Відкритий код в Україні: намарити на сорок два мільйони

Юрій Радченко

 

«Это выходит просто: Андроны едут, чепуха, белиберда, сапоги всмятку!»

М. В. Гоголь. «Мертві душі»

 

Уявіть, що хтось запропонував би профінансувати з державного бюджету спеціальну програму з побудови та експлуатації, наприклад, київського палацу «Україна». Що вже успішно споруджений, експлуатується з 1970 року, і широко приймає концертні програми та партійні збіговиська… Всі б здивувалися, еге ж? Сказали б щось на кшталт «О, дають… Ну, це вже вообшее!»…

А ось у сфері IКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) таке, як виявилось, можливо. І мало того: ніхто навіть не здивувався!..

5 грудня урядовий портал повідомив, що на засіданні уряду затверджено «Державну цільову науково-технічну програму використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом на 2012-2015 роки».

Мова – про «вільне/відкрите програмне забезпечення» (ВВПЗ): світовий тренд у розвитку IT-технологій, що передбачає створення програмного продукту не корпораціями, а спільнотою фахівців-розробників і добре підготовлених аматорів. Урядові програми щодо підтримки розповсюдження ВВПЗ в державних адміністраціях дійсно має більшість розвинутих країн; інше питання, з чого складаються ці «розвинуті» програми в розвинутих країнах…. Мету програми української сформульовано цілком благородно: «поступово забезпечити перехід органів державної влади на програмне забезпечення з відкритим кодом, що дозволить скоротити бюджетні витрати на легалізацію та придбання пропрієтарного програмного забезпечення. Бюджетні кошти будуть переспрямовані на підтримку вітчизняних розробників програмного забезпечення…»

Поза тим, що не дуже зрозуміло, хто такі конкретно ті щасливі «вітчизняні розробники програмного забезпечення» (значні проекти на базі вільного програмного забезпечення розробляються міжнародними колективами і використовуються, відповідно, у міжнародних, а не національних, масштабах, і це загальновідомо!)основним документом будь-якої державної цільової програми є все-таки не гасла, а так звана «Таблиця завдань та заходів». Бо тільки там чітко розписано, кому, скільки і за що належить заплатити в рамках програми з бюджетних коштів.

«Таблиця завдань та заходів», яку вже опубліковано як не на урядовому порталі,  то на сайті «Ліга-Закон» (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP111269.html), викликає, м’яко кажучи, глибокий подив. Детальний аналіз відповідної програми загальною сумою майже на 42 мільйони гривень (37.668.000 грн. з державного бюджету та 4.155.000 «з інших джерел») призводить до висновку, що за більшістю пунктів програми державні чиновники намагатимуться продати самі собі за кошти державного бюджету стандарти, формати файлів, технічні протоколи і програмне забезпечення, які а) вже існують і використовуються в світовому масштабі; б) емітуються або виробляються широковідомими технічними спілками та міжнародними колективами розробників; в) не є у компетенції виконавчої структури будь-якого національного уряду.

Окрім того, жодна з цифр програми не є аргументованою економічно, і за жодним з пунктів програми не наведено методики розрахунків.

Людям, які не є фахівцями в IT-галузі, простий перелік заходів програми нічого не скаже: необхідно проаналізувати їх з фахової точки зору по суті. Тому наведу нижче найбільш красномовні приклади, узяті безпосередньо з «таблиці».

Пункт 2, завдання: «Виконання науково-дослідних робіт з розроблення та використання програмного забезпечення з відкритим кодом».

«Науково-дослідні роботи з розроблення» вже розробленого, тим більше «науково-дослідні роботи з використання» чогось вже розробленогоце, як казав Гоголь, «Андрони їдуть, нонсенс, нісенітниця, та чоботи, зварені некруто». Дивимось конкретніше, за окремими «заходами» програми.

Заходи 1-3: «Розроблення вимог до комплекту програм і форматів,.. розроблення методики відбору ПЗ,.. вивчення питання щодо визначення шляхів створення та розвитку інфраструктури для формування і розповсюдження ВВПЗ». Вартість: 1 млн. грн. Гроші надаються Держінформнауки (ДАНІІ, Державне Агентство науки, інновацій та інформатизації) та AДССЗЗІ (Адміністрації Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України).

Тут наявна серйозна неадекватність у сенсі «форматів» та «шляхів створення і розповсюдження».

1) Україна не може (за фактом) вводити нові формати у сфері IT: все, що потрібно, вже існує. Це не означає, звісно, що український програміст в принципі не може придумати якійсь новий формат даних (іншими словамиформат файлів). Але питання: навіщо? Що є такого в масі вільно доступного програмного забезпечення це десятки операційних систем та офісних програм, сотні і тисячі спеціалізованих прикладних програм), що не вдовольнило б з функціональної точки зору, прямо скажемо, скромних вимог до програмного забезпечення з боку працівників державного сектору?.. Введення ж якихось штучних форматів даних на локальному рівні, не прийнятих міжнародною спільнотою розробників, автоматично означає, що цей формат не буде ані «відкритим», ані «вільним». Це може бути, наприклад, якійсь місцевий формат шифрування даних. І… І, напевне, все…

2) Ще гіршезі «шляхами створення і розповсюдження». Вільне/відкрите програмне забезпечення тому і зветься «вільним» та «відкритим», що той, хто його зробив, розміщує його в Інтернет а) для вільного доступу і б) з усіма початковими кодами.

{advert=4}

Ось проста перевірка: наберіть в «Google.com.ua» фразу «Open Office» або «Libre Office», і Ви одразу отримаєте посилання на Інтернет-сайт, з якого можна вільно завантажити відповідний пакет офісних програм, разом (до речі) з «національним» інтерфейсом та відповідними словниками. Клацніть «мишею» на отриманій програміі вона сама встановиться за 2 3 хвилини. А якщо ви хочете щось додати до цього пакету програм, то завантажте початковий код, здійсніть його покращення, і відішліть назад: якщо ви запрограмували щось справді корисне, воно буде неодмінно прийняте командою розробників…

Отакі «шляхи створення і розповсюдження». Вони існують і використовуються в світовому масштабі у повній незалежності від існування Держінформнауки та ДССЗЗІ. За що ж, питається, платити цим шановним організаціям 800 тисяч? За посилання на сайт openоffice.org?..

Той же пункт «завдань», «захід» 4: «розроблення стандартів створення та використання програмного забезпечення з відкритим кодом» (всьогона 12 стандартів). Гроші отримують Держінформнауки та МОНмолодьспорт. Ціна питання480 тис.грн.

Повна неадекватність.

1) Стандарти створення і використання ПЗ емітуються міжнародними інженерними спілками і дослідницькими консорціумами (ISO, W3C, IEEE CS тощо), а пропонуютьсячільними розробниками ПЗ. За фактом Україна може лише використовувати вже розроблені та імплементовані (!) до конкретних продуктів стандарти.

2) Технічні стандарти створення ПЗ як для вільної, так і для пропрієтарної (приватновласницької) моделі є загальними, і нічим не відрізняються. Простіше кажучи, мови програмування та вимоги до інтерфейсу користувача і тут, і там абсолютно тотожні.

3) У сфері організації виробництва та використання кінцевого продукту жоден орган державної влади в принципі не може нав’язати якісь власні «стандарти» для розробників, бо міжнародні колективи розробників не підзвітні національним урядам, а користувачі по всьому світові приймають Вільну ліцензію, що розроблена FSF (Free Software Foudation, http://www.fsf.org/) шляхом простої згоди (юридичний термін«шляхом простого приєднання до вимог ліцензії»). Намагання обмежити Вільну ліцензію у будь-який спосіб, або привласнити вільний/відкритий продукт, переслідуються юридичною службою FSF так само, як переслідуються порушення прав на пропрієтарну інтелектуальну власність асоціацією BSA (Business Software Association).

Той же пункт «завдання», «захід» 5: «розроблення стандартів створення та використання програмного забезпечення, що створюється на замовленням органів державної влади»: 400 тис. грн. між Держінформнауки та МОНмолодьспорту…

Повна неадекватність. І не тільки тому, що і «відкриті», і «закриті» стандарти вже за фактом існують, і ви лише можете або використовувати речі, створені з їх застосуванням, або ні. А й тому, що смішно навіть уявити, що в глибинах ДКНІІ або Мінмолодьспорту, де люди здебільшого працюють на піратській Windows XP та донині не здатні найменувати латиницею просте вкладення до електронної пошти, знайдуться «самородки», здатні запропонувати новий стандарт у галузі IKT. Що його було б прийнято не те що IEEE CS або ISO, а й просто розробниками того або іншого дистрибутиву (цілісного, функціонально-закінченого набору програмного забезпечення).

{advert=6}

Той же пункт «завдання», «захід» 6: «Підготовка глосарія з питань використання програмного забезпечення з відкритим кодом». Держінформнауки: 150 тис. грн бюджетних коштів; 50 — «з інших джерел».

Не кажу, що це можна завантажити з того ж-таки Інтернету: може це для чиновника і заскладно… Є приклад простіший: відповідний глосарій існує в готовому вигляді у межах статті 1 т. зв. «Законопроекту Олійника-Сироти», зареєстрованого на сервері Верховної Ради України за номером 2065 від 01.12.2005 року… До речі, автор цих рядків до відповідних формулювань у законопроекті теж приклав руку. Скажіть негайно, кому виставляти рахунок?! Або приплатити 50 тисяч, аби використали?..

Що далі – то щільніше. Завдання 3, «Створення інфраструктури формування та розповсюдження ПЗ з відкритим кодом» (неначе б то її за фактом ще немає…)

Захід 1: «створення програмно-технічного комплексу реєстру ПЗ, що використовується в органах державної влади» та забезпечення його ведення: 750 тис. грн. Розрахунок відсутній, ціль формування реєструневідома…

Захід 4: «створення дослідного комплексу (!) для тестування ПЗ з відкритим кодом: 560 тис. грн». Що таке «дослідний комплекс»ніхто не знає (не про ядерну ж фізику йдеться).

Захід 5: «створення необхідних програмних засобів для забезпечення доступу до устаткування, визначення сумісності та переведення даних… 1270 тис. грн.» Про яке «устаткування» йдетьсяневідомо. А якщо немає характеристик «устаткування»то як ви визначили суму?!.. Що ж до форматівто практично усі відомі «вільні» формати на рівні офісних документів ВЖЕ Є вільно конвертованими до пропрієтарних, і навпаки, а переважна більшість прикладних програм «вільної/відкритої» юридичної форми просто працює із загальногалузевими форматами.

Захід 6: «Створення… інфраструктури формування і розповсюдження ВВПЗ. 300 тис. грн.» Вже створено: будь-який дистрибутив ВВПЗ вільно розповсюджується в Інтернет.

Захід 7: «розроблення та впровадження єдиних прикладних програмних інтерфейсів, плагінів та динамічних бібліотек, необхідних для забезпечення сумісності форматів даних». 800 тис. грн. Існує в готовому вигляді, або створюється і модифікується постійно у рамках вже наявних дистрибутивів…

Особливо цікавими ими видаються потуги продати самим собі якісь суто-технічні речі: окремі програмки, якими користується весь світ, абощо. Ось «захід» 8 із «завдання» 3: «створення автоматизованої системи проведення моніторингу наявності в Інтернеті оновлених версій програмного забезпечення з відкритим кодом»: 250 тис. грн. Халепа, звичайно, але кожен системний адміністратор знає, що це програми «yum» та «apt»… Або такі заходи пункту 5, «Створення локалізованого базового комплекту програмного забезпечення» на загальну суму 14.202 тис. грн з бюджету (!), як «розробка засобів інсталяції», що не лише присутні в будь-якому дистрибутиві ПЗ, а й частково є тими самими «стандартами», що їх Держінформнауки та ДССЗЗІ вже «розробили» у ряді попередніх пунктів…

В цьому пункті вражає також абсолютно неадекватна вартість. Для довідки: формування збірки по-більшості «локалізованого» (тобто з меню українською чи російською мовою) ПЗ методом «завантажив з Інтернетзаписав на лазерний диск» займе у IT-фахівця навіть вельми посередньої якості дватри дні… Хоча у фаховому перекладі ряду програм українською мовою, імовірно, і є певний сенс.

Окремі пункти програми взагалі майже неможливо зрозуміти. Принаймні яне зміг, незважаючи на 20-річний досвід у сфері використання потроху і створення) програмного забезпечення. Так, за завданням 7 «Створення загальнодержавного фонду алгоритмів ПЗ з відкритим кодом» автори держпрограми беруться «створити сховище (!) еталонного зберігання проектної документації щодо ПЗ з відкритим кодом… на 800 об’єктів». Щоб ви все правильно зрозуміли, коштує ця титанічна праця 1.626 тис. грн. Добре, що лише «сховище», не бомбосховище… Але про що тут йдеться? «Об’єкти»це що таке людською мовою? «Програмні пакети»? Тож мова про створення стандартного програмного репозиторію? Що ж, багато хто з розробників буде аж ніяк не проти узяти таку суму за специфічне налагодження кількох серверів… Але тоді чому «на 800 об’єктів»? Адже стандартна кількість програмних пакетів, доступних для будь-якої «вільної» операційної системине менше 35 тисяч… До того ж, дійсно логічне завдання створення такого репозиторію вже вирішено вище за текстом «таблиці», і, начеб то, за окрему суму… Чудасія, та й поготів!

Загалом з усієї програми, окрім безумовно необхідних «навчання та підвищення кваліфікації… державних службовців» (4.694 тис. грн), логічно не контраверсійними видаються лічені завдання. Наприклад там, де чиновники їздять «вивчати світовий досвід» (близько 3 млн. грн.: на місці ж, за загальнодоступними у Мережі статистикою, книжками та спеціальними дослідженнями Євросоюзу, вивчити його аж ніяк не можна). Або там, де «удосконалюється нормативно-правова база», яка дійсно заважає на сьогодні широко використовувати вільне/відкрите ПЗ в державних закладах України. Анекдотично, та навпроти останнього пункту в графі «Загальний обсяг фінансування» стоїть прочерк: держслужбовці обіцяють нам виконати цю складну місію безкоштовно! Хіба що витрати на лобіювання насправді закладено до інших пунктів…

Що ж ми маємо (матимемо) у підсумку?

Побоююсь, що здебільшогорегіт світового масштабу. Та не тільки. Ця ситуація, з огляду на прискіпливий моніторинг політики національних урядів у сфері розблокування, розповсюдження та спеціальних програм з розвитку ВВПЗ з боку ООН, програм ПРООН та дослідницьких інститутів, що мають європейський та міжнародний статус, може призвести до потужного міжнародного скандалу. Не говорячи вже внутрішні звинувачення у корупції, сперечатись з якими, зважаючи на просто катастрофічний рівень підготовки «Таблиці завдань та заходів» програми, буде ой як не просто.

Безпосередню небезпеку для власної діяльності у цій програмі вбачає для себе також наша (профільна!) громадська спілка. Адже з 2002 року УАВВПЗ активно лобіює у пресі та на політичному рівні розблокування широкого використання у державному секторі вільного/відкритого програмного забезпечення, підкреслюючи вигоди вільних програм у порівнянні з тими корупційними схемами, що виникають при використанні лише «пропрієтарного» (жорстко-приватновласницького) програмного забезпечення в масштабах всієї держави. І що нам у відповідь «підкладають» розробники запропонованої державної програми, якщо не величезну свиню? Воістину: «не можеш зробити кращехоча б не пакости»!

Ясно, що прийняття програми в її сьогоднішньому вигляді здатне надовго підірвати довіру до постіндустріальних методів розробки і використання нових, постіндустріального зразка, об’єктів інтелектуальної власності, а такожлише погіршити і без того складну ситуацію з розповсюдженням ВВПЗ в Україні. Єдиним виходом, з метою збереження самої ідеї створення подібної програми, було б негайно зняти її з урядового затвердження, і, з гарантуванням усіх норм прийняття рішень і голосування по суті, піддати оцінці фахівців і представників громадських організацій у галузі IT. А винести на урядове затвердженнявже в наступному році, відкрито, прозоро, і з урахуванням усіх фахових зауважень.

Та чи хто піде на цей крок, коли «на кону» 42 мільйони бюджетних коштів, які можна узяти просто за продаж самим собі повітря?

Автор — координатор Української асоціації розробників і користувачів вільного/відкритого програмного забезпечення, член громадської ради при Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації




Комментирование закрыто.