Погляд на можливість нової ідеології

 

Що таке ідеологія?

Термін «ідеологія» ввів Антуан Луї Клод Дестют де Трасі. Існує безліч визначень ідеології, які розрізняються уявленнями про походження та оцінками цього феномену.

За Марксом, ідеологія є надбудовою над базисом виробничих відносин і являє собою інтереси певного соціального класу, що виражає інтереси всього суспільства. За Ман геймом? ідеологія це спотворене відображення соціальної дійсності, яке водночас виражає майбутнє як інтерес певного соціального класу та протистоїть утопії. За Бартом? ідеологія це міф, що приписує об’єктам непрямі значення та соціалізує їх.

Морфологічне розуміння ідеології: 1) опис наявного світу через систему ідей (констатація); 2) опис бажаного світу через систему футурологічних ідей (футурологія); 3) опис можливого переходу від наявного світу до бажаного світу через систему діяльнісних ідей (акція).

Функціональне розуміння ідеології — щоб змінити людський світ, необхідно змінити свідомість людини, забезпечивши їй бачення минулого, теперішнього та майбутнього світу через систему взаємопов’язаних ідей, а також забезпечити втілення цих ідей в людській діяльності як зміну цього світу відповідно до такої системи ідей. Інакше кажучи, ідеологія змінює світ через зміну свідомості людей у процесі сприйняття цього світу через бачення майбутнього та його перетворення.

Саме функціональне розуміння ідеології, тобто розуміння того, на що вона спрямована по своїм функціям, дозволяє побачити і головну проблему ідеології. Ця проблема появляється одразу, як тільки ми починаємо використовувати ідеологію за її функціональним призначенням. Щоб змінити світ, нам, по-перше, потрібно змінити свідомість, тобто зробити так, щоб якомога більше людей бачили наявний світ через пропоновану систему ідей. По-друге, нам потрібно, щоб достатня кількість людей, майбутніх діячів перетворення світу, бачили майбутнє теж в пропонованій ідеології. По-третє, нам потрібно, щоб люди в своїй діяльності по перетворенню світу керувалися ідеологічними вимогами до такої діяльності.

Коли люди починають здійснювати перетворення світу у відповідності до ідеології, відбувається зміна наявного світу, а це означає, що ідеологічна констатація теж має змінюватися. Задля посилення мотивацій по подальших змін світу старий світ має оцінюватися негативно, а змінений новий світ та діяльність по його перетворенню має оцінюватися позитивно. Тобто дії по зміні світу та новий ідеологічно змінений світ мА. nm оцінюватися некритично, на відміну від критичної оцінки старого світу. Так виникає те, що Мангейм називає хибна свідомість — головна проблема ідеології.

З точки зору Мангейма, поняття часткової ідеології засновано на психологічних аспектах, в той час як поняття тотальної ідеології засновано на уявленні, що певному соціальному положенню відповідають певні точки зору, методи спостереження та різні інші аспекти. Мангейм в розумінні тотальності ідеології сам залишається під значним впливом Маркса. Тобто Мангейм називає тотальністю ідеології зовсім не те, що насправді в ідеології є тотальним.

Далі ми розглянемо більш ширші умови тотальності ідеологій, що пов’язані зі змістом самих ідеологій, залежать від структури ідеології, тобто залежать від більш фундаментальних теоретичних умов, ніж їх соціальне походження. В такому широкому структурному розумінні всі найбільш впливові ідеології були тотальними.

Тотальні ідеології

Ідеологія не збігається повністю з оригінальними ідеями її засновника. Ідеологія християнства це не тільки ідеї Христа, але значним чином те, що було вибране з його текстів як таке, що може служити владі, — церкві та державі, а пізніше (наприклад, після Лютера) — і корпораціям. Тому тут ми будемо говорити не про ідеї тих чи інших пророків чи теоретиків, а саме про ідеології, які з цих ідей виникли. Далі з точки зору тотальності ми розглянемо структури найбільш впливових тотальних ідеологій — християнства, ісламу, марксизму, нацизму та демократії.

Тотальність ідеології визначається трьома принципами: 1) є тільки одне ідеологічно правильне позитивне майбутнє, яке невідворотне; 2) втілення ідеології, перехід до позитивного майбутнього є радикальною зміною світу, що пов’язана з примусом, війною, соціальним потрясінням; 3) задля здійснення зміни світу необхідно змінити свідомість, а відтак необхідно, щоб ця свідомість керувалася ідеологією.

Структура тотальності ідеології християнства: 1) Або спасіння і Царство Боже, або загибель навічно, друге пришестя Христа обіцяне, Суд Божий невідворотний; 2) «Не мир приніс я вам, але меч» — війна в процесі відстоювання віри; 3) «По вірі вашій та буде вам» — тільки всеохоплююча віра веде до спасіння, церква забезпечує віру та спасіння.

З точки зору християнства, є тільки одне ідеологічно правильне майбутнє — спасіння, що веде кожного у Царство Боже. Перехід від наявного світу до Царства Божого є радикальним, відтак пов’язаний з конфліктом, боротьбою чи війною, тобто зміна світу має бути тотальною. Відтак від кожного вимагається глибока та сильна віра, як основна умова спасіння, тобто свідомість має бути тотально захоплена вірою, що забезпечує церква.

Ще більш виражену тотальність ідеології має іслам: 1) Нема на світі Бога, крім Аллаха і Мухаммед пророк його, все в руках Аллаха і на все воля Аллаха, вірні попадають в Рай, невірні — в Пекло; 2) Зміна світу є радикальною завдяки джихаду (озброєній боротьбі на шляху Аллаха) чи газавату (озброєній боротьбі з невірними); 3) життя віруючого належить Аллаху, відтак свідомість захоплена вірою тотально аж до пожертви життям. Іслам набагато жорсткіший у покаранні за відступ від віри, ніж християнство. Відтак ідеологія ісламу є жорстко тотальна.

Структура тотальності ідеології марксизму: 1) Майбутнє являє собою винятково одну всесвітньо-необхідну історично обумовлену соціальну модель, що описується науковою ідеологією („всесвітньо-історична необхідність”), інші підходи — є опортунізм і контрреволюція; 2) Ця науково-ідеологічна модель майбутнього радикально відрізняється від теперішнього і перехід до неї є революційним («революції локомотиви історії»); 3) Реалізація цієї моделі пов’язана з ідеологічною обробкою масової свідомості, яка має здійснити в соціальній практиці історично невідворотні всесвітньо-необхідні перетворення («ідеї стають матеріальною силою, коли вони оволодівають масами»).

Отже знову те саме, що в християнстві і в ісламі: тотальна футурологія, невідворотність революційних соціальних змін всередині тотальної футурології і примусовість ідеологічного зомбування масової свідомості тотальною футурологією.

Новизна реалізації базових тотально-ідеологічних принципів в підходах Маркса — тотальна футурологія є науково-філософською на відміну від релігійної футурології, радикальні зміни це не просто війна, а особливий теоретично описуваний процес — соціальна революція, ідеологія пов’язана не з формально добровільною, але змістовно зобов’язуючою індивідуальною вірою, а з примусовою ідеологічною маніпуляцією масовою свідомістю та тотальним контролем держави за всіма сферами життя своїх громадян.

Ідеї-концепти Маркса мають тотальну аргументацію. Історичний матеріалізм, в якому суспільно-історичні формації лінійно змінюють одна одну, формує уявлення про історичну необхідність чітко визначеної соціальної моделі людства; соціальні класи мають різну історичну роль, різне значення для майбутнього та різний рівень універсальності, бо тільки один з них є уособлення всього людства — пролетаріат; створення безкласового суспільства відбувається через революцію і наступне встановлення диктатури пролетаріату; пролетаріат здійснює революцію, попередньо оволодівши набором необхідних ідей; після революції класова боротьба продовжується, а отже залишається необхідність ідеологічної роботи з масовою свідомістю.

В процесі реалізації ідеології марксизму в СРСР способи оволодіння ідей масами спочатку існували в трьох видах — агітація, пропаганда, спеціальне навчання. Після революції з появою телебачення маси піддаються тотальному ідеологічному зомбуванню. Вихід з цієї ситуації опоненти марксизму бачили через ідеологічний плюралізм.

Структура тотальності ідеології націонал-соціалізму: 1) Майбутнє належить імперії Третього Рейху, нордичній расі і арійській в цілому, інші уявлення про майбутнє заперечуються (зокрема, заперечуються марксизм та парламентська демократія); 2) Розширення „життєвого простору” Третього рейху відбувається винятково за рахунок військової експансії; 3) „геббельсівська пропаганда” як спосіб маніпуляційної роботи з масовою свідомістю є взірцем тотальних ідеологій (Геббельс — „ми добиваємося не правди, а ефекту”, „брехня сказана сто разів стає правдою”, „все геніальне просто”).

Не дивлячись на критику ідеології націонал-соціалізму, сьогоднішня демократична ідеологія в значній мірі послуговується підходами та технологіями, випрацьованими Геббельсом. Переможці марксистської та націонал-соціалістичної ідеологій — демократи і прибічні правової держави — попадають у ту ж саму пастку.

Структура тотальності ідеології демократії: 1) Демократія є невідворотною і всесвітньою та економічною, політичною і культурною інтеграцією і уніфікацією, інші підходи порушують права людини; 2) Поширення демократії по світу (демократизація) відбувається через „експорт демократії”; 3) Демократично-ідеологічна обробка масової свідомості через рекламу демократії є необхідною умовою демократизації.

Новизна реалізації базових тотально-ідеологічних принципів в підходах демократії — 1) демократія є не просто науково-філософським вченням, але безальтернативною економічною, політичною і культурно-правовою доктриною (концепції прав людини, правової держави, громадянського суспільства, глобалізму); 2) з’являється уявлення про процес активної демократизації, який відбувається шляхом економічного, політичного, правового або прямого військового примусу (концепція „експорту демократії”); 3) демократична обробка масової свідомості стає тотальною по світовому охопленню та по використанню всіх сфер політики, економіки та культури, коли задіюються світові засоби масової інформації, використовуються спеціальні політичні технології роботи зі структурами недемократичного громадянського суспільства, відбувається застосування спеціальних психологічних засобів впливу вже не тільки на свідомість, але і на підсвідомість (концепція інформаційного суспільства, гуманітарні технології, політтехнології, психотехнології).

Найцікавіше, що саме демократично-правова доктрина випрацьовує уявлення про тоталітаризм, у якому вона звинувачує марксистську та націонал-соціалістичну ідеології. При цьому, оскільки в демократично-правовій доктрині розглядаються не запропоновані тут принципи тотальності, а звужене уявлення, що тотальність це лише державний тоталітаризм, тобто тотальний контроль держави за всіма сферами життя своїх громадян, то така критика тоталітаризму демократією виглядає відносно переконливою. Але це не так, бо це лише вигідний для демократичної ідеології спосіб прикривати свою тотальність.

В цьому розумінні можна запитати — тотальна ідеологія несе добро чи зло? Дуже хочеться вважати, що тотальні ідеології покращують світ. Але це не зовсім так. Не існує доказів, що ідейно однаковий світ це добре, навіть якщо ці ідеї дуже миролюбні, гуманні і перспективні. Тим більше, що існує підтверджена історією обставина — творець ідеології не владний над її використанням. А використання тотальних ідеологій завжди береться на озброєння владою, яка завжди намагається насаджати таку ідеологію разом з нав’язуванням своєї влади.

Влада, використовуючи християнську, ісламську, марксистську, нацистську і демократичну ідеології задля свого світового панування, знищувала кожен раз великі кількості людей. Найбільший рахунок смертей — у марксизму та націонал-соціалізму, найменший — у християнства та ісламу. Демократичній владі вже ніколи не досягнути тієї мінімальної кількості жертв, яку спричинила інквізиція та хрестові походи чи нечисленні періоди джихаду. Але рахунок смертей демократичної влади ще не завершено. І вона з легкістю може кількісно перекрити мартиролог марксизму та націонал-соціалізму.

Критика тотальності демократичної ідеології

Чи можлива нова ідеологія без тотальної футурології, без її революційної реалізації, без маніпулятивного її нав’язування масам? Цікавими в цьому розумінні є такі ідеологічні концепти та підходи, які спрямовані на заперечення деяких принципів тотальності сучасної демократичної ідеології.

Ідеологія антиглобалізму. Це ідеологія, яка спрямована проти деяких аспектів глобалізації — проти домінування транснаціональних корпорацій, торгових урядових організацій, таких як Світова Організація Торгівлі. Головна причина виникнення антиглобалізму — ідеологія безальтернативністі глобального майбутнього. Антиглобалісти відстоюють ізоляціонізм та зменшення впливу технологій інформаційного суспільства на повсякденне життя. Антиглобалізм досить суперечливий концепт, який не пропонує альтернативних варіантів позитивного майбутнього замість критикованої ним глобальної демократичної перспективи.

Критика концепції прав людини. Суть критики полягає у тому, що права людини мають бути обмежені. Зокрема мають бути враховані наступні права: право суспільства на розвиток та історичну перспективу; право природи та живого світу на збереження та розширене відновлення; право минулих поколінь на адекватну пам’ять та збереження культурних продуктів їх життя як нашого надбання; право майбутніх поколінь на життя в умовах не гірших, ніж ті, в яких живе нинішнє покоління. Ця обмежувальна ідеологія, тим не менше, має потенціал для розвитку теорії різноманітності прав, яка згодом має замінити собою „Декларацію прав людини та громадянина”.

Критика „експорту демократії”. Вважається, що недемократичні країни є ворогами демократичних. Щоб подолати такий стан речей пропонується особливий процес — „демократизація” через насильницький „експорт демократії” — впровадження демократичних процедур через структури громадянського суспільства, критику порушення прав людини, політичне нав’язування законодавчих норм правової держави, втягування у процеси соціальної та культурної глобалізації. На глобальне поширення демократії спрямовано безліч світових законодавчих норм, перш за все, „Декларація прав людини та громадянина”, на це працюють найсильніші держави та наддержавні утворення (СОТ, МВФ, СБРР і т.д.) Демократизація знищує соціальну, політичну та культурну багатоманітність світу, вбиває різноманітність стилів і способів життя на користь домінуючих споживацьких мотивацій та демократичної форми влади.

Критика зв’язку демократії та споживацького суспільства. Демократія представляє маніпульовані багатою меншістю мотивації більшості, які є домінуюче споживацькими. Більш складні мотивації, ніж споживацькі, в умовах демократії блокуються: через освіту, через ідеологію домінуючого способу життя та через ЗМІ.

Критика маніпуляцій масовою свідомістю через ЗМІ. Основу маніпуляцій масовою свідомістю становлять Засоби Масової Інформації, що створюють особливу медіарельність. Цим процесом штучно управляє національна або світова влада. Мета маніпуляцій — повсюдне насадження демократії та пов’язаного з нею споживацького суспільства. Основу маніпуляцій ЗМІ становить телереклама, яка не просто просуває певні товари та продукти, а нав’язує споживацький спосіб життя.

Концепція дауншифтінгу. Дауншифтінг це втеча від споживацького інформаційного суспільства, це вибір між двома підходами: 1) нервовою працею для доходів та високим матеріальним рівнем життя і 2) душевним комфортом та низьким рівнем матеріального життя — на користь другого підходу. Дауншифтінг є ідеологічною концепцією, яка підриває основи масового споживацького суспільства, що саме є основою для демократичної ідеології. Дауншифтінг є захисною ідеологією, яка фіксує психологічну втому суспільства від виснажливої гонитви за матеріальним рівнем життя всередині процесу форсованих споживацьких мотивацій. Всі ці концепції не є системною критикою ідеології демократії та мають прикладний характер.

Нетотальні ідеології

Нам цікаві не всякі ідеології, а лише ті, які описують бачення цілого світу та його майбутнього, бачення соціуму та способів його гармонічного влаштування, бачення суті людини та способів її вдосконалення. В цьому сенсі реалізм, неошаманізм, неоязичництво, спіритизм чи вчення Дона Хуана не є цікавими.

Принципи нетотальної ідеології мають бути наступними: 1) майбутнє різноманітне і розрізняється для різних частин людства; 2) перехід до майбутнього не є різким, радикальним і не пов’язаний з його нав’язуванням; 3) майбутнє не потребує роботи з масовою свідомістю, оскільки різні люди вибирають різне майбутнє.

Нетотальні ідеології виникають повсякчас, але вони мало знайомі більшості людей, бо їх не рекламують засоби масової інформації і їх послідовників мало. Ідеї таких нетотальних ідеологій не пропонують масовій свідомості чітку єдину перспективу, до якої більшість звикла. Крім того, нетотальні ідеології просувають ідею неконкурентного (нереволюційного, непримусового) переходу до майбутнього, а відтак знову ж таки це мало зрозуміле в конкурентному середовищі тотальної ідеології.

Нетотальні ідеології викривають головну суть тотальних ідеологій — їх спрямованість на антагоністичну конкуренцію. Нетотальні ідеології пропонують або неантагоністичну конкуренцію, або неконкурентні підходи до життя. До нетотальних ідеологій можна віднести релігії Даосизму, Буддизму, вчення Ганді та деякі інші вчення. Також цікавими є деякі сучасні вчення.

Саєнтологія. Вчення Рона Хаббарда, прикладна релігійна філософія, що включає мораль, етику, детоксикацію, освіту, управління та інші сфери. Людина є безсмертною, бо її досвід не обмежується одним життям. Її метою є свобода та духовне вдосконалення. Успіх та щастя людини залежить від нього та його близьких і від досягнення єдності зі Всесвітом. Її здібності необмежені. Ніщо не є істиною, допоки людина в цьому не переконається на власному досвіді. Діанетика є методикою роботи з розумом. Мета сайентології — зробити життя людини кращим відповідно до її власної оцінки. Саєнтологія спрямована на поступове та помірне (за мірою кожного) духовне вдосконалення людини споживацького суспільства.

Вчення Ошо (Бхагавана Шрі Раджніша). Ошо в своєму вченні опонує різним релігіям та ідеології демократії. Найкращий спосіб вам щось не дати, це сказати, що це вже у вас є (Царство Боже всередині вас, свобода в державі і т.д.). Люди не народжуються і не є вільними, вони стають такими. Свободу, усвідомлення, Бога ще потрібно знайти через зусилля. Декларації прав людини замало, бо має бути декларація обов’язків людини. Совість є результат медитації, вона не передує їй. Особа є наслідком суспільства, а індивідуальність походить зсередини людини. Кожен індивід унікальний, а тому люди не рівні і не нерівні, вони неповторні. Головним є не свобода, а право вибору. Людину потрібно вчити шукати істину, запитувати та розслідувати. Людина не має бути жертвою жодних вірувань, жодних ідеологій, жодних політик. Нації роз’єднують людей, має бути одна земля — одне людство, один уряд. Демократія не вирішує жодних проблем. Потрібно забезпечити компетентність демократичної влади (Ошо пропонує кастову демократію). Майбутнє не має бути випадковим, як це було раніше, майбутнє має бути створено нами.

Конструктивна футурологія різноманітного майбутнього. Майбутній світ буде фрагментованим відповідно до різних систем мотивацій, серед яких будуть не тільки такі, де домінують, наприклад, споживацькі мотивації, але і диверсифіковані системи мотивацій. Існуватиме декілька типів держав — традиційна, мережева, функціональна, що забезпечуватимуть існування декількох типів країн — традиційних, анклавів та доменів. Громадянство буде розподіленим, послуги громадянства надаватимуться державами та корпораціями. Конституцій не буде, будуть лише конституційні угоди з кожним. Фрагментація охопить всі сфери життя, різноманітність буде інституційно оформленою. Кожна людина зможе вибирати спосіб громадянства і стиль життя, який відповідає її індивідуальності. Перехід до такого світу не буде примусовим, бо разом з місцями нового життя будуть місця традиційного способу життя.

Українська ідеологія

Творячи ідеологію, доводиться вибирати — або слабка та маргінальна ідеологія, або сильна і водночас тотальна. Коли націоналістична ідеологія є послідовною, вона невідворотно стає тотальною і дуже подібною до ідеології нацизму, навіть коли це замовчують, активно заперечують, обмежують найрадикальніші прояви цього і т.д. Якщо демократична ідеологія сприймається некритично, рекламується і використовується неосмислено, вона діє винятково як тотальна ідеологія, тобто витісняючи всі інші ідеології. В цьому сенсі послідовно втілена демократична ідеологія суперечить націоналістичній, і навпаки.

Ідеологічні дискусії в Україні не ідуть. Українська політика використовує ідеологічного кентавра — національно-демократичну ідеологію з її двома суперечливими один одному підходами. Дві тотальні ідеології не можуть уживатися в одній культурі. Має вижити лише одна з них — або авторитарний націоналізм, або демократичний глобалізм. Можливість нової української ідеології пов’язана лише з нетотальним підходом, де буде місце фрагментам національного і демократичного, але вже в їх нетотальних формах.

Сергій Дацюк, Диалоги




Комментирование закрыто.