Антикриза – Політекономічне Дослідження. Частина 2

Та сама кількість товарів тепер відповідає більшій масі грошей, відповідно, реальний дохід решти громадян знижується і саме на стільки, скільки заробили фінансові компанії. У першу чергу страждають виробники даного товару та його споживачі.

У сучасному світі абсолютна більшість товарів виробляється населенням одних країн, а споживається – населенням інших. Світовий розподіл товарів здійснюється на основі світової торгівлі, що контролюється світовими корпораціями, які майже виключно належать країнам «золотого мільярду».

За реальні товари країни «золотого мільярду» розплачуються з «недорозвинутими» своєю валютою, у кращому випадку – барвистими папірцями, ціна яких у сотні разів перевищує їхню собівартість, за ціною і правилами, які самі і встановлюють. Зрозуміло, що бути на вершині розподільчої системи світу та збирати імперську ренту з підвладних країн може тільки обмежене число «вибраних». Доступ до їхнього числа визначається за національними параметрами агресивності та підприємливості.

Найбільш агресивні та підприємливі народи світу встановили такі правила гри, що дозволяють їм купатися у розкоші за рахунок усіх інших. З цього можна зробити висновок, що у «благородного» прагнення до «демократизації» світу у країн «золотого мільярду» є вагомі матеріальні стимули.

З іншого боку – стає зрозумілим, звідки береться прірва між рівнем життя у «цивілізованих» та «відсталих» країнах. Очевидно, що з етнічним розмиванням населення «цивілізованих» країн та зростанням світового впливу таких країн, як Індія, Китай чи Іран ця прірва буде зменшуватися, причому – за рахунок «цивілізованих».

Коли закінчиться земля?..

Вище ми зауважили, що із зростанням рівня життя падає привабливість матеріального нагромадження. Мало того – існує цілком реальна межа матеріального споживання людини, за якою подальше його збільшення неминуче викликає негативні наслідки. З того, що більшість населення «цивілізованих» країн сьогодні бореться в основному з хворобами надмірного споживання, можна зробити висновок, що вони цю межу вже перейшли.

Зараз ця ситуація збігається з моментом вичерпання можливостей нарощування використання ресурсів Землі. Подальше збільшення світового ВВП загрожує людству екологічним колапсом. Разом з тим, світовий ВВП сьогодні досяг 70 трлн. дол., тобто – більше, ніж 10 тис. дол. на душу кожного землянина. Чи можна на основі такого доходу забезпечити кожному пристойне життя?

Бідність «відсталих» країн сьогодні є прямим наслідком багатства «цивілізованих». У епоху матеріального нагромадження вона слугувала основним стимулом для економічного зростання. Сьогодні для такого зростання вичерпано як усілякий сенс, так і об’єктивні можливості.

Але капіталізм, що базується на прирості капіталу, не може існувати в умовах обмеженого економічного зростання. З втратою матеріальним нагромадженням статусу абсолютної позитивності ринкова демократія як суспільна модель стає морально застарілою. Актуальним стає пошук якісно нової суспільної моделі, здатної забезпечити гармонійний розвиток та добробут усім людям та народам за умови обмеженого використання ресурсів Землі.

Розпад СРСР – украдена спадщина

Дана ситуація проявилася ще у 70-ті роки минулого століття. Однак, розпад СРСР, причиною якого був не повільний, а навпаки – надто стрімкий економічний розвиток, та наступне розграбування нагромаджених «імперією зла» гігантських багатств – від високоосвічених, працелюбних та здорових в усіх відношеннях трудових кадрів до унікальних технологій та стратегічних запасів сировини – дали можливість матеріального підживлення країн «золотого мільярду» дешевими ресурсами та продовження таким чином їхнього існування в часі. Тим більше, що за ресурси СРСР вони заплатили переважно лише папірцями усіх кольорів веселки, а в ідеологічному плані не було ще в історії таких «дикунів», які б так пристрасно продавалися за пустопорожні обіцянки.

Зараз дармові блага з країн колишнього «соцтабору» майже вичерпалися, тому весь «цивілізований» світ і спіткала тотальна криза.

Повсюдне впровадження своїх правил гри у вигляді «демократизації» «терористів» наразі  стає основним способом фіксації «цивілізованими» країнами свого виключного статусу. З іншого боку – така «демократизація» суперечить інтересам збереження та розвитку людства в цілому. Таким чином, країни «золотого мільярду» сьогодні опиняються у становищі нацистської Німеччини перед початком Другої світової війни, коли розвиток власного суспільства найвищої досконалості можливий лише за рахунок «нижчих» народів. 

Системна криза: коли гроші не працюють

Сучасну світову кризу слід трактувати не як циклічне оновлення основного капіталу, що «утрясеться» за кілька років без зайвого втручання, а як системну кризу провідної суспільної моделі у глобалізованому світі. Така криза неминуче переходить у світові катаклізми, суттю яких буде глобальне протистояння старого та нового способу мислення і способів організації суспільства, та завершується переходом до якісно нового світу. Щось подібне, тільки у значно менших масштабах, відбулося на початку ХХ ст.

Зростання продуктивності праці в умовах глобалізації, обмеженості загального платоспроможного попиту та природніх ресурсів неминуче призводять до повсюдного скорочення зайнятості населення та концентрації виробництва тільки у найбільш ефективних країнах. «Цивілізовані» народи з їхнім високим рівнем життя та оплати праці втрачають у цих умовах свою конкурентоздатність, а світовий попит на товари широкого вжитку цілком здатні забезпечити країни, які ще донедавна ніхто серйозно не сприймав (у 1980-их роках той же Китай виробляв лише 3% світових товарів). Показник матеріального рівня життя як економічної потужності країни починає відходити у небуття. А з досягненням рівня достатнього матеріального забезпечення (далеко не однакового в доларовому вимірі для країн, скажімо, європейської Півночі та навколоекваторіальних) він втрачає свою роль і як показник загального соціально-економічного розвитку.

На Кубі, ВВП якої у розрахунку на душу населення у 2008 році був у десять разів меншим, ніж у США, показники тривалості життя та дитячої смертності є зовсім не гіршими, ніж у північного сусіда, а освіченості населення та рівня його медичного обслуговування, за оцінками ООН, – найкращими у Західній півкулі.  

Виробництво у «цивілізованих» країнах скорочується з цілком об’єктивних причин, а вони борються з ним методами грошових подачок. Скорочення виробництва при надмірній масі грошей неминуче призводить до інфляції. Отже, у «розвинутих» країн сьогодні дві проблеми: як розмістити грошові вливання так, щоб вони створили платоспроможний попит на їхні товари, і куди подіти зайві гроші.

Надання валютних кредитів таким країнам, як Україна у цьому сенсі є виключно далекоглядним рішенням. По-перше, усі ці долари та євро обов’язково створять попит на іноземні товари, адже своїх Україна вже практично не виробляє. По-друге, зайва маса грошей виймається з національного обороту. По-третє, вийнята з обороту маса грошей зберігає свою вартість, заробляючи відсотки. По-четверте, затягуючи Україну у боргову яму, не потрібно витрачатися на її «демократизацію» силовими методами.

Отже, залучаючи іноземні кредити нібито для порятунку української економіки, уряд України не робить нічого іншого, ніж поглиблює та зміцнює стан рабської залежності своєї країни від світового капіталу. А проте, історія сьогодні ставить перед народами зовсім інші завдання.

Якщо світ чекає глобальне протистояння між старим та новим, що єдине може його врятувати, то головним питанням сьогодення стає пошук та розпізнавання цього нового. І цілком може виявитися, що у світлі цього пошуку українцям призначено знайти для себе набагато більш щасливе та плідне майбутнє, ніж спроможна нам дати розрекламована до стану істеричної екзальтації «євроінтеграція».

Слід скористатися власними перевагами

Суттю слов’янської (за С. Гантінгтоном – «православної») цивілізації завжди була соціальна альтернатива необмеженому матеріальному нагромадженню євроатлантичних народів. Саме слов’янські народи свого часу врятували світ від тевтонів, Наполеона, Гітлера та ядерної війни.

Ми не тільки рятували світ від Європи, ми так само врятували і Європу від монголів. З цієї точки зору наша цивілізація служила стабілізатором та «гармонізатором» світового розвитку.

Тому цілком можна припустити, що саме слов’яни сьогодні є тією цивілізацією, що здатна запропонувати світові нову модель розвитку, і саме у нерозумінні цього факту та абсолютизації принципів ринкової економіки лежать причини їхньої найшвидшої з усіх народів Землі актуальної деградації.

За національними параметрами продуктивності праці українці є чи не найменш агресивним та підприємливим народом Європи (якщо користуватися даними статистики та антропометрії, а не «національно свідомими» міфами). У юридично вільному ринковому середовищі такому народові не світить нічого, крім долі овець серед вовків (що ми сьогодні і спостерігаємо).

Малопродуктивні народи, для того, щоб конкурувати з високопродуктивними, мусять опиратися на свої сильні характеристики. А саме – соціальність, тобто – здатність до створення досконалих суспільних структур. Відповідно, для того, щоб на рівних спілкуватися з «цивілізованими» країнами, українці (і слов’яни в цілому) мусять не запозичувати принципи «цивілізованих», вигідні лише цим «цивілізованим», а створювати у себе суспільства якісно вищого рівня досконалості. Інакше – смерть.

Параметри національної продуктивності українців знаходяться десь на рівні середньосвітових. Логічно припустити, що якби українцям вдалося створити для себе оптимальне суспільство найвищого рівня досконалості, то принципи цього суспільства були б корисними не тільки для нас і «братніх» слов’янських країн, але й для більшості народів світу. 

У кожного народу на Землі є своя унікальна місія, що легітимізує його право на життя. Невиконання цієї місії призводить до усунення цього народу з лиця Землі як нікому не потрібного паразита. Злам епох, свідками якого ми сьогодні стаємо, ставить перед українцями завдання якщо не світового масштабу, то, принаймні, такі, які ми повинні вирішувати самостійно і з залученням усіх творчих сил нашого народу. І в цьому світлі надзвичайно проблематичною виглядає доцільність правління у цій державі політичних «еліт» з рівнем мислення сільських бухгалтерів та шапкокрадів, здатних лише до корупції, кланових міжусобиць і примітивного мавпування чужих помилок на основі принципів, запозичених цими ж «елітами» у їхніх кумирів.

Антикриза – Політекономічне Дослідження. Частина 1

«Хвиля» дякує політеконому Олександру Бобику за наданий ексклюзивний матеріал

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.