Листи до братів –націоналістів.Лист 2. Демографічні проблеми і майбутнє нації.

 Перший лист. За Ющенко чи за Тягнибока?

Однак не скрізь у світі спостерігається подібна тенденція. В Африці, більшості країн Азії, на Близькому Сході та в Латинській Америці народжуваність досить висока. І навіть в США бачимо нормальний приріст населення, хоча в значній мірі він зумовлений приростом у чорношкірих та латиноамериканців, легальних і нелегальних.

Цікаво, що в Україні перед першою світовою війною приріст населення був приблизно такий же, як в сучасній чорній Африці. Що відбулося з Україною і Європою? Вони стала ареною поширення «вірусу» гедонізму. І саме явище, і термін з’явилися ще в стародавнім світі. 
Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя. (Вікіпедія).

Однак, гедонізм це не тільки напрям в етиці, це ще й повсякденне життя. Спочатку гедонізм охоплює еліту нації, потім опускається донизу і охоплює більшість суспільства. Гедонізм не поширюється в суспільстві під час воєн і революцій. Гедонізм такий же індикатор застою в суспільстві, як жабуриння в ставку.

Не враховуючи невеликих конфліктів на периферії континенту, Європа з 1945р. не знала воєн. Відсутність льодоходів сприяє заболоченню річок, бо крижини виривають очерет, що росте на їх берегах. Відсутність воєн та інших конфліктів сприяє зниженню рівня пасіонарності еліт. Просто в мирні часи не потрібні «солдати» і їхня роль знижується до мінімуму. Навпаки, зростає роль людей, що потрібні даному суспільству в даний момент.

Розглянемо, як ці процеси відбувались в стародавньому суспільстві. В таких старожитніх мегаполісах, як Александрія, Антіохія, Рим, Константинополь перед IV ст. н.е. мирне життя протікало без пригод. Десь там на периферії імперії могли відбуватися конфлікти з варварами і навіть йти невеликі війни, але на життя правлячого класу в цих містах вони практично не впливали. Тому молоді люди з тодішньої еліти могли займатися різними приємними речами, від науки до розпусти. А жінки просто не хотіли народжувати дітей. Відбувається деградація еліти, а з нею і імперії. І якщо більш густонаселена Східна Римська імперія ще могла протистояти варварам, то Західна — стала їхньою здобиччю.

Як бачимо гедонізму протистояли варвари ззовні і християнство – зсередини. Але християнство не закликало до збереження імперії. Аттіла вважався «бичем Божим», а тому християнам не було ніякого сенсу боротися з проявом Божої волі.

В стародавньому суспільстві гедонізм охоплював лише рабовласників, біднякам в усі часи було не до гедонізму. Завдяки сучасним технічним досягненням рівень життя середнього класу в Європі та Америці співставний з рівнем життя рабовласників Римської імперії, а це значить, що моральні стандарти гедонізму тепер охоплюють більшість західного суспільства. Хоча знову ж таки, біднякам не до гедонізму, але завдяки великій інформатизації суспільства, насамперед через рекламу, гедоністичні стандарти насаджуються і тут.

Як бачимо, наявність в країні соціалізму чи капіталізму не стає перешкодою гедонізму. Пасіонарність ніяким чином не залежить від суспільно-політичної формації. Війни і конфлікти сприяють швидкому оновленню еліти, як внаслідок її фізичної загибелі так і внаслідок її невідповідності завданням, що стоять перед країною. Помри, або відійди вбік і дай дорогу тому, хто справиться з поставленим завданням. Таким є імператив. Тобто «застій» був не тільки в СРСР в часи Л.Брежнєва, він був і залишається в Європі та Америці.

Нас, власне, цікавить лише один аспект проблеми – зниження народжуваності. Окреслимо чинники, що цьому сприяють. На протязі майже всієї людської історії чоловік у сім’ї був годувальником, а жінка народжувала дітей і вела домашнє господарство. Але з кінця ХІХ ст., з початком ери індустріалізації, жінки з економічних причин стають змушені працювати на виробництві, бо платні чоловіка вже перестало вистачати для нормального утримання сім’ї. Відповідно, часу на народжування та виховання дітей стає все менше і менше. 
В тому ж таки кінці ХІХ ст. вводиться система соціального та пенсійного страхування. Спочатку це сталося в Німеччині, за часів канцлера Бісмарка, потім і в решті країн Європи. Особи найманої праці можуть себе утримувати, поки працюють, але з настанням старості їм стає сутужно, бо рівень доходів їхніх дітей не дозволяє повноцінно утримувати своїх батьків. Не говоримо вже про кризу моралі, коли цього не робиться і при високих доходах.

Мораль — один з основних способів нормативної регуляції дій людини. Мораль і право тісно переплітаються. Моральні норми суспільства, яке домінує у державі втілюються в законодавчих актах. І моральні, і правові норми є соціальними. Спільним для них є те, що обидва види слугують для регулювання і оцінки вчинків індивіда. До відмінностей можна віднести: 1) право розробляється державою, мораль — суспільством; 2) право закріплене в державних актах, мораль — ні; 3) за порушення норми права передбачаються санкції держави, за порушення норми моралі — суспільний осуд та критика. (Вікіпедія).

Визначення моралі взагалі-то правильне, але однобоке. Насправді, мораль — сукупність норм і правил, що націлені на збереження і розширене відтворення виду homo sapiens. В цьому сенсі моральне все те, що сприяє поширенню людини на планеті і аморальне – все, що цьому заважає. Це так би мовити загальнолюдська мораль. Складно відповісти на питання про її існування. Справа в тому, що національні інтереси завжди вище так званих загальнолюдських. І про загальнолюдську мораль згадують найчастіше, як елемент пропаганди певних національних інтересів, коли такі інтереси прикриваються «загальнолюдськими цінностями». 
Так от, скорочення населення – аморальне явище, як і все те, що цьому сприяє. Медаль «Мати-героїня» дають багатодітним матерям, а не матерям-одиначкам, бо суспільству потрібні працівники, солдати і громадяни.

Не будемо дискутувати про те, що модернізація України можлива лише в авторитарнім варіанті, при наявності сильного лідера та могутньої партії. Таким шляхом йшли Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія. Японія та Ізраїль формально проводили свої модернізації не таким авторитарним шляхом, але брак внутрішнього авторитаризму в цих країнах компенсувався зовнішньою загрозою, а у випадку Японії ще й іноземною окупацією. 
Альтернатива авторитарній модернізації відсутня. Приклад входження Польщі, Чехії чи Угорщини в ЄС не може бути альтернативою, бо ставить великий хрест на проведенні незалежної політики цими країнами. Ввійшовши в ЄС, ці країни в майбутньому розділять і долю ЄС. 
Перспектива країн ЄС — не надто оптимістична. Нестача власних трудових ресурсів веде до їх завозу з інших країн, де є їх надлишок. Для Європи – це, як правило, сусідні мусульманські країни. Мусульмани-емігранти живуть замкнуто, в межах своєї громади. Дається взнаки мовний і освітній бар’єр, а головне, їхній рівень життя нижчий в порівнянні з корінними європейцями. А отже, гедонізм їм не загрожує навіть в другому поколінні. З іншого боку, емігрантам нікуди їхати назад і нікуди повертатись, бо в своїх країнах їм і так бракує місця. Ще один феномен – діти емігрантів. Скажімо діти турків, що народились в Німеччині, вважають Німеччину, а не Туреччину, своєю батьківщиною. Вони погано знають турецьку мову і для них велика трагедія — депортація на «історичну батьківщину».

Попри весь демократизм європейців, їм не вдасця вирішити національну проблему в своїх країнах, бо це взагалі дуже складна проблема, яка в Європі вирішувалась тільки «залізом і кров’ю». Уряди європейських країн намагаються у своїх країнах проводити політику абсорбції, але вивчення мови колишніми емігрантами не означає їх автоматичне перетворення на стовідсоткових європейців. Емігранти є носіями відповідної національної ідеології і вони не бажають змінювати ідентифікацію.

Від XVI ст. почалося домінування Європи в світі. Але європейський шлях розвитку не є єдино правильним. Більше того, зараз це шлях, що сприяє скороченню «європейської популяції», а значить це — хибний шлях.

Вченими підраховано, що світ не може жити так, як зараз живе «золотий мільярд», вже хоча б тому, що для цього не вистачить ресурсів. Отже, в країнах «третього світу» за стандартами «золотого мільярду» може жити лише невеликий прошарок компрадорської буржуазії. 
Не вірна і теза про те, що сучасне життя країн Європи і Америки – це майбутнє для народів Азії і Африки. Азія і Африка такого майбутнього не матимуть. Очевидно, що Європа з Америкою, очевидно, також.

Ну і трохи про американський «плавильний казан». Він добре працював десь до 60-их років ХХ ст., але тепер функціонує дуже погано. Що змінилось з тих пір? Зразу зауважимо, що політика «мультикультуралізму» є скоріше наслідком,ніж причиною. А справжньою причиною є створення нових націй там, де до цього були лише етноси. Людина, що знаходиться в іншій країні, поза своєю нацією чи, точніше, серед представників своєї несформованої протонації, з легкістю приймає самосвідомість нації країни перебування. Але коли твоя нація вже сформована на батьківщині, а в країні перебування існує велика діаспора, то індивідуум вже не ідентифікує себе з нацією країни перебування. Ірландці не розчиняються серед англійців, мексиканці – серед американців, турки – серед німців, араби – серед французів.

Оскільки в Західній Європі національні держави постали раніше, ніж більшість держав Європи Східної, то і національних проблем там було менше. Німеччина воювала з Францією за Ельзас у трьох війнах. Та ж таки Франція, Велика Британія та Іспанія все ще мають в своєму складі недоасимільовані території. А от «нові діаспори» то вже інша проблема. Через два покоління Західна Європа буде мати низку діаспор, які не бажатимуть розчинятися в титульній нації і чия питома вага в загальній масі населення буде збільшуватись, аж до повного домінування. Для прикладу, з 4 млн. немовлят, що народились в 1999р. в Західній Європі, 3 млн. було з сімей емігрантів.

В чому причина успішності природного (внаслідок високої народжуваності), поширення мусульман у Європі? Так, існує мусульманська спільнота «умма». Є специфічно мусульманська сім’я, не обов’язково полігамна, але завжди багатодітна. Є відповідні норми моралі і права (шаріат). Але як же це все працює?

Головною відмінністю мусульманської сім’ї від європейської (християнської) є відсутність емансипації жінки. Мова не йде про відсутність політичних прав чи якоїсь юридичної заборони, хоча деякі заборони таки існують. Не тільки у вільній Британії може з’явитись жінка-керівник держави. В Пакистані прем’єром була Беназір Бхутто, в Туреччині – Тансу Чилер. Талановита жінка може зайняти саму високу посаду, але виняток лише підтверджує правило: жінка в мусульманському суспільстві займається в основному сім’єю та домашнім господарством. 
При цьому сучасна мусульманська сім’я вже не може розглядатись, як пережиток феодалізму. Феодалізму, наприклад, у Туреччині вже давно нема. Мусульманська сім’я так ж сучасна, як і європейська.

І от перед нами, українцями, постає проблема: для виживання нам потрібно змінити нашу європейську в своїй основі сім’ю на аналог мусульманської. Як зазначалося вище, зробити це можливо лише в умовах авторитарного режиму. В умовах «демократії» це теж станеться, але без участі українців і постане не аналог мусульманської сім’ї, а справжнісінька мусульманська або китайська сім’я.

Вирішення вищеназваної проблеми бачиться нам таким чином.

По-перше, відновлення української економіки та її успішний подальший розвиток можливі лише за наявності достатніх трудових ресурсів, які в нашій країні в необхідних обсягах наразі відсутні. Це значить, що ми будемо завозити до себе арабів чи китайців, як це робила з турками Німеччина після ІІ світової війни. Але наша міграційна політика повинна бути подібна до політики Об’єднаних арабських еміратів: після закінчення контракту мігрант повинен покинути територію країни. І ніяких винятків. Винятками завжди бувають спільні з іноземцями шлюби. Щоб таких винятків не було, повинно бути законодавчо встановлено: спільний з іноземцем шлюб веде до втрати українського громадянства і примусової депортації подружжя на батьківщину іноземного учасника шлюбу, після закінчення дії його контракту. Зрозуміло, що й діти від спільних шлюбів не матимуть українського громадянства.

По-друге, очевидно також, що збереження і відтворення нації не зводиться до збереження мови і культури. Це передусім також збереження генотипу. Відтворюючи генотип ми автоматично відтворюємо і мову, і культуру. Виростити україномовних негрів цілком можливо, такі є по українських селах в Бразилії, але навряд чи правильним буде назвати їх українцями, бо дуже вже багато неукраїнських чинників впливало на їх формування. На практиці це значить, що дітям матерів-одиначок від батьків неєвропейської зовнішності в 16 років доведеться робити вибір: стерилізація або від’їзд за кордон без права повернення в Україну.

Зрозуміло, що подібна політика не буде подобатись західним демократіям. Зрозуміло, що що з Ради Європи нам доведеться піти самим, не чекаючи, поки нас звідти виженуть. І «золота мрія» Віктора Ющенка про наше входження в Європу не здійсниться. А якщо раптом нас туди приймуть, то знову ж таки, треба скоріше звідти тікати, щоб не мати в себе «європейських» проблем. 
По-третє, потрібне суттєве скорочення жіночої емансипації. Це значить, що необхідне встановлення «жіночих квот» при прийомі до вищих та середніх учбових закладів, що готують спеціалістів для народного господарства. «Жіноча квота» не повинна перевищувати 10% від загального числа студентів. До вступу у всякі «інститути благородних дівиць» обмежень, звісно, не буде.

Це значить, що для жінок необхідне встановлення обмежень на заняття певною діяльністю, на просування службовою драбиною та встановлення квот на заняття керівних посад. Лише справді талановита жінка зможе пробитись через всю цю систему дискримінації.

По-четверте, основною причиною сучасної низької народжуваності вважається відсутність власного житла у молоді, що не дає змоги створювати сім’ю. Високі темпи економічного розвитку дадуть можливість будувати частину житла за бюджетні кошти (соціальне житло). Розумна пенсійна політика дасть змогу направляти вільні кошти пенсійних фондів на позики під будівництво житла (чілійський досвід). Нарешті військовослужбовці та державні службовці отримуватимуть житло від держави. Ну і всі бажаючі повинні мати змогу взяти в банку кредит на будівництво житла під низькі відсотки. Варто передбачити в разі народження дітей часткове погашення відсотків і тіла кредиту за рахунок бюджету.

По-п’яте, потрібен злам психологічних звичок і стереотипів. У Європі, а тепер і в нас, прийнято, що жінка порівняно пізно народжує дітей, оскільки їй потрібно спочатку заробити на матеріальний базис своєї майбутньої дитини. Тобто народжувати доводиться в віці «за 35», а то і «за 40» років, коли вже і організм матері не той, що був у молодості, і дитина народжується з уродженою патологією. Це плата за емансипацію жінки. Оптимально, звісно, народжувати у молодості. 
Навпаки, вік чоловіка ніякої ролі не грає. Більше того, існує гіпотеза, що ймовірність народження талановитої дитини прямо залежить від величини вікової різниці між батьком та матір’ю (молода мама та «зрілий» тато).

По-шосте, потрібне подолання «зневіри в майбутнє» і ширше, стереотипів європейського середнього класу, що з успіхом у нас насаджуються. Про ці явище дуже добре написано в С.Кара-Мурзи.

http://sg-karamurza.livejournal.com/44223.html#cutid1
http://sg-karamurza.livejournal.com/44368.html#cutid1

В нинішніх умовах моральної кризи та розкладу суспільних відносин вважається, що дівчина повинна «нагулятись», тобто вести статеве життя з якомога більшою кількістю партнерів. І це в молоді роки, найбільш сприятливі для зачаття дитини. За час такого розпусного життя дівчина, якщо не заразиться СНІДом, то може зробити аборт, або перехворіти на якесь захворювання, що передається статевим шляхом (ЗПСШ). Коли вона нарешті виходить заміж, то вже не може народжувати. Це теж плата за емансипацію.

Оскільки встановлення квот різко обмежить приток дівчат до Вузів і взагалі до роботи, то їм не залишиться альтернативи, крім як виходити заміж, або «гуляти». Якщо початком вільного життя вважати закінчення середньої школи (17 років), то варто законодавчо обмежити період «гуляння» трирічним терміном. Якщо за цей час дівчина нікого собі не знайшла, то далі чекати не варто: її запліднять донорською спермою в поліклініці за місцем проживання. А от за те, що вона цього не зробить існуватиме карна відповідальність: п’ять років примусового заняття проституцією. Те ж саме буде, якщо вона зробить аборт, або спровокує викидень.

І тут ми підходимо ще до однієї проблеми, проблеми проституції. В різних країнах цю проблему вирішують по-різному: або забороняють «публічні доми», але дозволяють вуличну проституцію, або ж навпаки, вулична проституція заборонена, а «публічні доми» дозволені. Остання модель практикується в Туреччині і її варто запровадити і в нас, в Україні. Чезаре Ломброзо вважав проституцію психічним захворюванням, але навряд чи це справді так. Оскільки потреба в проституції існує, боротися з нею не варто, але й пропагувати її теж не потрібно. Більше того, проституція і нормальне життя повинні існувати в різних площинах і не пересікатись, тобто проституція не повинна виходити за територію публічного дому.

Вулична проституція означає, що нею займаються не певне коло професіоналок, а практично це може бути будь-яка дівчина чи жінка. Тобто вулична проституція розкладає суспільну мораль і знищує націю зсередини. А тому з нею треба нещадно боротись. Для цього в поліції має бути відповідне управління (поліція «моралі»), а також — відповідна агентура. Агенти будуть «снімать дєвочєк», а поліція буде їх направляти до державних «публічних домів». Доцільно буде запровадити державні публічні доми в армії (був прецедент у Вермахті) та в пенітенціарних закладах, для тих злочинців, хто відбуває невеликі терміни за нетяжкі злочини. У Герберта Уелса була цікава думка про використання проституток для реабілітації та лікування стариків. Можна спробувати.

Що робити з проститутками потім, після відбування покарання? Очевидно, що сподіватись на перевиховання не доводиться. Вважати, що така жінка зможе виховати нормального сина чи доньку у нас також підстав немає. Нормальний чоловік з такою жінкою навряд чи одружиться, а два моральних каліки тільки те і зможуть зробити, що «вистругати» третього. Тому проститутки відразу після вироку суду повинні примусово стерилізуватись. Нація програє в кількості дітей, але виграє в якості.

Але повернімось до українського варіанту програми «Лебенсборн». Спочатку буде велика кількість матерів-одиначок, що будуть виховувати донорських дітей. Оскільки ці жінки не будуть працювати, то всі витрати по їхньому утриманню повинні лягти на плечі держави. Спочатку можна запліднювати лише тих, хто має відповідні житлові умови. Потім черга дійде і до решти, але будемо сподіватись, що одружуватись стануть частіше і одиначок стане менше. Нарешті, а що робити з холостяками? Справедливість вимагає відновлення податку на холостяків, що існував в часи СРСР. Якщо не хочеш годувати дітей власних, то годуй чужих!

Доречно буде законодавчо дозволити полігамну сім’ю. З християнськими догмами це в’яжеться погано, але ж і християни в нас не всі, є і мусульмани, і атеїсти. Однак наша світська держава, відділена ще В.Леніним від церкви, продовжує забороняти полігамну сім’ю. Але ж чоловіків у нас менше, аніж жінок, і чим «старіша» відповідна вибірка, тим менше в ній чоловіків. Це значить, що на всіх жінок «жіночого щастя» не вистачить, отже це тільки провокує зростання проституції у вуличному її варіанті.

Оптимально, буде вважатись нормою мати не менше 4 дітей на сім’ю. І їх жінці потрібно буде народити у віці 18-25 років, тобто народжувати практично щороку. А вже потім можна займатись собою.

Років за 20-25 виросте нове покоління українців, а ще через 40-45 ніхто і згадувати не буде про гедонізм та про «життя для себе». Щезне мораль на кшталт «Ты продаешь свои мозги, а я свое тело!».

Так мені бачиться вирішення демографічних проблем з позицій ідеології українського націоналізму. Звичайно, що їх вирішення лише частина тих проблем, що нині стоять перед суспільством. І попри всю їх актуальність, не це є зараз головним. Але автор має намір обрисувати головні проблеми, що стоять перед нашою нацією, та шляхи їх вирішення, а отже цієї розмови було не оминути.

Я вірю, що все в нас буде добре і що на противагу гниючій Європі Україна стоятиме сильна, могутня і молода!

Юрій Проценко для «Хвилі»




Комментирование закрыто.