Цой або Ніцой? Як вирішували гамлетівське мовне питання

Сергій Воронцов, для "Хвилі"

viktor-tsoy

Малоароматні забавки із письменницею Ніцой все ще мають попит на телебаченні. Іноді, здається, вона демонструє свої думки, як у старовинних балаганах демонстрували потвор та жінок з бородою. Відхилення завжди мають своїх гурманів та поціновувачів, але кількість таких не мала б бути великою. Однак, в силу політтехнологічних обставин, у нас таких гурманів зрощують на спеціальних медійних фермах.

Поки Ніцой спробує вирішити мовну проблему киданням дріб’язку та власних думок (що, по суті, одне й те ж)в обличчя, хотілося б розповісти про інші приклади вирішення мовного питання на українському просторі.

Україна дала світові не тільки авторку «Невигаданих історій про звіряток-друзяток», але, наприклад, одного з найбільш значимих європейських поетів 20 століття – Пауля Целана. Щоправда, мало хто знає в нашому майже європейському суспільстві, – це прізвище. Целан народився у тепер українському місті Чернівці, прожив там півжиття. І, як і більшість у Чернівцях, він розмовляв німецькою. Такою була імперська спадщина. Він розділяв, як і більшість його земляків, захоплення німецькою культурою. Настав, однак, час, і німці прийшли у місто. І вони були дещо інакшими. Вони розстріляли знайомих, родичів, друзів Целана. У вирі війни загинули матір та батько поета. А він сам потрапив у табор(щоправда, румунський). Після війни для єврея Целана, який був поліглотом, і однаково вільно володів кількома мовами, постало питання: якою мовою писати? І він обрав – німецьку. Це, власне, про перспективи боротьби із тим, із чим люди зрослися. Целан вирішив, що справа не у конструкті, не у самому сосуді, а в його наповненні. Тобто, німецьку мову необхідно було наповнити новим змістом. Пацифістським, антитоталітарним. І Целан є автором одного з найвідоміших творів німецькою «Фуга смерті». Став однією з ключових фігур німецькомовної поезії, частиною німецької мови. Він писав своєю мовою. Справа була у наповненні.

Більшість мовних закидів – низькопробна попса розрахована на ідіотів. На піар, а не результат. Заборонити, прикрити, закрити доступ у теперішньому світі просто неможливо. Вже тому – це імітація. Це може діяти кілька місяців, років поспіль, на настрої, на істериці, але потім настане час зворотнього ходу маятника. Що буде тоді? А він настане… Неочевидно це тільки для людей недалеких. І, як дивно, ніхто не захоплений темою наповнення мови. А вона суттєвіша.

Загалом-то думали, що йдеться про заборону мови Мотороли, якою би вона не звучала: російською чи українською. Але ця мова і українською нині почувається чудово. Думали, що йдеться про заборону мови Кисельова, якою б вона не звучала: російською чи українською. Ми бачимо, що відбувається із вітчизняним ТБ. Але тепер: від Портнікова до Ніцой нам пояснюють, що йдеться про мову Висоцького та Булгакова. Ось це цікаво. Ніхто не зауважує: українську мову нині наповнює Ніцой та її брати по розуму. Не Прохасько, не Дереш, не Расевич(якщо йдеться про публіцистику) чи Маринович. Їх не покажуть, їх не рекламують, їх не знають, за великим рахунком, за межами їх звичного споживача.. А ось російську мову представляє(на думку В’ятровича) — Висоцький та Цой. Тож вибір не складний назріває, не гамлетівський.Цой або Ніцой? Відповідь неочевидною є хіба що для самої Ніцой. Про це варто пам’ятати тим, хто кидає у бій арійську юродиву. Справа не у конструкті, справа у наповненні.

Між ідеями генія Пауля Целана та ідеями Тягнибока вибір є складним хіба що для Кириленка.

Має виникнути українська російська мова. Російська мова із українськими сенсами, а, ще краще, високими людьскими сенсами. Без тоталітаризму, без імперськості, снобізму тощо. Іншого виходу у країни просто немає. Якщо мову утискати, навішувати їй ярлик «окупантської»(при тому, що для багатьох солдат АТО – вона за сумісництвом материнська) закінчиться це черговим розколом. Занудно вічним. Тому що такі речі ніколи не забуваються. Україномовні українці це мали б пам’ятати. І наступного разу ветеран АТО подумає, чи йти йому кудись захищати європейський вибір, який першого, кого обмежив у правах, не олігарха, не чиновника, не корумпованого суддю, а його самого. Причому в чомусь абсолютно елементарному. Янукович використовував мовне питання, тому що це давало електоральний результат. Зараз його використовують з тих же причин. Більш розгнуздано. Лише вектор змінився. «Точку зрения определяет место сидения», — як любив говорити видатний український філософ Кучма.

Найбільше чинить супротив ідеї української російської не політики, а каста письменників, яка вже кілька років активно просуває тезу, що російською мовою українська культура неможлива. Це колективна теза. Її найактивніше пропихує клан Андруховича, на чолі із метром, відомим тим, що дає задню без жодних докорів сумління, коли його чергова теза виявляється злочинною(мислитель був за відокремлення Донбасу довгі роки, але у 2014 році передумав). Тепер він лупає сю скалу у тому ж напрямку… і з тим же натхненням.

Майстри слова до до смішного копіюють повадки Асоціації Пролетарських Письменників у більшовицькі часи. Тоді йшлося про монополію, право визначати ідеологію і доступ до щедрого бюджету. Зараз приблизно про те ж… Зрозуміло, ксенофобські опуси чекає та ж доля, що й багатотисячні наклади пролетарських письменників. Утилізація. Однак, колонки випікаються як тошнотики у пристанційній ригалівці. І наповнюють ними не чужу, а свою українську мову. Ось це вражає.

Дуже цікавим став прецедент не з далеким Цоєм і чуждим Булгаковим. А з Володимиром Рафєєнко. Це дончанин, вправний письменник, який написав у 2017 році роман російською «Долгота дней» із цілком проукраїнським наповненням. Роман про Донбас. І роман з суто літературної точки зору – вдалий. Припливло само у руки. Однак, на нашому доволі вбогому тлі – і його не відзначили. Якщо такий потрібний Рафєєнко – не свій, то у кого можуть бути шанси? Це політичний сигнал. І він однозначний. Сам Рафєєнко задоволений, тому що навіть ця позиція «дали жити» – майже синекура нині.

Успіх імперськості в тому, що вона вбирає і робить своїм – все, до чого торкається. Імперська стратегія, насправді, – це інша назва стратегії успішної. Занепад хутора в тому, що він відпихує Інше і задихається у безплідному змаганні. Тому він втрачає, а не набуває. Втім, це зайві міркування.

Просто варто пам’ятати, що питання мовного вибору, може виявитися таким: Цой або Ніцой. Для цього робиться надзвичайно багато, – мільйони гривень та зусилля тисяч кретинів для цього. Для іншого вирішення не робиться НІЧОГО.

Вам сподобався текст? Ви зможете віддячити автора на картку Привата 5168 7551 1136 9266 Воронцов С.П. 

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.