуватись так, як він відбувається зараз — то відкат по технологічному рівню буде продовжуватись.

І зрештою, суспільство буде поділено на дві нерівні частини. Одна із них назавжди випередить іншу, і, можливо, покине свою країну. Інша буде навічно замкнена в низькому технологічному укладі, позбавлена можливості вийти за його межі своєю суспільною структурою і культурою, в рамках якої не буде можливим осмислення будь-яких технологій чи понять вищого рівня — тільки сліпе користування або навіть мавпування.

Приклад такого страшного суспільного розриву можна спостерігати на прикладі Кореї. На сьогодні уже неможливо вирвати північних корейців із лещат III технологічного укладу навіть зовнішнім втручанням, а самі вони уже нездатні з нього вирватися. Навіть етнічно близька їм Південна Корея уже представляє для них повністю чужий світ, не тільки інтеграція з яким неможлива, а й входження до його орбіти. Так що навіть якщо фізично винищити північнокорейську верхівку, до норми там нічого не повернеться… хіба що тільки не зробити те, що запропонували Стругацькі в своєму іншому романі, «Гидкі лебеді» — відірвати дітей від батьків, і створити для них окреме культурне середовище, а решту залишити «доживати».

Власне, для України все ще не так погано. У нас є шанс, завдяки тому, що найкраща частина нашого народу цьому відкату уперто опирається, і тому, що у нас все-таки іще збереглись політики, які не знаходяться в полоні псевдоліберальної фразеології, за якою ховається бузувірська плутократія початку минулого століття (до речі, розквіту III технологічного укладу).

Про це — в наступній частині.

Facebook автора




Комментирование закрыто.