Вибір зони

Європейська сторона надала для вивчення українській стороні свої пропозиції щодо доступу на європейський ринок послуг. Україна ж, схоже, не надто туди прагне. За інформацією Тижня, вітчизняні урядовці під час переговорів у Києві поводилися надто пасивно, тож цілком логічно виглядають висновки європейців, мовляв, Україна, попри декларації перших осіб держави щодо першорядності євроінтеграції, має зовсім інші пріоритети. Керівник європейської делегації Єва Синовець по завершенні переговорів відверто зізналася, що «Європейський Союз турбує можливість приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану». Саме під час переговорів щодо ЗВТ (завершилися 8 жовтня) у Києві Верховна Рада відмовилася ініціювати подання заявки на членство в Європейському Союзі. За ухвалення проекту відповідної постанови проголосував лише 61 депутат…

Останнім часом саме європейські парламентарі вимагають від Києва якнайшвидшого створення ЗВТ і наголошують на тому, що без цієї угоди Україна не матиме шансів потрапити до Євросоюзу. Непослідовність же Києва лише псує відносини між Україною та ЄС, ще більше спонукаючи його до жорсткого лобіювання власних інтересів в економічних відносинах із нашою країною. Київ у переговорах щодо ЗВТ здебільшого обстоює інтереси олігархів – власників металургійних та хімічних заводів.

Натомість підписанню угоди про створення ЗВТ має передувати доволі клопітка робота держави і бізнесу, щоб останній (а він, певна річ, не обмежується лише інтересами придворних олігархів) не втратив від нових правил, а виграв. 

Після укладання угоди про створення ЗВТ країни-підписанти добровільно відмовляються від захисту своїх національних ринків лише у відносинах зі своїми партнерами по цьому об’єднанню, але зберігають цілковиту свободу дій в економічних зв’язках із третіми країнами. Основною умовою функціонування ЗВТ є використання між країнами-підписантами єдиної номенклатури опису і кодування товарів за збереження інституту власних стандартів якості товарів. Члени ЄС уже давно поклопоталися про єдину номенклатурну класифікацію і «закрили» авторськими правами на торговельні марки назви практично всіх видів вироблюваної продукції. На практиці це означає, що Україна в межах ЗВТ не зможе продавати у ЄС практично жоден товар під тією назвою, під якою він відомий українському споживачеві. Для виходу на європейський ринок багатьом українським підприємствам доведеться провести ребрендинг. Постачати продукцію на європейський ринок зможуть лише ті підприємства, товари яких відповідають європейським стандартам EN або світовим ISO. Інакше ЗВТ матиме на певний час «однобічну прохідність»: український ринок буде відкритий для товарів із ЄС, а ринок ЄС – закритий для товарів з України.

Тож Україні слід визначитися з тими напрямами і галузями, які можуть бути настільки конкурентоспроможними на зовнішніх ринках, що це дасть змогу принаймні вирівняти торговий баланс із Євросоюзом (Україна споживає набагато більше імпортних товарів із ЄС, аніж продає в Європу, – європейський імпорт переважає український експорт майже на 30%). Потрібні великі інвестиції, зокрема й державні, у ці галузі. Наприклад, вступаючи до ЄС, Польща домоглася постачання без обмежень яблук для всього європейського ринку. В галузь було вкладено державні кошти. Як результат – зараз польські яблука коштують в Україні навіть дешевше за вітчизняні. Підприємства пріоритетних галузей мають пройти сертифікацію та отримати документи про відповідність їхньої продукції європейським стандартам якості. При цьому треба відновити Держстандарт (його функції обмежено після входження України до СОТ) для захисту вітчизняного ринку від неякісних товарів з інших країн. Лише після такого комплексу заходів Україна буде готова до підписання угоди про ЗВТ. 

Створення ЗВТ із ЄС часто протиставляють можливості входження України до Митного союзу з Росією. При цьому на задній план чомусь відходить азійський напрям. А з «іншим» світом Україна якраз торгує собі у прибуток (має позитивне сальдо торгового балансу). Насамперед слід розвивати економічні відносини з перспективними країнами Близького та Середнього Сходу: Саудівською Аравією, Сирією, Лівією, ОАЕ, Іраном тощо. На ринки цих країн надходить не українська сировина, а готові товари: від паркету до зброї. До того ж азійські країни як економічний партнер не висувають додаткових політичних вимог.

Відповідно перш ніж вступати до будь-якого економічного союзу, слід чітко розуміти власний зиск від цього, оцінити можливі ризики та підготувати економіку. Інакше Україна ніколи не буде рівноправним партнером – чи то в межах СОТ, чи то зони вільної торгівлі, чи Митного союзу.

 

Гаврилечко Юрій




Комментирование закрыто.