Чим завинив Михайло Булгаков перед Україною: пригоди великого письменника на батьківщині

Сергій Воронцов, для "Хвилі"

mihatl-bulgakov

Свята Інквізиція прославилася тим, що більше, аніж живих єретиків, ненавиділа мертвих. Іноді їх прах викопували і спалювали на знак покарання. Про це якось дізнався я , коли перевіряв чи справді деякі твори Шевченка були внесені у Папський індекс заборонених книг. Виявилося, що це свята правда. Але принагідно мені вдалося зясувати і цей факт про померлих єретиків.

Cправді, нашумілий список Вятровича відрізняє від списку Шиндлера те, що Вятровича цікавлять переважно померлі люди. Які ніяк не можуть померти. Тут єдність стилістична.

Але, все ж, одну людину у цьому списку я вирізнив би. Михайла Булгакова.

Cправа в тому, що на відміну від Цоя і Висоцького, і навіть самого Вятровича, Булгаков народжений у Києві. Звісно, це є плямою на репутації міста Портнікова. Але куди ж дітися? Булгаков – киянин.

Портніков, як відомо, став новим Фарадеєм, він відкрив електричество. І повязав його із державною лояльністю. Розповів, що по ньому проходить електричество тільки від «А ідіше мама», а від «ніченька місячна» вже не те. Якщо продовжити думку, то очевидно, що закид у бік Цоя, це нечемний наїзд у бік корейської пятої колони. А якщо ще продовжити , то у кількох мільйонів співгромадян «електричество » проходить від «Во поле березка стояла..» . Це сумнівна ідея. Але якщо так… Чи означає це нелояльність і злиття із Путіним? І чому «А ідіше мама..» менш підступна, аніж «березка»? Можливо Аідіше споріднює із Романом Абрамовичем, чи навіть другом Путіна Аркадієм Ротенбергом… Можливо в ній ще більший підступ. Як це зясовувати? А зясувати, наполягають Портніков і Вятрович, і Забужко, і Винничук і ще багато хто, необхідно… І прямо зараз, час настав.

Взагалі цікаво, що при згадуванні прізвища Булгакова весь наш місцевий журналістсько-письменницький МАССОЛІТ перетворюється на потолоч з воландівського бала: кричать Фридою, стрибають Бегемотом, і статті пишуть. А там… як завжди…дурня і стереотипи. Ось про це.

Є кілька стереотипних думок про Булгакова, які повторюють ці надзвичайно, як сказав би Ієшуа, добрі люди. Наприклад, щодо імперськості Булгакова, яку так роздмухують. Чи цікаво було Булгакову, скільки Шаріков загарбає? Письменник після громадянської війни не опікувався імперськістю (до того він був просто лікарем). Йому було абсолютно байдуже скільки Ленін чи Троцький, чи Сталін захопить земель. Ніякого співчуття у нього це не викликало. Він хотів, щоб у вагонах потягів стало нарешті тепло. Але це не злочин проти України. Стрижнем його життя (поза літературою та коханням) була ненависть до «червоних». «Собаче серце» неможливо написати холодною рукою, це треба таки ненавидіти.

Письменник злочинно уникав пошлої політичної риторики. Він не постив карт із зайвими землями від Сяну до Кубані, не розпалював ненависть у міру сил, не кидав дрібязком в обличчя, не чіплявся за мейнстрім, як воша за пса. Тобто, не робив нічого, що робить здоровий сучасний письменник. Він писав романи, про які думав, що їх не надрукують.

Прихильність до Сталіна. Насправді, булгаковська ніби «прихильність» до Сталіна була заснована не на імперськості(як мариться нашим антиімперцям, які в усьому вбачають одне…), а переважно на тому, що Сталін репресував більшовиків у тридцятих роках. А Булгакова душила помста за зруйноване життя(своє, любимих людей, країни). І Сталін цю помсту втілив. Це очевидно випливає з настрою «Майстра і Маргарити». Адже, там йдеться не про щастя того, що Москва щось захопила, а про щастя того, що Москву нарешті захопив диявол. І він покарає божевільних небратів по перу, пристосуванців, літераторш із чутливістю боцмана, але чуйкою і сексуальністю гієни, критиків латунських (яким імя легіон) тощо. Такий колективний портрет. На усі часи.

Українофобство. Роман «Біла гвардія», фактично єдиний у Булгакова(за винятком серії нарисів, які, радше, гумористичні), якому можна закинути українофобство, Якщо хто не помітив, роман має абсолютно абсурдну назву. Оскільки всі його герої із будинку з Андріївського узвозу вступають зовсім не до Білої гвардії , а до війська УНР на боці гетьмана Скоропадського. А один з героїв просто ад’ютант Скоропадського. Важко сказати, наскільки це є проявом українофобії. Вся претензія Булгакова до тодішнього керівництва УНР і до Скоропадського особисто була навіть не в тому, що поки Булгаков у числі добровольців, стояв(бігав) під кулями, Скоропадський виїхав до Берліна, а в тому, що гетьман боявся офіцерів царської армії, вчасно не мобілізував їх і не взяв Москву, врятувавши всіх від більшовизму. Про що є у романі. І саме ця претензія була головною. Інше було на рівні анекдотів. (До речі, хтось з наших літераторів за нашого гетьмана під кулі пішов?)

Булгаков приїхав до Москви, коли йому було трохи більше тридцяти років. відносно молодою людиною. Абсолютно легко вловив її атмосферу, і більше про Україну не згадував у творчості, що доводить, що він не страждав ніякими фобіями, на відміну від багатьох наших ендемічних геніїв, які є чемпіонами з дрібязковості. І пригадують всі образи від дитячих шмарклей, окрім власних статей і творів до 91 року.

Контекст. Варто нагадати, що до того, в Європі майже не було національних держав, про що ніхто не згадує. Тобто, люди сотні років жили при імперіях, і вважали, що це нормально. Національні держави( у східній Європі, зокрема) сприймалися багатьма, майже як зараз сприймають кріптовалюту. Нове і незрозуміле. Це майже те саме відчуття. Оосбливо для достатньо далекої від суспільних процесів людини. Але Массоліт, який і сьогодні крокує у ногу із брежнєвським часом пише, пише.

До речі. Зрештою, люди, які сміються над путінською Росією за те, що там забороняють комедію «Смерть Сталіна». всерйоз обговорюють карикатури Булгакова. Ніякого дисонансу немає у цьому? Булгаков взагалі всіх висміював. Всі його герої виглядають трохи і нетрохи смішними. В його напівбіографічному «Театральному романі» навіть сцена власної спроби самогубства теж достатньо сатирична. А теперішні критики киянина нереально смішні.

Ну, і закінчити варто із чого почали. Булгаков народився у Києві І любив його, як міг. Це його батьківщина, на відміну від Цоя і Висоцького. Але доля і більшовики викинули його звідти. Спочатку його викинули більшовики, тепер?

Цей ордер на виселення з рідної домівки, загалом також більшовицька практика. Що поробиш, люди як люди, тільки національне питання їх дещо зіпсувало. Співають і перепощують хором, вірять у дармовщину, шукають ворогів. Бажано безпечних. Видно, скоро спеціаліст по рукописам Герберта Аврілакського приїде. Весело стане…

«…я развернул третью газету. Здесь было две статьи: одна – Латунского, а другая – подписанная буквами «Н. Э.». Уверяю вас, что произведения Аримана и Лавровича могли считаться шуткою по сравнению с написанным Латунским. Достаточно вам сказать, что называлась статья Латунского «Воинствующий старообрядец»..»

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.